"..все течет, все меняется..."


люблю те, що маю.
люблю вас.

шкодую за скоєним, але нате й життя, аби робити вчинки.

записи стають дедалі незрзумілішими, а думки -яснішими.
висновки вже зроблені.
я обираю колір)

В колонках играет - Estetic Education
Настроение сейчас - calm

Боротися зі страхом можна лише одним методом. І він досить некомфортний.

Я не боюсь. Вже.

Зберігай спокій. Не панікуй.
Це все просто метушня, порівняно з тим, що б ти міг пережити якби був хворий на якусь страшну невиліковну африканську хворобу що мутувала із викидами шкідливого газу в повітря.

Досить непросто.

Люди не речі." Підійшов і взяв" - не катить.
Вибачаюсь за настіьки примітивне висловлювання, але так легше зрозуміти самій.

Але завоювати чиюсь увагу вкрай важко, коли та особа не дуже в цьому зацікавлена. І тут мало що зміниш власними зусиллями.
Я не говорю, що краще "здаватись без бою", просто краще не парити мізки іншим.
Бо сама цим повсякчас займаюсь.
Про що шкодую.
Вибачте.


Інколи витрачаю величезну купу часу на роздуми, типу, а чи треба це мені насправді.

Мабуть таки треба)
Розуміючи в чому проблема, все ще не в змозі знайти рішення.
Безпомічна комаха на відірваному листку.

Події трапляються хаотично.
Але через деякий час помічаєш якусь системність і доді бачиш: або ти щасливчик, або невдаха.
Починаєш грати мозок, типу а чи могло б бути інакше? чи краще було б якби...
!!!
Все так , як має бути.
Заспокойся.

Все що було і що ти прогавив - говорить про твою неуважність на той момент. І ніби ти повинен на цьому вчитись. Проте, це бузглуздо, поки "ми вчимось поводити себе в тих ситуаціях, в яких ми вже ніколи не будемо "так ідентично висіти.
Тоді сенс у цьому? я не бачу.
Краще б вчитись на чужих помилках.
Але й тут фігня, що в саме такій ситуації як Хтось ти вже не будеш. Навіть за тієї причини, що ти - це ти.

Тоді якого нам дались ці спогади?
Я щаслива забувати непотрібне.
І була б найщасливішою пам*ятати тільки хороше. для того і є літописи.
нотуй позитив)

неприємно моросить, у декого кучерявиться від вологи волосся, парасольки навиворіт, мокрі лавки...мокре брудне листя на асфальті.. так скоро приходить осінь. навіть не помічаєш, як літо витікає з-під твоїх долонь...

я щаслива, що ви в мене є, мої друзі та знайомі. величезне СПАСИБІ...ви ті, хто надає життю кольору і сенсу)

хм... не знаю, що мене змусило це зробити після багатотижневої перерви, але я знову з вами)))
рада бути тут. рада вести щоденник, бо психічна напруга це вже щось...
наразі виснажена . морально чи фізично - ще не знаю.
скучила. дуже скучила. не вистачає часу

не вистачає музики,
проте, вистачає повітря.

не вистачає сміливості,
проте вистачає часу.

не вистачає спілкування
проте водночас його вдосталь.

банальні інтрижки, смішні та дурнуваті думки... перебування у стані перманентної застуди та закоханості абсолютно в різних людей, незалежно від статі і статусу.
переповняє бажання творити, любити, кричати, волати і переливатись всіма кольорами світу, як хамелеон... грати ролі а не гратись із почуттями...
це ж не важко, чи не так?

переповняє бажання сказати без слів.

чомусь все недостатньо ТАК, тому що занадто ІНАКШЕ.

часом, виходячи з сонної теплої квартири о сьомій ранку, замикаючи двері на ключ... в думках плавать безліч підводних кораблів які я не хочу видавати на радари саме зараз. ніби приховую на потім.

кожен удар серця,
переслідує тебе.

я не хочу ховатись.

" я здаюсь.
тобі.
аби ти знав...

можна сьогодні я дам волю своїм почуттям хоча б тут?

не можу вголос.

не можу письмово.

не можу захопившись тобою

забути про свої дивацькі нахили створення ідолів.

я сподіваюсь що ти цього не читатимеш, проте водночас була б за межами розумного щастя , якби ти це прочитав...

Останній тиждень я чую свої думки про тебе. Зовсім жива і зовсім не тут, а десь поряд з тобою.

як патетична маніячка.

в темному-підземному-довжелезному-помальованомуграфіті переході...

