Ох уже ці підлітки!
(Предкам на замітку)
З монологу матері:
"Ну чому нам так важко буває один з одним? Чому не можемо знайти спільну мову, досягти взаєморозуміння? Ми ж так любимо один одного! Від твого народження й до десяти років, не рахуючи спалахів незвичайної норовливості, у мене була впевненість, що я для тебе щось значу. Ми радилися з приводу одягу, у п'ять років ти прискіпливо вибирала мені й собі косметику, розповідала про переживання улюбленого ведмедика... І раптом моя крихітка виросла!
Я стала помічати у тебе свої інтонації. Ага, донька все намотує на вус - мамо, ретельніше добирай слова. Ситуація погіршилася з настанням перехідного віку. Ти звела нанівець усі свої хороші звички як щодо порядку, так і щодо ввічливості... А речі? Спочатку в хід пішла вся моя косметика, потім почали перешиватися плаття, блузи... Мій терпець увірвався! Згодом доня стала економити: просити гроші на власні "прибамбаси". Я вже нічого не розумію, я що - немодна?
Я швидко дійшла невтішного висновку, що втручатися в твої справи мені більше не під силу. Потім твоя кімната почала перетворюватися на комірчину неходових товарів, а тепер вона геть наче міське звалище. Знаю, знаю: мені потрібно лише зачинити двері з іншого боку, і я не бачитиму весь цей гармидер. Ми б якось знайшли спосіб співіснування, який підходив би нам обом, але ж ти постійно порушуєш кордон: полишаєш свою барлогу і забруднюєш ще й мою територію!
Тебе дратує, що в мене язик повертається таке говорити. Пояснюю: твій безлад, твій спосіб життя, твої друзі, твоя музика мені заважають. Я теж хочу нормального життя!
Хоча досі я не помічала за собою маніакального синдрому чистоти: як і кожна працююча жінка, з домашнім господарством я справляюсь швидше погано, ніж добре. Але я прибираю не заради прибирання, а просто звільняю собі життєвий простір, задовольняю свої естетичні запити.
У мене назбиралося чимало "чому?". Чому ти ніколи не кладеш на місце словник? Чому після тебе завжди зникають шпильки, ручки, блокноти? Чому, врешті-решт, ти не зробиш мені таку послугу і не зателефонуєш, щоб попередити, що затримуєшся?
І взагалі, я в 15 років уже підробляла санітаркою, нянею і вожатою! А ти?..
І раптом мій розтріпаний колючий підліток всівся в куточку дивана з ногами й плаче. "Хтось образив?" У руках - "Скарлет". "Читаєш?!" Які ж вони ніжні, довірливі, ранимі і вперті, наші донечки!"
Мами, подивіться, це ж ви, тільки багато років тому! Всі ці втечі з дому, асоціальні тусовки, неприязнь і неприйняття батьків - мов хвороба. Добре, якщо донька швидко перехворіє. А якщо хвороба переросте в хронічну?..
Вчені (а скоріше, навіть життя) напрацювали чіткі правила й поради, як самостійно, без сторонньої допомоги зіпсувати життя своїй доньці-підлітку:
* Запам'ятайте: все, що говорить і робить ваша дитина - вона робить вам на зло.
* Очікуйте від неї лише неприємностей.
* Спілкуйтесь ультиматумами: "Роби, як сказано! А то..."
* При кожній невдачі говоріть розчулено: "А я попереджала!". Якщо ж раптом успіх? Це просто випадковість.
* Не забувайте постійно нагадувати своїй доньці про її невдачі, образи, помилки, як недавні, так і давнішні.
* Не сприймайте змін у дитині, дивіться на неї, як на малятко з хвостиками у 12, 20, навіть 40 років.
* Зверніть увагу: всі діти ваших сусідів і знайомих набагато розумніші та перспективніші за вашу дитину. Порівнюйте, порівнюйте...
* Для своєї доньки ви - досконалість! Жодного поганого слова про себе, про свої проблеми, помилки та невдачі! А інших - особливо дитину - "тавруйте".
* Будьте наполегливими й послідовними. Ані на крок не відступайте від того, що ви їй сказали (навіть якщо давно зрозуміли, що були неправі).
Скористайтеся цими АНТИпорадами і можете не сумніватися - буде стовідсотковий підлітковий (з переходом у тривалий, а то й довічний) конфлікт, криза й шумні скандали. Буде все, окрім взаєморозуміння, любові та миру.
Автор: Наталя ПЛАХОТНЮК.
