Чомусь завжди чоловіки тримають оборону від усього,

Не помічаючи естетики душі,

І хижим поглядом тримають Всесвіт,

Намагаючись спасти

Його від ворогів, від гуркіту війни, інфляцій і падіння економіки

Це добре!

Але жінкам потрібно дещо незникаюче й тонке:

Спасти планети обрій від втрат кохання, від неспокою і втоми

І необачних пам’ яток вселенських перешкод!

Потрібні пестощі думок, шовковий ранок мрій,

І грація, і ніжність, і плеяда

Нестриманих обійм весни,

І посмішок веселий колорит,

Той монолит, що не забудеться ніколи,

Що залишиться назавжди

У серці!

І пелюстки троянд на спалених конвертах спомину,

І ніжність нот, що в’ ється лагідним малюнком в небесах,

І той нестримний епізод  у сутінках печалі,

Де музики скрижалі

Тремтять у затишку фактури... Тихий лад...

Нам не потрібні кулемети і жорстокість,

Що так байдужо палить оберіг

Тих чуйних літ, що ви Вітчизні віддавали.

Нам не потрібні війни й шквали!

Що ви! Ми за мир, за те кохання, що спасе планету,

За вірність злету у музичних небесах!

Бажаєм вам плекатись у думках,

Наповнюватись радістю і миром

І тим зефіром, що жінки дарують,

Стримуючи вас від хаосу зневаг, від зла і фарсу!

Бажаєм у акорді декадансу

Спасти красу планети від незграб,

Від тих колючих нервів, злих невдах,

Що душать зміст і створюють образи!

Бажаємо впізнати звуки, фрази, мелодії і злагоду душі,

І обрії, що відкривають Всесвіт!

Бажаєм вдохновення, неосяжного як простори Життя!

Чомусь завжди чоловіки тримають оборону від усього,

Не помічаючи естетики душі...

Отож, бажаємо кохання і журби,

Які здіймають душу в вічність сяйва,

Енергії і драйву,

Всього, до чого прагне ваш запал –

І мелодрам нестриманий овал,

І затишку у клопоті сумління!

Ви - покоління, яке спасає рай від втоми грат!

© Алиция Гадовская