____________________________________________________________

Катастрофічно не вистачає часу.Вчуся,гуляю,знайомлюсь,ковтаю весну,маю мало часу на сон,але відпочиваю понаднормово.

Гарних вечорів страє більше й більше.Сьогодні був легкий джаз,шампанське і приглушене світло...Тепло,комфортно і затишно.

____________________________________________________________

____________________________________________________________

Наступний тиждень я хочу присвятити собі.Я хочу самоти.Тихої,ніжної,глибокої.Хочу дихати на повні груди,гуляти,пити каву з автомата і не зустрічати знайомих.Зовсім.Я хочу мати свою самотність.Я хочу бути вірною собі.

А завтра Київ,подруга,тепло,фото,прогулянки.

Сьогодні рівно рік від випускного.Зустріч з одногрупниками в суботу,а спогади спливають вже сьогодні.Ця ніч але того року була...незабутня.

Пупс,я скоро буду поруч.

____________________________________________________________

____________________________________________________________

Здала екзамен.На 98 балів із 100.Задоволена.Час потрачено не просто так.Стало трошки легше від вчорашнього.Зрозуміла:не можна поки на довго лишатись на самоті з собою.Багато лишнього лізе до голови.

*Мені подобаються розмови з ним.Подобається те як і що він до мене говорить.Він дивний,але то кайфово.Я люблю таких людей.Давно вже таких не зустрічала*.

А,так,весна прийшла.

Вчора я вперше цього року почула як співають пташки.Через два тижні я буду біля моря.Біля весняного,холодного моря.На пірсі пити каву і допалювати ранішню цигарку.Відчувати в легенях сіль і маленькі краплинки на обличчі.

____________________________________________________________

____________________________________________________________

Перша розмова за два місяці по телефону.Як це страшно...Виходити заміж,планувати життя,кохати,мріяти...а потім всього лиш формальності.Телефонні кілька хвилин(я не помітила,як їх пройшло 40).Я була холодна.Саме така,яка є насправді.Але в мені ще є біль.Він доживає останні акорди.Але він присутній.Хочу розридатись,але сльози вже просто не витікають.Вони застрягли за звичкою,за словом собі "ніколи не плакати через нього".

Весна навчить мене жити по-новому.Весна мусить внести щось світле.Я ненавиджу зиму,я ненавиджу все те,що заплутало мене в ці болючі тенета.Я ненавиджу той день,коли ми познайомились.

І ось...сльози таки потікли.

Ненавиджу себе за це.

Я хочу нікотину та алкоголю.Кілька хвилин моря,кілька годин тиші.Я хочу спокою.

Я...задихаюсь в тому пеклі.

____________________________________________________________

____________________________________________________________

Я кожного дня все більше і більше усвідомлюю,що я люблю свою роботу,що я люблю своє навчання,що мені наразі вистачає всього.І друзів,і знайомств,і тепла та комфорту.Мені лишень треба більше часу.

Дуже круто мати змогу фотографувати людей,які тобі є шалено красивими,круто коли є можливість зробити 300 знімків однієї людини,а вона навіть нічого не запідозрить,бо буде думати,що такий не він один.А потім переглядати ті кадри,смакувати зовнішністю і відчувати як щось в середині звивається.

Пялитись на когось через об'єктив набагато простіше.

А завтра понеділок.Новий день.Тиждень.Тиждень з початком весни.Неймовірно.Вона так поряд.

____________________________________________________________

____________________________________________________________

О,моя голова,ноги,руки...Вчора я таки поїхала до подруг на "піжама-паті".Починалось все доволі класично...Вечеря,розмови,знімки,спогади,сміх...Потім ми домовились(на фоні *насидженого*),що їдемо на море.Причому дату і час було також домовлено,а потім...все закінчилось нічним клубом.Знову.Це не тиждень,а просто щось...І знову знайомі та знайомства,танці,келихи,келихи,келихи.І нікому не хочеться казати "стоп",хоча всім рано вставати.Ніч коротка,і шкода витрачати її на сон.

Сьогоднішній вечір мав пройти спокійно.Але закінчився з веселою компанією і двума кафе.Завтра маю трошки роботи,тому йду спати.Валюсь просто з ніг.

