-неизвестно

 -Поиск по дневнику

Поиск сообщений в digori

 -Подписка по e-mail

 

 -Статистика

Статистика LiveInternet.ru: показано количество хитов и посетителей
Создан: 15.11.2010
Записей: 3844
Комментариев: 240
Написано: 5153

Выбрана рубрика традиции.


Другие рубрики в этом дневнике: школа(0), школа(17), чистый дом(0), чистый дом(2), стихи(7), скрапбукинг(19), психология(15), поделки с детьми(67), Пасха(3), музыка(1), милосердие(3), кулинария(327), красота и здоровье(60), красивости(19), книги(6), декор(41), дача(9), вышивка(16)

Казка про украінську мову

Среда, 21 Февраля 2018 г. 17:01 + в цитатник
Это цитата сообщения Капельдудкина [Прочитать целиком + В свой цитатник или сообщество!]

Зиновій Квіт. КАЗКА ПРО УКРАЇНСЬКУ МОВУ

Багато тисяч літ тому жила в Україні прекрасна дівчина. Була вона добра, ласкава, щира і привітна, готова всім допомогти. А коли глянула на кого своїми чарівними очима, то відразу відчували до неї прихильність та любов. Співала вона так гарно, що здавалось — неначе то соловейко співає. Маленькі діти і молодь прагнули бути з нею разом. А вона розказувала діточкам про чудові речі, співала їм українські пісні і тим вливала любов до України й українського народу в їхні юні душі. Всім, хто був з нею разом, було дуже приємно, привітно і радісно. Всі чулися незвичайно щасливими. А називалася ця красуня УКРАЇНСЬКА МОВА. Жила вона в народі нашому і з народом нашим — ніколи з ним не розлучалась. Бог наділив її не тільки красою, але й розумом. Що скаже і як скаже кому, то все те таке приємне і розумне, немовби розкидає поміж людей прекрасні перли. Любила вишивати та й вбиратись у вишиванку.
Дівчина любила писати писанки і роздавати їх всім-всім, щоб поширювати цю красу і робити людей щасливими. З українською мовою наш нарід ріс, розвивався і творив чудову культуру, яку передавали з покоління в покоління аж донині.
Все було гарно, приємно і радісно. Хотілось жити життям вільним — по-Божому.
Та знали люди, що є багато зла на світі, яке змагає, щоб робити людям кривду.
Україна мала багато сусідів. Вони приглядалися щасливому життю українського народу і стали заздрісними, що у них не так, як у нього. Деякі почали зазіхати на нашу землю, щоб собі її підкорити і панувати над нашим народом. Почались війни, і вороги мали багато успіхів та поневолювали наш нарід. Вони забороняли українську мову, а накидали свою—чужу.
Український нарід розбігався по широкому світі, щоб рятувати себе і свою рідну мову. Та чужина руйнувала їх ще більше, і наш нарід ставав погноєм для чужих народів. Свої діти відрікались від рідного слова і ставали чужинцями для свого народу.
З частиною українського народу помандрувала й Українська Мова, шукаючи доброї долі на чужині. Мандрує Українська Мова по світі, де зустрічає своїх земляків, яких не раз і не впізнає: чи це свої люди?
Одного разу потрапила в Америку та й побачила золоті бані церкви. Аж серце врадувалось! Добилась до церкви і побачила вмуровану кам'яну плиту з написом рідною мовою, коли цю церкву наші добрі люди побудували. "Ось тут, — подумала, — відпочину у своїх рідних". Стукає до дверей. Великі двері відчиняються і виходить священик. Української Мови він не прийняв, бо тут, каже, вже господарить англійська мова і тебе, Українська Мово, тут не потрібно. І великі тяжкі двері з гуркотом зачинились! Ще відвідала деякі хати, але й там через англійську мову її не прийняли. Те ж саме і в Канаді. В Аргентині в українській хаті панує еспанська, в Бразилії — португальська, а в Москві в українській хаті панує московська мова. Та найгірше, що вже і в рідній Україні викидають з хат українську мову, а дають першенство московській.
