ІСТОРІЯ ПІСНІ
Після концерту всі розходилися під враженням пісні «Чари ночі». Вона прозвучала в залі незвично й приголомшливо. Мабуть, уперше. Ніхто в ті часи ще не знав ні поета, ні композитора. Але за текстом і музикою відчувалося, що це не народна творчість, а професійна річ. Хтось із моїх старших колег (уже не пригадую достеменно) підказав, буцімто в основу цієї пісні покладено вірш якогось Олеся (не дивуйтеся: це було в середині 1950-х років!). Довідавшись про автора, я хутко побіг до спецсхову академічної бібліотеки і заходився гарячково гортати видану мені під розписку невеличку книжечку «З журбою радість обнялась» Олександра Кандиби, який сховався під коротким і голубливим псевдонімом «Олесь». На тих сторінках і містився поетичний твір строф на 17 та ще з двома рядками крапок замість пропущених, напевне, кількох «куплетів». А всього їх, я тепер знаю, було 19: у пісні ж використано лише повних 4.



Олександр Олесь написав його для своєї коханої, а згодом дружини Віри Свадковської:

Сміються, плачуть солов'ї
І б'ють піснями в груди:
"Цілуй, цілуй, цілуй її, –
Знов молодість не буде!

Ти не дивись, що буде там,
Чи забуття, чи зрада:
Весна іде назустріч вам,
Весна в сей час вам рада.

На мент єдиний залиши
Свій сум, думки і горе –
І струмінь власної душі
Улий в шумляче море.

Лови летючу мить життя!
Чаруйсь, хмелій, впивайся
І серед мрій і забуття
В розкошах закохайся.

Поглянь, уся земля тремтить
В палких обіймах ночі,
Лист квітці рвійно шелестить,
Траві струмок воркоче.

Відбились зорі у воді,
Летять до хмар тумани...
Тут ллються пахощі густі,
Там гнуться верби п'яні.

Як іскра ще в тобі горить
І згаснути не вспіла, –
Гори! Життя – єдина мить,
Для смерті ж – вічність ціла.

Чому ж стоїш без руху ти,
Коли ввесь світ співає?
Налагодь струни золоті:
Бенкет весна справляє.

І сміло йди під дзвін чарок
З вогнем, з піснями в гості
На свято радісне квіток,
Кохання, снів і млості.

Загине все без вороття:
Що візьме час, що люди,
Погасне в серці багаття,
І захолонуть груди.

І схочеш ти вернуть собі,
Як Фауст, дні минулі...
Та знай: над нас – боги скупі,
Над нас – глухі й нечулі…"

...

Сміються, плачуть солов'ї
І б'ють піснями в груди:
"Цілуй, цілуй, цілуй її –
Знов молодість не буде!"

Поетичний твір «Чари ночі» Олександра Олеся відзначався «романсовою зажурою»... Довкола буяють розкоші весни — сонце, квіти, співи, і «вся земля тремтить в палких обіймах ночі», та поет застерігає свого закоханого адресата: «Гори! Життя — єдина мить, Для смерті — ціла вічність». Адже «все мине без вороття: Що візьме час, що люде. Погасне в серці багаття, і захолонуть груди». Тож жоден магічний Фауст не в силі повернути ту «прекрасну мить», і тобі тільки лишається слухати сміх і плач солов’їв та вдовольнятися солодкою втіхою цієї години:

«Цілуй, цілуй, цілуй її:
Вже молодіть не буде!»

Як перегукуються ці слова із Глібовською «Журбою»:

«А молодість не вернеться,
Не вернеться вона»...

Муза Олеся найчастіше вдавалась до кобзи, ліри й арфи. Іван Франко, застерігаючи «українського Гейне» від «соловейкового цвірінькання», ворожив йому щасливу долю. «Весною дише від сих віршів, — писав Каменяр. — Виступає молода сила, в якій уже тепер можна повітати майстра поетичної форми і легких, граціозних пісень. Майже кожен віршик так і проситься під ноти, має в собі мелодію».

У пошуках автора музики «Сміються, плачуть солов’ї» у мене, було, вже й руки опустилися. Та зненацька в якомусь канадійському виданні я прочитав, що музику до «Чарів» Олеся створив якийсь український композитор-емігрант Василь Безкоровайний. Тому легко було збагнути, чому це ім’я опинилось у нас за 7 замками!

Вичерпні відомості про свого талановитого земляка з Тернополя подала мені кандидат мистецтвознавства композитор Богдана Фільц із Києва. Василь Безкоровайний — автор опери «Червона шапочка» за лібретто Леоніда Полтави, багатьох пісень: «Гукайте їх» (М. Філянський), «Народним лицарям» (О. Олесь), «Гей, хто на світі кращу долю має» тощо. Серед них — і «Чари ночі», створені у 1920-х роках, під час навчання в композитора Мечислава Солтиса.

Спершу Василь закінчив Тернопільську семінарію; потім 1908 року — фізико-математичний факультет Львівського університету. Але раннє захоплення мистецтвом переважило в житті, й він став актором театру; згодом уже здобув музичну освіту.

З 1934 року йому випало диригувати хором «Боян». Та на початку війни композитор влаштовується на роботу в Австрії, звідки 1949 року виїхав за океан. Там він оселяється в місті Буффало (США), де й знайшов свій останній притулок у березні 1966 року.

... Давно вже нема серед живих ні поета, ні композитора. А пам’ять про них, 2-х емігрантів, залишилася на Батьківщині незабутньою піснею про вічний бенкет весни, про безжурну молодість і п’янке кохання.

Автор: Миколай ШУДРЯ