Ой-йой-ой.... чёт я немножко охуевшая.. или множко? О_о.. мдос.. я щя в огромной жирном таком АХЕРЕ.. но, наверное, все-таки приятном) мб все х.о.р.о.ш.о.? мб все просто тыц-тыц?_)) мб все очень даже кавайно?) Эх, порадуюсь на всякий случай) *радуется* Тем более, после истерики это полезно.. до.. ^___^ *довольная*, *радуется*_)_)_)

Пустка________________________________________________________________________________________________________________________________
Пустка________________________________________________________________________________________________________________________________
Пустка..... пусто-пусто-пусто-пусто-пусто.....
..........................................................................
..........................................................................
.............................................................................
.............................................................................
.............................................................................

FUCK!!!!

В колонках играет - Земфира: "Не отпускай"

Настроение сейчас - такое какое-то вот такое вот

 

"Я же pасплакалась, я не железная
Мама-Амеpика в двадцать два беpега

Ты не отпускай меня,
Не отпускай..
Не отпускай меня,
Вдpуг кто увидит." 

Земфира
 

 

16.05.2010__16:40

Сіре однотонне небо, як пустка.  Приречені будівлі ансамблем не менш сірих мокрих дахів припали до землі, прикриваючись, як щитом, зеленими садами від дошкульного дощу. Грім. Звук йде згори, могучий і протяжний. «Топ-топ», - занавіса крапель дощу схожа на стукіт чиїхось підборів по бруківці, - «Клац-клац, кап-кап…» Сірі плити бруківки, сірий шифер, сірі стовпи, як одинокі сторожі вулиць, приречена, здається, навіть теж посіріла зелень сірих стовбурів дерев – і, раптом, - яскрава, сліпуча блискавка, схожа на велетенську злу змію, котра б’ється в передсмертних агоніях. Вмираюча, швидкотлінна, але така небезпечна блискавка. Небезпечна, бо не боїться ризику. Коли ти знаєш, що швидкотлінний, можна й ризикнути…

                                                                   і чому я не блискавка?..

Землю огорнула злива.

Рижика огорнув сум.

...Ярик… 

 

 

17.05.2010__1 велика перерва

Хмм.., а могла б бути нормальною людиною.

  Тільки б одягти її не так вульгарно… 

           і змити з волосся фарбу поносного кольору… 

                          і вкласти в голову побільше розуму… 

                                         і викоренити цю викликаюче-блядську поведінку. 

Хоооча, тоді й з отого чмиря теж можна виліпити щось більш симпатичне оточуючим:

   одягти його НЕ як гопніка; 

       вприснуть в тупі, згаслі оченята іскорки інтелекту; 

           вбити криміногенні елементи його єства; 

               знищити шкідливі звички; 

                    зробити пластичну операцію – тисячі операцій! – аби змити з рожі оцей страшенний, ідіотсько-загублений вираз обличчя… 

Мдос…

Не бути їм нормальними.

Звісно, можливо, ми просто по-різному розуміємо «нормальність». Для мене це, насамперед, - моральність, культурність, освіченість, здатність і бажання досягти чогось в житті, а не тупо його пройобувать.  Для них же, очевидно, - розбещеність, бухло, їбло… блін, я НЕ РОЗУМІЮ, як він міг ще й замислюватись, чи перепихнуться з місс Обалдушка, чи ні??? Та це ж означає впасти до її рівня! Принизити себе!____і мене____

Як можна бути такої низької думки про себе? Ще щось і думать, ха! Та Олег відразу її нах послав – хулі вона йому всралась, шльондра спідова. А Я. ще  й думав! О, Боги! Ну, добре. Думав-не думав – це вже в минулому. Допустімо, він просто помилявся… ну, так же буває… напевно.. Але для чого тепер ще й хизуватися тим, що вони дуже тісно спілкувалися?!?!?! Це ж який сором! Це ж як в говно вляпатись, а потім тикать всім цим фактом в лице. Тіпа: «Ох, який я крутан, йопта, я говно, блять, нохав!» Та він же ще й мене автоматично до неї прирівняв – обидві його гарні знайомі! Боже, де упала моя самооцінка? а? Ууууу, вже нижче рівня моря… аля улю, самооціночка! Дякуй розбірливому Я. – він же знайомих вибирає одного з ним рівня. Тобто, якщо Обалд=Я., Рижик=Я., то Рижик=Обалд.. Елементарна математика. Вітаю тебе, Рижик! Ти, блять, на одній ступені з шлюхою! А-ха-ха, оце, йопта, щастя, правда? Їбать вас всіх стільцем в ноздрю нах! Ппц.