Іде, іде Українська Мова доріжкою і вже знеможена. Хотілось би відпочити. Ось і бачить хатину під стріхою, стіни біленькі, а перед нею ростуть барвисті, пишні квіти. А збоку — садок вишневий. На верху хати гордо стоїть лелека. Як узрів лелека Українську Мову, то радісно заклекотав — наче її привітав. Подумала та, що це, напевно, українська хата, бо лелек на Московщині нема — вони люблять Україну. Застукала до дверей. Двері відчинилися. Проситься Українська Мова до хати на відпочинок по довгій дорозі. Аж тут чує голос з хати: що й тут говорять по-московськи. Ти, Українська Мово, нам і тут не потрібна! І двері гучно зачинились! З жалю мало не трісло серце Української Мови. Все кругом українське, а в хату вже чужі люди не впускають. Думає Українська Мова: невже ж доведеться мені десь на світових роздоріжжях загинути? Де ж мені, бідній, подітись?
Іде, іде полями, лісами, тернистими дорогами, аж тут натрапила на крислату липу. Подумала: під липою в холодочку відпочину. А як приємно було там! Пахло духмяним медом. Чулось радісне дзижчання працьовитих пчілок, що збирали нектар. Повівав легкий літній вітерець. Шуміло збіжжя на недалеких полях. Як тут гарно, привітно, легко на душі! Неначе на правдиво рідній землі. Ніхто тебе не кривдить, ніхто не насміхається. Всюди так свобідно! Всяка комашня виграє свої мелодії. Час від часу і пташинка зацвірінькає на липі. Тут, як у раю, — рідна країна, рідна земля. Положилась Українська Мова на зелену м'яку травичку і під липою заснула, бо ж по такій непривітній подорожі було чого втомитись та й зажуритись. Заснула твердим сном!...
Аж ось їй сниться: над нею літають ангелики. Всі повбирані у вишиванки. А кожна вишивка — інша красуня. Ось вони всі взялись за ручки і літаючи співають: "Гей у лузі червона калина похилилася, чогось наша славна Україна зажурилася. А ми тую червону калину підіймемо, а ми нашу славну Україну гей-гей розвеселимо". І тут вони стали рядочком перед сплячою Українською Мовою і всі гуртом сказали: "Не журись, Українська Мово, ми тебе понесемо на наших крилах до всіх українських дітей цілого світу, бо ми є їхніми ангеликами-хоронителями, і покажемо їм твою красу, яка прийшла до українського народу з далеких тисячоліть. Але сусіди-вороги стали заздрісними за твою красу і велич і намагались тебе знищити, а українському народові нав'язали свою чужинську мову. Наших людей нищили і вивозили з рідної землі на чужину на погибель. Але українські діточки мають добрі і щирі серденька і вони тебе, Українська Мово, приймуть".
Тут Українська Мова пробудилась. Відчула, що відпочила. Розплющила очі і не віриться їй у те, що побачила у сні: перед нею стояв гурт гарних дітей, вбраних у ви шиванки. Вона не знала, що й сказати, тільки дивилась і дивилась на тих чудових діточок і думала, що це знову якийсь сон. В ту хвилину один з хлопчиків відважно запитав її: "А що ви тут робите на самоті?". Українська Мова розповіла діточкам про своє горе і запитала, хто вони такі. Діти дружно відповіли: "Ми ГПУМ-ці — члени Гуртка Плекання Української Мови. Нас уже багато по широкому світі. Ми з'їжджаємось до столиці Києва на спільні зустрічі і прийшли до тебе, Українська Мово, щоб тобі допомогти і щоб ти завжди була з нами. А коли ми молились до наших ангеликів, то вони сказали нам, що блукаєш самітня по широкому світі. Вони післали нас до тебе, щоб тобі допомогти. Ось і ми, Українська Мово, з тобою і не дамо тобі загинути та ще й розбудимо любов до тебе у тих українських дітей, які від тебе відцурались".
З того часу Українська Мова вже не блукала сиріткою по широкому світі. Українські діти взяли її до свого товариства і присягнули ніколи і нікому не дати знущатись над нею. Між собою розмовляли українською мовою і співали українськи х пісень. А коли глянули на ту прекрасну дівчину, що зветься Українська Мова, то побачили, як вона зраділа і як краса її заясніла незрівнянними кольорами, а з нею зрадів увесь український нарід, розкинений по широкому світі, а особливо — славні ГПУМ-ці, які, взявшись за руки, вигукнули: "Слава і честь українській мові на віки вічні і життя вічне!"

