До кожного слава приходить у свій час. Твердження хоча й суперечливе, проте у більшості випадків – справедливе. А згадалося чомусь з приводу “круглої” – ювілейної дати. 9 серпня 1973 року народився Олександр Пономарьов – співак, автор пісень, народний артист України.

Свій зоряний статус, титул “золотого голосу” і співака №1 на вітчизняній естраді Пономарьов зберігав доволі довго. Майже два 10-ліття: від початку 90-х, і ще з десяток років 1000-ліття нового. “Крайній” альбом він видав 2009-го, а от його назва “Ніколи” – як зурочила. Та не будемо про сумне. Пригадаємо краще з того, чим колись полонив наші серця Олександр Пономарьов і щось із тих фактів, які самі вже стали історією…

Олександр Пономарьов – “Серденько”:





Олександр Пономарьов народився у Хмельницькому. Вокальні здібності було не приховати, проте регулярно і систематично навчати сина музиці – у батьків не виходило. Тому більше часу він віддавав спорту: спочатку була вільна боротьба, а потім… бокс. Аби не він – ми і досі не знали б такого співака, як Олександр Пономарьов.

Саме спортивна травма закрила йому шлях до чемпіонських вершин, і поставила перед вибором: навчатись далі у педагогічному, медичному або музичному училищі. Олександр обрав останнє, по закінченні навчання здобув фах диригента хору, а згодом з легкістю здав вступні іспити до Львівської консерваторії.

Олександр Пономарьов – “Я люблю тільки тебе”:





Як небагато хто з його однолітків і колег, Олександр Пономарьов дуже швидко збагнув просту, але дуже важливу істину: хочеш, аби кар’єра була успішною – будь максимально обізнаним у кожній її складовій. Іще коротше це звучить так: хочеш щось зробити добре – зроби це сам. І байдуже, що більшість навичок для цього – лежить у площині далекій від суто виконавської.

Олександр Пономарьов – “Я знайду тебе, кохана”:





Ні для кого не секрет, що Олександр Пономарьов вміє і пісню для себе написати, і гітарну партію записати, і аранжування зробити, і власну студію він свого часу одним із перших організував. Він завжди умів і знав, як заробити гроші, а якщо чогось не знав і не умів – знав, де і як знайти і залучити до співпраці міцних професіоналів. Зрештою одним із них він став сам.

Та якою б захопливою, творчою і цікавою не була б, скажімо, роль судді або ж вокального тренера, Олександр Пономарьов насамперед був і залишається співаком і артистом, якого не треба просити двічі, аби з’явитись перед публікою у всьому блиску свого таланту. Особливо коли поруч буде молода, вродлива і талановита партнерка. Ну він же, лев за гороскопом. Це – його звичне середовище і найкомфортніший стан.

Олександр Пономарьов, Марія Яремчук – “Недозволена”:





Універсальність таланту завжди ставить перед вибором. А у випадку Пономарьова – він хоча і передбачуваний, але все одно не простий. Так вважаю тому, що він у свої 45 встиг зробити все те, на що у “більш повільного” скажімо так артиста – може піти все життя.

За прикладом далеко ходити не треба. 49 цими днями минуло не лише Пономарьову. Не згадуючи жодних імен – їх навіть приблизно не порівняти. Те, чим може похвалитися розпіарена і уславлена поки-що лише армією фанаток білява знаменитість, Олександр Пономарьов вже проходив і мав 20 років тому. І пішов далі.

До речі, саме з Олександра Пономарьова почалася історія України на пісенному конкурсі “Євробачення”. І хоча у травні 2003-го він посів у цьому змаганні лише 14-те місце – символічне “вікно до Європи”, як то кажуть, прорубав саме він.

Олександр Пономарьов – “Hasta la vista”:





А за 10 років до “Євробачення” був 1-й виступ Олександра Пономарьова на великій сцені. То був теж ще зовсім молодий вітчизняний пісенний фестиваль. На “Червоній руті-93” в Донецьку Олександр Пономарьов виборов 1-е місце і спеціальний приз за кращий вокал у жанрі поп-музики. Тоді його вперше визнали кращим поп-співаком України і цим титулом він доволі довго не поступився нікому.

Іще на одному славнозвісному фестивалі “Таврійські ігри” за ним взагалі жартома пропонували закріпити звання кращого співака України… пожиттєво, адже він 6 років поспіль виборював у цій номінації найвищу нагороду – “Золоту Жар-птицю”. А цього літа, коли “Таврійські ігри” після багаторічної перерви відбулися знову, Пономарьов посів у них вже інше місце: у журі цього конкурсу.

І наостанок у розповіді про нашого героя – іще одна пісня. Як це зазвичай буває, її оголошують авторською Олександра Пономарьова, хоча насправді у ній він є автором музики і звісно – майстерним виконавцем. Так от, на власну мелодію Пономарьов поклав вірш івано-франківської поетеси Ірини Пиріг. Її вірш не мав власної назви і був частиною поетичного циклу “Тебе втрачаю і… живу”. А от коли він став піснею “Чомусь так гірко плакала вона”, то з часом потрапив одразу до 3-х альбомів Олександра Пономарьова: “Вона”, “Краще” та “Золоті хіти”.

Олександр Пономарьов – “Чомусь….”:





В тому що ця пісня – один із його найкращих і упізнаваних хітів – зайвий раз переконувати не треба. Шкода лише, що чоловіче повноліття у творчому і професійному розквіті він зустрічає вкотре самотнім. І це – трохи дивно, адже про любов і кохання Олександр Пономарьов співає так переконливо…




Автор: Оксана Логачова