В колонках играет - Loveless
Мене називають дочкою моралі,
Мої пута міцніші від сталі,
Душу маю темну давно,
Каяття совісті не загуло...
Відсутній погляд й високе чоло,
Єлейні вуста,як червоне вино,
Довге волосся,гладеньке,як шаль
На лоні запалих очей випромінює жаль.
«Темної мрії» біле лице,
Як забажає,знайде тебе.
Байдуже «Мрії» мужик ти чи цар,
Всіх пожере,як солому пожар.
Хо ж бо зневажить страшну її сталь?
Той,в кого совість,як чистий кришталь,
Той,в кого серце велике,
Почуття страху безлике,
Свідомість повна буденних турбот,
Нікчемних й абсурдних суспільних клопот...
Людина з простим почуттям,
Слабким нелюдським відчуттям,
З словами,які зіб*ють наповал,
Залишивши зовні повний провал,
Зможе мене покорити,
Катану в тіло встромити.
Бідак змусить мене похилитись,
В низькому поклоні схилитись,
Відчути покору і страх,
Пекельну помсту і жах,
Боротьбу свідомості й тіла –
Повноти й сутності діла.
Політ думки можливий,
Та наслідок з цього жахливий.
Повстане вся міць «Темної мрії»,
Не бачило людство такої ще сили!
Меч розітне повітря жорстке,
Нічна мла освітить мужнє лице.
Воїн приречений на небуття,
Таємниць розкрито чимало за життя.
Пора зникати,ховатись за тінь,
За тіло,що породжує «інь»,
Сила думки ще діє,
Жевріння вогню обірватись не сміє..