Ти, Рижик, блять – блядь!  ХД *помервістериці* 

 

17.05.2010__останній урок

А вже сумую. Хочу спілкування. Лю, гада… Цікаво, може він колись почне до мене нормально ставитись?.. напевно, марно надіюсь… сумно.. _(( 

 

 

 

 

 

Я знову, мов свічка, тихесенько таю.

 Палаю від пристрасті.

  Швидко згораю.

   Плюю на закони.

    Руйную всі правила.

     Святі рву ікони…

О так! Цим я й марила!

І кожного разу ти душу виймаєш

 і ніжно та сильно

  в  обіймах стискаєш.

   Твій подих – гарячий…

    Твої очі іскряться…

     Любов необачна,

і з вогнем любить граться.

 

 

І я невпевненно руками

Вузли в`язала на нитках,

Які минулими роками

Кохання весь ввібрали жах.



Але під натиском великим

Від болю ниті розійшлись.

Пекло вогнем, безжальним, диким,

І серце рвалося униз.



Ми всі (та й я, чого таїти?)

Себе обманювать спішим,

Коли любов змогла згоріти

І над стосунками лиш дим,



Бо страх самотності безжальний

Над інтелектом верх бере,

І світ стає все ж менш печальний,

І сум не так душу дере.



"Коли?" - проріже ніч питання,

Та відповіді не знайде.

"Коли порвалась нить кохання

І чи любов іще прийде?"



Коли ми помилки зробили?

Коли убили ТУ любов?

Це неважливо. Часу сила

Вже не верне минуле знов.



Я гучно закричу від болі,

Звернусь клубочком на землі,

Щоб не розсипатися долі

Лиш на кусочечки малі.



Я буду в смутку жить в полоні,

Згадавши усмішку твою.

Хай сльози ллються на долоні -

Я смерть оплакую свою.



Так! Я помру. Хай все зірветься!

Помру такою, як була.

І в світ негаданно ввірветься

В моєму тілові ВОНА.



І погляд в неї заіскриться,

В життя вона почне іграть.

І як красива, сильна птиця

Буде літать... І помирать.



І серце з кожною любов`ю

Вмирати буде знов і знов,

Та вірить хочеться у краще -

Вона знайде свою любов.

 

В колонках играет - within temptation
Настроение сейчас - кровожерливе

Так! Він Вампір! Він демон ночі!
Жадають крові спраглі очі.
Він торжествує - люди гинуть
І в храмах знову дзвони виють.

Сідає сонце на край світу
І тоне все в проміннях цвіту.
У Ньому жалості немає,
В Його очах ваш страх палає.

Ось вечір небо затемнив,
У душі ваші ніч пустив.
Залишив місяць Йому жертву -
Частинку світла. На жаль, мертву.

Он грак комусь чита мораль,
А Він вдивляється у даль.
Коли Він ніч цю покохав,
Тоді забувся, як страждав.

Так! Він Вампір! Він ваша вічність!
А смерть для Нього - то комічність.
Покаже Він безсмертний час.
І жах, і пекло - все для вас.

Він новий світ уже створив
І мертву ніч там поселив.
Хай світ пустий і трішки сірий,
Зате від вас, на щастя, вільний.

Там Світло й Темрява живуть,
Добро і Зло там бій ведуть.
Але як сумно: вас немає,
А кров тече, а світ палає.

Так! Ви праві! Він є Вампір!
Він вирок ваш! Він дикий звір!
Він вам влаштує справжнє свято,
І крові буде там багато.

Ви тільки люди. Він - спасіння.
Він всім дарує воскресіння.
А ви, вмираючи, у зір
Спитаєте: "Він що, Вампір?"