в твоїх обіймах
в твоєму русявому геометричновирівняному волоссі
в твоїх губах
в твоїх очах, що так нахабно копіюють колір моїх
в твоєму одязі
в тобі

десь там, аби не тут.

В колонках играет - люди гибнут за попс
Настроение сейчас - ага, гибнут...

All of them are the same

обіцянки
брехня
мрії
іллюзії

а все одно брехня.

і я кого я така агресивна??? а тому що *я не хочу тут жити*....читали ШО? отож....

світ такий, яким робимо його ми.
а ми - сміття.
сміливі заявки, чи не так?
але ж правда

В колонках играет - не чую

Настроение сейчас - не маю.

в черговий раз напишу що фігово мені спілкуватись з людьми. буду зі стінами.

я тебе не розумію.

ось головна стіна.
якого дідька географія?? якого дідька час і простір??чому в мене нічого не виходить?????"!!!!!!!!
гррр
просто не уявляю звідки стільки злості

люди, ОГОЛОШЕННЯ, я гоню, хто не має шаленого бажання псувати настрій БЛИЗЬКИМ спілкуванням зі мною, не пишіть, не телефонуйте і не приходьте.
Я ЛАЙНО.

боюсь вас заляпати.

серйозно. буду радіти зі своєї флейти. переїду в ліс. буду самотня і страшна. так і треба. просте буду щаслива, бо нікому не буде боляче.

В колонках играет - нечую

Настроение сейчас - незнаю

ем) люди - то круто))
круто увесь день їх бачити, а особливо кого бачиш не так часто і довго....особливо, кого по пів року не бачив, особливо, кого любиш попри нестачу часу і простору.


Ох, як набридло ходити на пусті пари, давайте об*єднуватись шоб не займати величезної території пустих класів де на 20 з копійками парт - три учня...

бо це вже геноцидом пахне...

я знаю що нікому ті пари ні до якого місця не прилипає... і нічого не чеше...

я знаю шо погода чудова і пора б заспокоїтись, але весна (доречі закінчується)

знаю, шо іспити вам теж не треба, але ж харе знущатись з тих, хто здає цю кляту сесію!))))

я вас кахаю, допабачення, товариш викладач.

В колонках играет - оригами - ...и ангелы ошибаются (2006)
Настроение сейчас - атож. веселку не купиш.

Приводжу приклад божевілля в нашій країні.
Не встигла прийти додому, як ось вже маю матеріал для обмізкування. справа ось в чому.
Я зара доведу
1)як гроші вирішують усе
2) любов < грошей
3) люди продаються.

отже, почнемо настільки неприємну справу к доведення до істини цих речей.
(посьорбую чай, заспокоююсь)

закохуватись круто, правда?
кохати і бути разом, любити блін, це найкраще в Світі, чи не так? ні на що не проміняєш свою другу половинку. ні на що.

ось, ви одружились, ви закохані, повні щастя і стільки років прожили разом що вже лінь рахувати. і дітей маєте і квартиру і все наче добре.
і на їжу і на шмотки є. і бідним допомагаєте.
короч. круто все.
і тут вибори
агітації
і звісно ж колообіг грошей в природі.
за якісь нещасні 300 гривен ви сваритесь. все тому що вибачте, дружина не погодилась на таку пропозицію. тому грошей не отримає ніхто з сім'ї.
300 грн > любові.
ага.
гроші створюють проблеми. і то істина. бля, як же противно.
от дивлюсь на ці батьквські сварки і думаю *хочу бути папуасом і бігати з листочком на попі в гарячий пустелі та ловити бабуїнів*
там хоча б моральні цінності і близько не лежали з грошима.

і пофіг усім на те чи буде наше життя кращим чи нє. пофіг на репутацію, це ж вам не конфуціанство. фіг хто тебе змусить робити харакірі, навіть якшо ти найбільший покидьок на землі.

якби кожен з нас собі мовив чарівну мантру про бабуїнів, і сказав НІ коли нас намагаються купити, то все було б чудово. але це всього навсього іллюзія яку я сама собі вигадала. бо ідеальне життя, якого я хочу просто не може бути. бо не всі так вважають, як вважаю я. не всім ригати хочеться від такої поведінки і такої діяльності. а я піду в туалет обіймати унітаз. мене нудить від побаченого і почутого.

всього доброго, ваше Свіже Домашнє Мясо. люблю цілую. моя любов до вас не виражається в у.о. вона виражається в моєму ставленні до вас і кількості поцілунків та теплих слів. але й це не показник.

