...............................................
Хлюпіт води. Надходив вечір, сонце плило за горизонт. Різнокольорові барви відзерклювалися у тихій ріці. Здавалося весь світ був в очікуванні дива. Було тепло. Весна...
Легенький вітерець лоскотав її волосся...
Вона йшла впевненно, без особливих емоцій. Вода лоскотала її чарівні ноги, сповільнювала рух..Берег, суха трава, тепла земля.
Він просто сів біля неї. Вагався, але обняв. Серце шалено билося в грудях. Він чекав цього моменту вже давно. Сам не розумів, що робить. Дивився в її очі. Щось дивне і водночас заворожуюче було в цих темних карих очах...Бачив себе,своє відзеркалення. Серце почало битися ще швидше, здавлося воно готове вирватися і полетіти...
Минула вічність, а може і набагато більше. Невимовне щасття пронизувало все довкола. Сплелися руки а потім і солодкі губи, вперше. П*янке задоволення вирувало в парі тіл. Гаряча кров, кидало в жар...Вона встала і пішла мовчки, не вимовивши жодного слова. Він дивився вслід і не вірив свому щасттю..
........................................
Вітер боляче шарпав лице. Ріка грізно била в берег, бризги..В її очах була порожнеча. В його руках - троянда. Колючі шипи впивалися в руки,роблячи глибокі рани. Тепла кров стікала з лодонь і падала на землю, орошуючи її.
-Повернися, я готовий заради тебе на все...
-Пусті слова.
-Я тебе люблю...
-Це вже не так важливо.
Вона повернулася і пішла. Її зрада вже майже нічого не означала.Тиша...Жити далі не було сенсу. Крижана вода..тіло билося в судомах, протестуючи. Він відчував себе як ніколи. Дороги назад не було. Глибини річки прийняли його в свої обійми. Життя згасло...
.................................................
Кімната не була нічим іншим як приміщенням яке складалося з 4 стін.Там було зовсім пусто. Стіни - високі. Розвивалася клаустрофобія. Ліки приносили декілька разів на день. Вона сиділа в кутку, згорнувшись так що лиця майже не було видно. В коридорах стояла моторошна тиша, лише іноді доносилися крики душевно хворих..Кімнату наповнював благальний шепіт і тихе схлипування...
-Вибач,вибач, вибач.Я знаю ти мене чуєш...Вибач! Я любила і буду завжди любити. Люблю...Скоро ми будемо разом..
На її лівій руці виднівся ще зовсім свіжий шрам..Лезо виявилося тупим,не дістало вен.. Двері в кімнату були відчиненими. Сніг, зима, холодно.
А вона зовсім боса...Річка...Між брилами льоду виднілася чиста, кришталева вода..Вона була щаслива!Щасття наповнило її безумну свідомість, її слабке тіло..Перший крок, вода не здавалася холодною, а навпаки теплою...В її очах ще жевріло життя, але вони вже були разом. Останній глубокий вдих...
Темна безодня...а за нею щасття....