Зиновій Квіт — уродженець міста Поморяни Львівської області. Проживає в Америці. Вчителює в американській середній школі (м. Філядельфія). Очолює Українську Світову Спілку Професійних Учителів (УССПУ), якої є засновником.

Малюнок Людмили Корж-Радько

Рубрики:  традиции

Метки:  

21 лютого - Мріжнародний день рідної мови

Вторник, 21 Февраля 2017 г. 10:28 + в цитатник
Это цитата сообщения Наталья_Ивушка [Прочитать целиком + В свой цитатник или сообщество!]

21 лютого - Мріжнародний день рідної мови

 

21 лютого - Міжнародний день рідної мови 

Це - матері мова.

Я звуки твої Люблю, наче очі дитини... 

О мова вкраїнська!...

Хто любить її, Той любить мою Україну.

Володимир Сосюра

img1 (700x525, 322Kb)

Мова - духовний скарб нації.

Це не просто засіб людського спілкування, це те, що живе в наших серцях. Змалечку виховуючи в собі справжню людину, кожен із нас повинен в першу чергу створити в своїй душі світлицю, у якій зберігається найцінніший скарб - МОВА.

Недарма говориться, що без усякої іншої науки ще можна обійтися, а без знання рідної мови обійтися не можна. І це справді так. Людина, яка не хоче знати рідної мови, руйнує те, що повинно стати фундаментом її особистості.

96364297_0_4eb7b_8ed5e5b8_L (150x151, 58Kb)

 

 

Серия сообщений "Международные праздники":
Рубрики:  традиции
школа

Метки:  

Буковина, село Красноїльськ. "Ведмеді" маланкують...

Суббота, 14 Января 2017 г. 18:42 + в цитатник
Это цитата сообщения Наталья_Ивушка [Прочитать целиком + В свой цитатник или сообщество!]

Буковина, село Красноїльськ. "Ведмеді" маланкують...

i (700x467, 435Kb)1421866117_terraoko-2015011606-11 (700x466, 464Kb)

На цих фотографіях можна подивитись, як у західно-українському селі Красноїльськ, що недалеко від кордону з Румунією, пройшло святкування зимового фестивалю " Маланка.

Читать далее...
Рубрики:  традиции

Метки:  

«Дідух- до хати, біда- з хати!»

Суббота, 09 Января 2016 г. 15:43 + в цитатник
Это цитата сообщения Людмилка56 [Прочитать целиком + В свой цитатник или сообщество!]

«Дідух- до хати, біда- з хати!»

Різдво Христа – маленька зірка серед ночі, зірка радості, зірка миру… Кожного року мільярди сердець переповнюються радістю і прославляють новонародженого Ісуса, в цей різдвяний час хочеться зростати і ставати кращими. Свято Христового Різдва належить до найбільших християнських свят, які Церква відзначає особливо урочисто. Святвечір має не тільки глибокі змістом церковні відправи, але передусім він багатий у нашому народі на cповнені символіки обряди і звичаї, деякі з яких сягають ще дохристиянських часів.