 

Осінь для вітру на плечі

Плащ із листя зробила.

Господар не день, а вечір,

Й тепло все осінь убила.



Осінь - це злий шепіт смерті,

Що в хрускоті листя чути.

Усе, що спішить умерти,

Встигає лиш сум відчути.



А крапель дощу вуалі

Весь світ огортають грішний,

І ніч довгожданна печалі

Вертає у день тодішній.



Осінь. Зморились вже крила,

Прощай, моє небо безкрає.

Я крила в землю зарила,

Й боса по світу блукаю.



Стерня впивається в ноги -

І кров скропляє могили.

підступні земні дороги

Мене в свій полон схопили.

 

  Осінь

Чаруюча, загадкова, прекрасна.

Ця пора року завжди полоняла мене своїми феєричними вибухами фарб, незрівнянно-солодкими запахами, витонченими і до болю зворушливими звуками.

Легенький шурхіт листя, невимовна краса природи, котру марно намагатися описати - жодна мова не знайде потрібних слів - приводять мене в якийсь первинний дитячий захват.

Я хочу злитися з осінню, відчувати себе її невід`ємною частинкою, і разом з цим знаю, що неспроможна осягти всю велич і красу золотокосої чарівниці.

А саме слово.

Ви тільки вслухайтесь: "Осінь".

Чуєте:"Оссссінь...".

Тут зливаються хрускіт листя, приємно-ласкаві пориви вітру і ще тисячі симфоній,  акордів і дуетів, що вкладаються лише в одне малесеньке слово.

 

Ти мені нагадуєш цю пору року. Теж такий перемінчивий, незбагненний, непередбачуваний, мінливий, але незмінно чаруючий. Хоча і не мій. Так само як і осінь, ти мені не належиш.

  А жаль...

 

В колонках играет - within temptation
Настроение сейчас - неопределенное

             >>>>>>>>>>>>>>>Уривок з телефонної розмови (specially for Vita)<<<<<<<<<<<<<<<<

Я: Що тобі більше подобається - золото чи срібло?

Р: *думає* ...срібло...

Я: Правильно! Я теж його люблю!

Р: А що ти ще любиш?

Я: Ніч, місяць, хрести, вампірів, вино.

Р: Хах) Про хрести і вампірів я знаю. Пам`ятаю, як ти на сцені виступала. А чорне тобі навіть йде...

Я: Знаю)

 

 

                    <<<<<<<<<<<<<<<<<<<<<<<<<<>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>

Так приємно відчувати себе комусь потрібною і необхідною! Ну і що з того, що я не люблю Р.? Зате він завжди буде поруч, допоможе.



Звичайно ж, я могла б буть з Ним, навіть при умові, що Він мене не любить; я могла б буть поруч, не потребуючи нічого натомість. Але ж Він сам мене відштовхує! І я почуваюсь старою, зношеною річчю, яка вже нікого не цікавить і яку з радістю готові вишвирнуть.



А Р. я потрібна. Він хвилюється за мене, шукає всі можливі засоби зв`язку, хоче стати близькою мені людиною. І, можливо, з ним я буду щаслива... адже інколи мені здається, що тільки тоді, коли не відчуваєш до людини ніяких почуттів, може нагрянуть щастя.

 

всегда, когда расстаешься с человеком

и пытаешься от него избавиться, строишь из себя равнодушную, ледяную,

когда говоришь всем подругам, что ненавидишь его,

когда говоришь ему, что тебе все равно



есть минута, час или день

когда ты закрываешь глаза и понимаешь,

что если он сейчас, именно сейчас позвонит

напишет

или даст о себе знать

ты выкинешь нахуй все свои маски, расплачешься в трубку, напишешь, что любишь

и все будет хорошо.



но, конечно, именно в тот момент он нихуя не звонит и не пишет

и ты открываешь глаза и живешь дальше.



©

 

Настроение сейчас - Отпадне!!!!))))))))))