В колонках играет - underoath - act of depression

Настроение сейчас - ага

Як ніколи, прорвало цими вихідними на роботу і творчість. Страшно. Це все прибульці. Вони востаннє мене навідували вже давно. ще коли я писала гарні вірші.

А то повірте, було давно.
(якщо було взагалі)

Наразі пишу роботу, типу реферат, але про рос. мову....брр....з цих пір, не ображайтесь, мене від російської вже нудить. з 35 сторінок є тік 10..........

ОБОЖЕ,куди ти дивишся...
чому щоразу як щось шукаєш - воно саме від тебе тікає??

чому шнурки розвязуються тоді, коли тобі найменьш зручно їх зав*язати?))

чому, коли стоїш на зупинці і чекаєш 1 трамваю пів години, а ходять самі тріййки???

чому, коли ти стомився і врешті після довгого страшного дня, ліши в ліжко, нагрівшись і майже засинаючи, ти дьоргаєшся від того, що кішку забув забрати з балкону. встраєш з ліжка і йдеш ї забирати. а там холодно...

чому коли в тебе 36 розмір ноги, і ти бачиш чудові кеди і щось всередині волає "хочу!хочу!" а вони є тільки 38 і більше????

чому я ПРОВТИКАЛА ВЕСЬ ДЕНЬ 9 ТРАВНЯ ВДОМА ЗА ТЕЛЕВІЗОРОМ, КОЛИ МАЛА ЗМОГУ , АГА, МАЛА ЗМОГУ, МАЛА ШАНС ПРОВЕСТИ ДЕНЬ ОФІГЕЗНО???? а все тому що я угризьок.

здається, якщо на на 99 відсотків людей з усієї планети отримають подарунок-льодяник від фірми МТС, то я буду тим 1 відсотком що його не отримає тільки тому що я провтикаю.

мля, як же мене це бісить.

В колонках играет - ОЕ - сОсни

Настроение сейчас - ^__^ пів відра думок

Інколи слів не вистачає.
Мені ж їх не вистачає ніколи, і це можливо свідчить про мій бідний словниковий запас.

Але я притримуюсь думки що слово ніколи не передасть відчуття.
Погляд ніколи не опишеш одним словом.
Погляди бувають різні.
Та коли дивишся людині просто в очі, нічого не приховуючи, відкрившись до кінця, то слова не мають сенсу.

*Світ великий і таємничий*

І немає законів, що повністю безпомилково і точно пояснять його.

Є такі речі, в існуванні яких можна сумніватись, як сумнівались розумні древні греки!
Є такі речі які існують, але їх неможливо зрозуміти...
І є такі речі, які можна зрозуміти, але неможливо пояснити.
От до чого я веду...


Веду до тегео, що неможливе можливо і *паралельні прямі насправді перетинаються*!!!

Ви тільки подумайте...Світ - то занадто складно для нас. І не намагайтесь його зрозуміти...

Бо хто мені пояснить все ж таки нащо веселка після дощу, навіщо я посміхаюсь і навіщо я люблю!?

В колонках играет - Клетка
Настроение сейчас - нєма

Ви коли-небудь думали для чого веселка?

Був дощ. Вдень(чи то ввчерері). Краплі не долітали до землі і танули десь на півдороги. Де вони поділись - до сих пір ніхто не знає.

Для чого дощ? Ну це ясно з дитсадка.

Для чого веселка????А якщо їх дві?такі величезні над головою..такі різнобарвні.....

В колонках играет - Лама. Чарівний Світ
Настроение сейчас - )))

Природа бере своє.
Багацько поетів і прозаїків оспівували природу, мовляв ах які гарні річки, яке спокійне тихе поле...

Ага...
гуляли ми біля річки. В *камишах? сухих павуки бігають, а я в кедах!
стрьомно!

І в павуків паніка така ніби бігають і кричать *ААААА!!Армагедон!!!*
Це ми пережили.

А ше мурахи, всілякі піявки і сороконожки.
Довго ми з дівчиною шукали місце шоб сісти пожерти суху шкідливу мівіну,але навіть на бетонній плиті не можна заспокоїтись. Вони всюди. Навіть під одягом і в шкарпетках!!!

Нарешті опинившись в знайомому і такому прирученому саду, де комах здається меньше ніж всюди навколо.
Там вишні відцвіли і тюльпани пахнуть.
і висока трава.

Довго ми намагались розпалити багаття.......
і врешті решт після довгих зусиль і вибуху купи злості ми проказали заклинання:
*якщо воно загориться, то наші бажання збудуться* і загадали по бажанню.

Вирішальна мить - сірник на папір і дерево - вогонь.
Кілька секунд - високе полум*я...