Навечір'я Різдва

З кожним роком, а цьогоріч особливо, щораз більшої популярності набувають прикрашання на Різдвяні свята домівок не ялинками, а давнім українським символом — дідухом.

Цей сніп вносили до хати в навечірня Різдва Христового. Називали його по-різному: «дідух», «дід», «коляда» на Волині, «кріль» (король) на Холмщині, «зажин» на Чернігівщині, «баба» в Чорткові на Тернопільщині”. В деяких місцевостях «бабою» називали сіно, яке також вносилося до хати.

Дідуха уро­чисто вносять у світлицю на Різдво і ставлять на покуть – вважається, що духи Предків перебувають у його колоссях.
Разом із житнім снопом, Дідухом, входять до нашої оселі Духи нашого Роду.

Дідух – це Універсальний український символ національної самосвідомості, символ єднання українського народу в єдину націю.

  Дідух (коляда, сніп, дідок) є основним ритуальним символом різдвяно-новорічної обрядовості українців. Це необмолочений сніп збіжжя, обв’язаний перевеслом. На Дідуха залишають першого або останнього вижатого на полі снопа. Дідух ‒ символ урожаю, добробуту, багатства, духовного життя українців, оберега роду.

Разом з Різдвяним Дідухом входять до нашої хати “добрі духи Лада” — душі наших далеких Пращурів, а в наших рідних обрядах оживають не просто предківські звичаї, — оживає сама Україна. Оживає наш український дух!

 

НАШ ДІДУХ

Сонцем колоски налиті,
Небо сховане у льон,
у тонких спіралях житніх
Роду нашого Закон.

Урочисто й величаво
хай господар-тато
Дідуха дідам на славу
принесе до хати!

Щастя, радість на вечері,
страв дванадцять є,
і колядників під двері
Дідух скликує!

Щоб здорові і багаті
в Мирі ми були,
зло прожене Дідух з хати –
Світло запалить!

/Зорян Світ/

Разом з Різдвяним Дідухом входять до нашої хати “добрі духи Лада” — душі наших далеких Пращурів, а в наших рідних обрядах оживають не просто предківські звичаї, — оживає сама Україна. Оживає наш український дух!

Різдво-це сімейне свято, і всі обряди стосуються дому і родини. Обов'язковим елементом святкування є Свята вечеря із пісними стравами.
 
На Волині по сьогодні збереглася давня назва Коляда, якою часто називають саме переддень Різдва, хоча побутує і більш сучасна назва Святвечір. Коляда починалася з першою зіркою, коли вся родина сідала за стіл вечеряти, причому перший це повинен був зробити господар, а за ним вже решта сім'ї. Розпочинали вечерю зазвичай з куті. Часто зустрічається звичай підкидання першої ложки куті до стелі, особливо у тих сім'ях, які мали бджіл – щоб більше меду давали. Культ предків по-своєму зберігся на Волині. Перед тим як сідати до святкового столу, господар дує на стілець, щоб здути душі померлих, які могли вже сісти за нього. Якщо в сім'ї протягом року хтось помирав, то йому ставлять окрему тарілку на столі. Після вечері стіл не прибирають, а кутю кладуть на покуття – місце біля ікони в домі. Це для того, щоб душі предків могли прийти і повечеряти, коли господарі спатимуть. Старі жителі вірять, що якщо цього не зробити, то вночі їм снитимуться покійники. На Святий вечір колядки не співають і в гості не йдуть. Але споряджають дітей, щоб ті понесли вечерю хрещеним батькам. Всі народні гуляння відбуваються в день Різдва. Молодь ходить колядувати, влаштовує вертепи, а старші гостюють у близьких. Колядують також 8 січня, але не пізніше.
Такі от українські різдвяні традиції!

http://ua.igotoworld.com

http://risu.org.ua

Людмилка56

Lkis

 

Рубрики:  традиции

Метки:  

 Страницы: [1]