Приїхала з лагеря.  Деякі події я записувала в зошит, для того, щоб розібратися в собі. І ось зараз опублікую тут мої записи)

10 серпня
Знайшла я собі тут подругу... Нізащо не догадаєтесь, як її звать! Я_Р_О_С_Л_А_В_А. Було б добре, коли б на імені все і закінчилося б,
та ні - характер до болі нагадує мені Його. а можливо це лише параноя. Млжливо всі закохані наділяють різних людей рисами того самого єдиного.Та все ж я впевнена, що спільне в них є, і до того ж багато.
Хоча б те, що вони обидва - Мій Єдиний і Ярослава трішки... еммм... якби сказать правильно... обидва трішки з прицоком робить їх дуже
схожими. напевно саме із-за цього - із-за дивної, часто незрозумілої поведінки Ясі я з нею здружилася. Як же її вчинки нагадують Його!

11 серпня
З розуму зійти! Ви тільки уявіть: ім*я саша і Настя звучать з уст Ярослави! Я знаю: більш за все це лише гра слів. Що ж тут такого -
дівчина з ім*ям, яке лише останньою буквою відрізняється від Його імені вжила у своєму лексиконі імена його last пассій
(хай навіть видуманих). О Боже! Ви знаєте хто зараз сів біля мене на лавочці? Вова! В_О_В_А! По мобілці з кимось говорить. Напевно,
я чокнулась. Ярослав(а), настя, Саша, Вова. Чотири імені. Якби ж вони не означали для мене нічого особливого. А так мені здається,
що це відгук минулого із-зі кордонів лагеря. Навіть тут, в майже забутій Богом місцевості мене оточують набори звуків, що означають
до болі знайомі мені імена.

12 серпня 9:30
Погляд чорнющих очей. такий пристальний і зацікавлено-оцінюючий. він мені сподобався) А ще власник цих очей слухає рок! Ла-ла-ла-ла,
ла-ла-ла-ла)))

12 серпня 22:11
Це якась небесна кара! (мова піде знову про кляті імена *fucking name!!!*) Хоча, можливо, це ніяка і не карк, а звичайна шизофренія.
Судіть самі: сідаю я на лавочку, завожу бесіду з дівчиною, що вмостилась поруч і - що ви думаєте! - її хлопця звуть Я_Р_О_С_Л_А_В!!! Я в паніці. І як по-вашому, скажіть мені, будь ласка, я маю Його забуть, коли на кожному кроці тільки й чую такий мені знайомий і роздираючий душу набір звуків.

13 серпня 9:34
Вчора я дізналась про одну неприємну деталь: господар чорних очей НЕ буває на дискотеках! Ех, жаль(. Хоча... не така це уже й неприємність. А знаєте чого? Бо він не ходить туди туди того, що не сприймає попсу взагаліі. Ходить, як привид, по коридорах з дротами у вухах і тащиться від рока.

14 серпня 9:41
Ох, щось дуже гарний настрій в мене сьогодні))) Півночі не давали спать дівчатам - співали Rasmus))) А ще я сьогодні (НАРЕШТІ!!!) почула Менсона. Для мене це як бальзам на душу. Ось так одна лише пісня спроможна піднести настрій вище небес.
 P.S. А пісню Менсона слухала на мобілці Юри (саме так звать чорноокого прихильника рока)
)))!!!)))!!!)))

15 серпня 16:13
Приємність теплом окутує плечі,
Землю вуаллю накрив уже вечір,
Чарівно всміхається місяця круг,
Все щастям сіяє - у мене є друг!

Серце тріпоче, як вільная птиця,
Щастя із мене, як сяйво, іскриться,
Приємной радості море навкруг.
Чому? А тому, що у мене є друг!

Як же це весело, гарно, прекрасно,
І все враз стає так чітко і ясно.
Блаженство із мене тече рікою,
А Юра, Юрчик дружить зі мною!
P.S. І з Вітою)))

16 серпня 22:10
Настрій впав нижче плінтуса. Емоції взагалі відсутні. Тупа пустка - це все, що зараз відчуваю. Не хочу ні з ким балакать,
навіть натягнуто посміхнутись мені зараз внапряг. І писать нічого не хочу.
16 серпня 22:21
Люблю Ярика...

