«Ти дивишся на мене, як моя мама...»
Так сказав поранений боєць 19-річній дівчині, дякуючи якій він залишився живий.
«Мальва» — позивний тендітної дівчини Ганни Комар. Коли почалася воєнна агресія Росії на Сході України, Ганна вирішила призупинити навчання в Ужгородському державному університеті, у якому навчалася на фізико-математичному факультеті, і поповнила лави добровольчого батальйону «Карпатська Січ» як санітарка в медичній роті. Тоді їй виповнилося лише 19 років.
— Мої тато й мама — медичні працівники, тож мій вибір був зрозумілий. Я була впевнена, що саме в медичній роті принесу найбільше користі, — розповідає Ганна.
Розрив першої міни кинув Ганну у вир війни.
— Це було в Пісках, — пригадує дівчина, — я вийшла з укриття й пішла по воду, аж раптом неподалік вибухнула міна. Автоматично я впала на землю. Опам’ятавшись, швидко кинулася в укриття й тільки там уже побачила свої здерті, як у дитинстві, коліна.
Потім були перші поранені. Найбільше Ганна запам’ятала бійця Василя, з артеріальною кровотечею. Після надання першої медичної допомоги його в супроводі «Мальви» евакуювали в Дніпро.
— Десь на половині шляху боєць прийшов до тями та попросив води, і тоді він сказав слова, які я запам’ятала на все життя: «Ти дивишся на мене, як моя мама». Від цих слів на моїх очах виступили сльози, — стримуючи емоції, пригадує Ганна.
Василя довезли до лікарні, у якій медики продовжили боротьбу за його життя. Але за свій порятунок він назавжди вдячний тендітній дівчині з великими гарними очима. На жаль, були й ті, яких не вдалося врятувати. Про це Ганна воліє не згадувати й тільки каже, що це її біль, котрий залишиться з нею назавжди.
Зі своїми побратимами «Мальва» визволяла та обороняла Добропілля, Водяне, Піски, Зайцеве й інші гарячі точки Донбасу.
У травні 2016 року Ганна підписала контракт, тепер вона служить у мінометній батареї однієї з механізованих бригад.
У хвилини затишшя дівчина мріє про перший день після закінчення війни. Як вона одягне гарне плаття, узує туфлі на високих підборах, за якими дуже скучила, і стане знову схожою на своїх одноліток. Принаймні зовнішньо, бо те, що довелося їй побачити й пережити на війні, назавжди змінило її внутрішній світ.
Анатолій Штефан, Аркадій Радківський,
«Народна армія»
