Вона вдихнула свіже п’янке повітря.

 - Весна… - прошепотіла Альбіна.

    Дівчина в самій полотняній сорочці пішла по холодній росі. Вітер розвивав її руде хвилясте волосся, а в зелених смарагдових очах відображалось сонце.

- Не звик тебе бачити ось так. – почула Альбіна знайомий голос.

- Микито… - кинулася вона йому в обійми. Альбіна стала на його босі ноги, витягнулася у весь свій зріст і сором’язливо поцілувала хлопця.

- Я рада тебе бачити… - почала Альбіна, але цей смаглявий шатен перебив її.

- Негайно вдягни щось на ноги! – суворо сказав він. – Холодно!

- О, з тобою мені не може бути холодно… - самими губами шепотіла Альбіна.

- Та в тебе ж вуста сині. Від холоду. Весна оманлива!..

- Я знаю!.. – так само тихо відповіла Альбіна. – Весна дуже оманлива.

   Секунди мовчання додали обом ідею.

- А коли… - почали вони разом.            

   Альбіна усміхнулася і продовжила:

- … коли весна закінчиться, ти мене кохатимеш?

- Ти моя дурненька… Ну звичайно! Якщо я тебе колись покину, то ти прийди і відріж мені пальці. – Микита посміхнувся і доторкнувся до її щоки.

- А за що ти мене любиш? – несподівано запитала Альбіна.

- Я люблю тебе за твоє волосся. Твоє лискуче руде волосся, яке завжди пахне м’ятою. За твої очі. Твої великі дитячі очі, обрамлені чорними віями. За твій ніс. Твій маленький акуратний носик. За твої губи. Твої ніжно-рожеві пухкі губи. За твої зуби. Твої білі зуби, неначе перли. За твою шию. Твою лебедину тонку шию. За твої плечі. Твої засмаглі плечика. За твоє тіло. Твоє пружне струнке тіло. За твої руки. Твої ніжні руки. За твої ноги. Твої довгі смагляві ноги. За твоє ім’я. Твоє прекрасне ім’я. Люблю тебе за твій характер. За твій наївний, але впертий характер. За твою душу. За твою дитячу, милу душу. А найбільше я люблю тебе за твою вірність. Ти моя овечка…©Essy_Claire