17 серпня 22:25
З розуму зійти! Наукова робота з історії. Хах, персонально мені таке і не світить. А він розумний. Володя...)))

18 серпня 22:18
Хіх, що ж я зроблю - не дано мені, розумієш? НЕ ДАНО. Не вмію я танцювать нормально))) Вже друга людина помічає, що танцюю я,
як п*яна. Звичайно ж вголос Володя нічого не озвучив, але він точно так подумав (після того, як я одтоптала йому всі ноги по-іншому думать неможливо)
***************************************************************************************************************
- Hallo, my friend!)
Ох, ці слова для мене солодші за мед))) Юрася, чого ж ти не танцюєш на дискотеках?
"А наступна пісня звучить для Юри і справжніх готів!" - і валить пісенька рульного рок-чела Мерліна Менсона! Я на сьомому
небі від щастя!!! А Юра все одно не танцював(

19 серпня 14:34
Гойдаємся ми з Вітою на качелях, нікого не займаємо, аж тут підходить вона - Н_А_С_Т_Я! Дебільне ім*я, що тягне за собою кучу
спогадів.
Напевно, я Його ніколи не забуду... і що ще гірше, я ж Його ще й досі люблшю. Навіть коли я разом з Володьою, мені чогось не вистачає...
або когось...

21 серпня 15:45
Ммм... ням-нямка) Смачнющі яблучка ща хрумаєм) А завтра - день навпаки, тобто хлопці міняються з дівчатами одягом. Тільки що
обікрали прихильника рока Юру. Ах, які ж у нього кльові шмотки! І чого на дівчат таких не шиють? Несправедливість!)

21 серпня 22:15
Топаєм ми з Вітою на дискотеку, коли нас Юра перестрів і питає: "Це ти намалювала? В чому зміст цієї картинки?"
"Хах, і який там може буть зміст. Я ж малювала просто те, що в голову стукне" - так я подумала, а сказала зовсім інше. Почала заливать
щось про вічне життя. І ось так ми цілу годину пробалакали! Звиняй Володя за запізнення, але про вічне життя говорить цікавіше, ніж про різну
банальщину.

22 серпня 22:32
Вухух-ха! АК хлопцем буть цікаво) Хоча коли мої руки на талії Руслана (а не як потрібно - на плечах) я здаюсь ще нижчою.

23 серпня 22:10
"Ты мой личный сорт героина" Угу, так і є. My YarLi4k.
Як же я хотіла додивиться "Сумерки"! Ну нічого, подивиться можна і вдома (диск в когось випросить), а в лагері треба танцювать!
Тим паче, коли Володя так настирно просить.




 

В колонках играет - Within Temptation

Настроение сейчас - неопределенное

 

-Зачем встречаться, если расстанемся?
-Зачем жить, если умрем?  ©

"Истинная любовь способна простить все преступления,

кроме преступлений, совершенных против любви..."

Оскар Уайльд

 

"...убить его. Тебе придется убить его. Ведь настоящий художник должен страдать. Ведь каждый убивает тех, кого любит. Он же всегда будет замышлять что-то против тебя, будет пытатся мешать тебе, тащить на дно. Я знаю, ты сможешь. Конечно, сможешь. Ты должна убить его. Тебе придется убить его..."

                                                                         Стивен Кинг

Надеюсь, я полюблю кого-то. Кого-то совершенно непохожего на тебя: высокого брюнета с карими глазами, не очень-то интеллектуального и не знающего цель своей жизни; романтика, абсолютно лишенного чувства юмора, не умеющего с такой неподражаемой искренностью в глазах нести абсурдную чушь, которой ты невольно начинаешь верить; самого обычного, стандартного и ничем не примечательного, обожающего сладкое... Стоп, да это же вылитый он (тот, кого я когда-то назвала они).

                                           Жаль... А я то и правда надеялась полюбить кого-то непохожего на тебя. Но разве его полюбишь? Остается только одно - искать твою копию. Как ты считаешь, мне удастся ее найти?

