В колонках играет - Детидетей – Тянусь к тебе

доля робить натяки – ось вони, трекінгові, коламбія, за 100 гривень на моїй взуттєвій полиці. ще й дощовик.

вдома добре і розмови добрі. рік тому колією йшли до краю села, мали розмову про приємне планування, ліліне підвищення на роботі і можливість купувати багато конверсів. ліля тоді ще залюблена була трохи (ну зараз то ващє.) і день тому тим же маршрутом антон планував свої дачні діла. ех, люблю таке.

проданий чужим людям хутір з роками стає ріднішим. хата перехідця, застреленого моїм дідом-бандерівцем, канава з водою, настояною на вільхових бруньках, береза тьотілюбина і березняк дядісашин, горб, на якому коза з козенятами похована, з якого, якщо лежиш, небо кругле, нічне, і дім вдалині, як схованка від вечірнього духу. болото туманове з чортячими кублами, через яке ми з братом бігали. бабця з алюмінієвою мискою літньої води, щоб ноги мити (яка ж вона літня – холодна!) певно, я це все востаннє комусь показувала.

там ще гойдалка зі шмату білої тканини на піддашші, пилюка, веретено і коробка, в якій протягом багатьох років щовесни кошенята народжувалися – забула розповісти, от.

а ще мінькине кошенятко, що померло, один день побачивши. там, за грядкою з цибулею... мені ще довго снилося тоді, що воно живе: піднімаю грудок, як ковдру, а воно там, бавиться з власним хвостом. який це рік, 1994?

************************************************************************************************************************

питають, як наші справи. я не знаю, що відповісти – усміхаюся.