Треба дати перепочинок мізкам.І ногам.Хоча б на кілька днів.

____________________________________________________________

____________________________________________________________

В мене крейзануті подруги,які в вівторок змогли мене витягнути на цілу ніч гульок.І сьогоднішній ранок і день стали для мене днем боротьби за виживання мізків.Шалений тиждень!..Неймовірно шалений!Завтра мене чекає *піжама-паті" з дівчатами,і неймовірно кайфово,що в п'ятницю немає пар.

Так дивно складається моє спілкування з особами сильної статі.Якось останнім часом надто дивно.Я себе так раніше ніколи не поводила.Наразі я маю дуже файні розмови в неті з хлопцем,який є реальним для спілкування в житті,але проблема в тому...що при зустрічах ми не говоримо.Нам обом опускають важіль "розмова" і ми тупимо.А клавіатура нас зближає.Фак,до чого ми всі котимось?!..

А ще,в мене захворіла подруга,хоча вона не хоче того розуміти!..І якщо то мале чудо нічого не зробить,прийдеться набити її *по-по*!..

...Але яка була ця нічка.В мене і досі гримить у вухах...

____________________________________________________________

____________________________________________________________

 "Вставать в 6:40 и смотреть, как небу хорошо без человека.. Наступать носочками на новый день и греться носом в кружке кофе..."

Яскраво,насичено,тепло,з купою фотографій,з купою чаю,з купою розмов,катанням на качелях,валянням в снігу та приємними поглядами пройшов сьогоднішній день.Вечір на тренуванні до знемоги,але такої приємної прогулянки після.Все засипало снігом.Красиво,але вже пора весни,пора...

Роман пів години назад сів у потяг.Знову.Якось дивно.Хоча все як є.ВМНК.Життя є життя.І я його складова.Я його дрібний механізм.І мушу працювати в звичайному ритмі,аби не вибивати інші деталі.Слухаю Бабкіна.Він мене лікує.І трек "Не больно" "н"-ий раз в прокрутці.

До-речі,можна закохатись в героя книжки.Точно можна.Але я ніколи такого не зустріну.

Одним словом - понеділок вдався на всі 100.Дякую всім,хто брав в тому участь.

____________________________________________________________

____________________________________________________________

Мені хотілось втікти і заховатись.

Я чекала розмови три тижні.Я мовчки терпіла всі просто "привіт" і просто "як справи?".Я сумлінно дотримувалась слова і чекала.Так,ми зустрілись з Романом...а також ще з двума нашими спільними приятелями.Приволокти друзів,щоб втікти від розмови це звичйно дуже "по-дорослому",але ніяк не робить йому честі.Ми ж ніби вийшли з віку "а давай за компанію".Хоча кожен робить так,як хоче.І якщо його вибір такий - то я просто відійду.Буду подругою в шумній компанії,буду згадувати лише історії з навчання при одногрупниках і ні слова про почуття.Ні слова про *нас*.Не складалось ніколи і не складеться вже.

Просто я ніколи не перестану дивуватись своїй наївності.Хоча мене нічого не засмутило.Я просто знала,що так буде.

Є така категорія ситуацій.Є така тупа закономірність.

Завтрташній ранок буде чудовим.Все.Я більше не хочу вносити в своє  життя коррективи заради чоловіків.Тепер я буду головною коррективою чийогось життя.Стомилась.

____________________________________________________________

____________________________________________________________

Якось закрутилась.Якось купа всього і всіх.Неймовірна кількість зустрічей,нових знайомств,екзамен,захист курсової,підготовка до наступного екзамена.Переписка з одногрупником стає дуже цікавою.Він...надто_цікавий.А на перший погляд дуже дивакуватий хлопчик.

Життя має смак.Смак палички кориці і книжок в транспорті.Смак посмішок.Смак нових номерів в телефонній книжці.Смак кількох хвилин душевної волі.

Я напевне вперше настільки горда собою,що розрубала той вузол.Я робила мало поступків,якими могла б гордитись.Але цим...на сто відсотків.

Я не забула яке воно,життя.Як пахне ранок самотньої дівчини.І як то прекрасно...

____________________________________________________________