 

В колонках играет - Еvanescence
Настроение сейчас - сонне... налякане... пусте

Інколи мені здається, що я живу у двох різних світах. Перший - це той, в якому я зараз сиджу біля компа, а другий - це той, котрий люди величають "сон".
При чому я не впевнена, що перший більш реальний, ніж другий. А на даний момент я зовсім у цьому не впевнена. Повірте, сни реальніші.

Вечір. По праву сторону від мене стоїть школа. Тобто стоїть готичний замок, але я знаю, що то школа. Вимерша школа. Кругом неї ростуть дерева: високі, чорні, покручені, як змії, без листя. Все листя опало і вкриває темною пеленою оголене тіло землі. Скло із одного вікна школи-замка вибите, а замість нього якийсь великий мохнатий павук сплів здоровезну павутину і тепер пафосно вмостився на ній, злісно поглядаючи на мене своїми очима-перлинками. Двері в школу високі, із красивим візерунком, напіввідчинені. З них віє прохолодою і спокоєм. Шпилі замка підіймаються далеко ввись і, здається, протикають небо, ніби жадають побачити, як буду з нього сочиться кров. Але не побачать. Ніколи не побачать. Бо небо вже мертве.  Хтось вже випив з нього всю життєву силу, висосав всю кров. Взагалі-то я люблю небеса, але не такі. Те небо, що зараз переді мною чуже мені і невідоме... до того ж ще й мертве... Це не моє небо. Раптом я розумію, що щось не так. Тиша... її немає. Замість неї повітря пронизують  мільйони інших звуків. Я повертаюсь спиною до школи і бачу джерело шуму. Моїм очам відкрився стадіон, а біля футбольних воріт скупчилися знайомі мені люди. Більшість з них - мої однокласники, за винятком п*яти-семи чоловік, що або незнайомі мені зовсім, або належать до інших класів.

 Один із моїх однокласників раптом застиг і якось дивно почав мене розглядати. Я опустила очі і зрозуміла, що не так. Я гола. Я розвернулась і побігла в замок - там мене не побачать. Ось я вже майже біля дверей, але... що це?.. двері починають рухаться, повільно зачиняючись. Я розумію, що вже  не встигну забігти всередину, зупиняюсь і помічаю, що трохи далі дерев розкинулось кладовище. Радість, щастя, задоволення переповнюють кожен міліметр  мого тіла. Я, усміхаючись, йду до могил і склепів. Нарешті я там, де не люнають звуки і де безсильний час. Щось укололо палець. Я глянула на руку і побачила, що тримаю чорну троянду з гострими довгими шипами. "Для чого я її взяла сюди?" - пронеслась в голові думка. Відвела очі від квітки і помітила в темряві якийсь рух. До мене хтось наближався. Хтось світлий і теплий. Навіть здалеку я впізнала це приємне тепло. Так, це йшов ТИ...
 Я протягнула тобі троянду, а ти якось необережно порізав руку її шипами і крапля крові впала на землю. Червона кров. Я, як зачарована,
не могла відвести від неї очей... І ось це вже не червона краплинка, а чорна калюжа, яка все більшає і більшає... Я дивлюсь на своє відображення й розумію, що я - це вже не я і становлюсь постороннім глядачем. Ось я бачу вампіра, що вдивляється в озеро крові, а поруч - тебе. І тільки зараз до мене приходить осмислення того, що ти вмираєш і вбила тебе не троянда, а вампір. Так, це вампір перекусив тобі сонну артерію.

 Повний відчаю і болю крик пронизує простір.

 

Я прокидаюсь.

 

В колонках играет - Lordi
Настроение сейчас - сонне... меланхолічне

Він став мені зовсім чужим...

А був такий рідний і близький...

    Коли я пишу Йому, то натикаюсь лише на крижану стіну.

Від Нього віє холодом.

Тепла! Тепла! Хочу тепла...

Ні, від них не потрібно; тільки від Нього. Вони такі як і інші. Він же неповторний. І тепло його особливе.

                                                     Так хочу, нестерпимо хочу, більше за все у Всесвіті хочу Його побачить. Але це                                                                                                                                     неможливо... (fuck!!!!!)

 

 

У серці клубиться таке відчуття, ніби всі щось приховують. Біль, тільки біль і ніхто інший до кінця зі мною чесна. Так, вона буває солодкою, але все частіше - злою і гіркою.

 

Мне кажется, у меня вот-вот вырастут крылья - и я взлечу!

Пожалуйста, простите за то, что я так долго очень смахивала на депресивную личность, полную пессимизма.

!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!Я ВАС ЛЮБЛЮ!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

      Виточка, ты самая-самая прекрасная френдочка в мире!!! Моя хорошенькая                                     подруженция, тебя я люблю тоже.

Как же прекрасна жизнь!!! 



 

    Мне плохо...... Мне очень плохо.... Почему? Да потому что я жива, у меня есть сердце, которое способно чувствовать. Я умею бегать, дышать, смеяться, но НЕ хочу этого делать.

    А еще мне плохо от того, что я знаю: завтра я уже буду смеяться, ко мне придет охота веселится... Меня тошнит от одной мысли о том, что я смогу улыбаться.

 Ну где у меня берется этот долбанный оптимизм?

Я хочу растворится в печали, я хочу быть вечно одинока, плакать в каком-нибудь темном уголке и думать о том как несправедливый мир и какая я несчастная. Но нет же... Во мне еще есть те чувства, которые мечтатели называют: "стремления к жизни".

И чего к ней стремится? А??? Для чего она нужна????

Бля, чё то я не то пишу. Вообщем мне пох. МНЕ ВСЕ ПОХ!!!!!!!

______________________Вру._____ Опять вру.________ Вру сама себе.______________________________________

.........................................................................................Печально.........................................................................................

 

В колонках играет - Еvanescence
Настроение сейчас - Незрозуміло-безтурботне

Тепер я точно знаю: вплив людини на твоє світосприйняття ВЕЛИЧЕЗНИЙ! А особливо, якщо ти любиш цю людину так, як ще ніколи нікого не любила...
Я можу навіть приклад навести з власного життя. Дивилися ми колись з Яриком фільм . Дивилися з цікавістю, бо сюжет і справді був захопливий. Оооось...
А недавно думаю, подивлюсь-ка я ще раз це саме кіно. Ввімкнула TV, всунула диск в DVD... починається фільм... І тут в мені все ніби перевернулося. Який жах!!! І ОЦЕ ми дивились??? І ОЦЕ нам було цікаво??? Ні, сюжет сам по собі може і цікавий, але.... кров.... крики.... біль.... відчай.... розірвана плоть.... фух, аж мурашки по шкірі бігають... Я декілька хвилин чесно намагалася дивитись на людські страждання, потоки крові, скажені муки, шалену біль, невимовний відчай і кров... кров... розірвана плоть... надірвата шкіра... гострий біль, котрий пронизує кожну клітиночку тіла... і знову кров... кров...,але потім не витримала - ввимкнула ящик, а перед очима і досі стоять оті криваві картинки із фільма.

Але ж чому так? Тим паче я вже бачила це кіно. Чому ж я його зовсім по-іншому сприйняла, ніж того разу?
Мммм... Бо тоді рядом був Ярик... Так, ви ж ніколи не були рядом з ним, вам мене не зрозуміти. Від нього випромінюється величезна кількість тепла, якоїсь заспокійливої енергії... Та і взагалі поруч з Яриком не страшно нікого й нічого))). Ось так).
Правда, є ще й другий варіант. Можливо при першому перегляді кіно я більше уваги приділяла Ярикові, а не власне фільмові. Як же тут сконцентруєшся на екрані, коли зовсім поруч такий гарнюпюсінький ангелочок)))
А може навіть трапилося так, що ці два варіанта сплелися між сбою... не знаю... але як би там не було, я винесла для себе такий висновок: кіно, де присутнє насильство, краще дивитися тоді, коли біля тебе є ВІН - lovely boy.

Пам-пам-парам-пам-пам!!!!)))) Це повідомлення посвящається  найкращому boy у цілому Всесвіті))) Якщо він прочитає ці слова, нехай напише якийсь коментарій... А я напишу йому, і ось таким способом будем переписуваться... Так, це трішки незручно, але, сорі, ася тимчасово недоступна...