Все буде так як ти захочеш)

Волосся до сих пір пахне димом, очі згадують чорно-білий попіл,а губи - смак смаженого на диму м*Яса)))

Сьогодні я буду *суєвєрною*.
Вранці, глянувши з балкону вниз побачила відчинену труну. І квіти.
стало дивно.
Але сказала шо це мені не завадить і сьогодні буде чудовий день.
Два рази спіткнулась на ліву ногу (тому шо не висипаюсь) і пішла собі далі.

Сьогодні звучитть чудово.
І навіть вікна засвітились новим веселим сяйвом.
Він тут. Зовсім поруч.

Боже,як добре коли все на своїх місцях.

В колонках играет - Post Blue
Настроение сейчас - Post Scriptum

всі вони не мої.

Не знаю на що сподіваюсь. Не знаю чому намагаюсь проникнути в серце людини, в якої воно і так вщент розтрощене.Це все мої зухвалі необдумані егоїстичні бажання.

хочу бути чудовими ліками, коли натомість я просто зіпсований шкідливий антибіотик.

люблю предмети навколо мене. та не люблю коли їх забагато.

*Блаженний мінімалізм*

скільки ще книжок читати? скільки б не читала - все замало.
Що я в них шукаю? Саму себе!

Шукаю розуміння.

Тікаю від образ. Невже не боляче коли від тебе більше нічого не хочуть чути рідні тобі люди, окрім *так* і *ні* ...коли тобі дійсно Є що сказати....

Невже не боляче визнавати власні помилки? Не боляче шкодувати за минулим? адже можна було зробити все інакше. можна було вибачитись. можна було промовчати чи навпаки закричати...

Минуле не є дійсним. Як зіпсований ваучер на поповнення рахунку.

Але минула дурість залишається на моїх руках...
хоча б набігає синцями під час холоду. І тоді видно все-все...все, чого побоялась сказати. Все, чого просто боялась.Все, чим не схотіла поділитись.
Зараз все воно тут.


Єдине, що мене зараз мучить - це думки.
Я так мало знаю і так багато хочу.
Так мало віддаю і так багато прошу.
Мало бачу і багато уявляю.
Майже не сплю і забагато мрію..от холера! Я ж як нелюдина!Скільки можна?

В колонках играет - Gone with the Sin

Настроение сейчас - beautiful

Сьогодні затягнула Олівку на Борщагівку.
Люблю її.
Люблю бути в оточенні таких людей як вона і Ксеня.
Шкода що час зі мною не дружить.

люблю писати дивні *вірші*(чи можна їх так назвати?)
Люблю читати дивні книжки(чи можна їх так називати?)

Хочу показати читачеві Ікону.
Ось вона -
Ікона. 25.04.08.

Напруживши очі, ти розрізняєш короткі спалахи в його очах.
Ти дивишся на його тонкі лінії,
Як лінії на кам*яних брилах,
Що стали пам*ятками якоїсь війни якимсь солдатам.
До чого призводять війни - ти знаєш сама.
В них немає героїчного.
В них є дурість обох сторін.
Як в коханні...

Примруживши очі, ти шукаєш вихід.
Простий вихід з безнадійно заплутаного лабіринту
чужих підозрювань і недовіри.
Ці два павуки міцно схопились худорлявими сухими лапками
В їх серця і сотнями оченят визирають
З їхніх чорних зінниць,
Випромінюючи холод і злобу.

Закривши очі, ти бачиш ікону
своїх ідеалів, снів, сутності і життя.
ти бачиш ікону, що відповідає твоєму Естетичному смаку
і зовсім не відповідає нормам Етикету.
Ти бачиш ікону на двох:
Одну на двох, як страву в одній тарільці
до якої по дві пари столових приборів.

Ти бачиш Ікону.
І догма росте, суперечить сумлінню.
Ти знаєш: так буде і має бути,
From very begining,
Till the end,
доки смерть не розлучить вас.

В колонках играет - 7раса

Настроение сейчас - О_о

Коли небо на заході набуло кольору чорного чаю з бергамотом,
Вітер пахнув Садами Семіраміди в далеких краях.
Її вустами панувала посмішка,
Що смакувала нестиглими вишнями
Та солодкими заморськими апельсинами.
Її посмішка сяяла серед білих і духмяних
квітів орхідеї.

Він нагадував їй героя ретрофільму:
В великих затемнених окулярах,
Якими він дивився на бурштиновий світ
І на затемнене важке бурштинове Сонце.

Він обіймав її, як вітер.
Він грався її волоссям і думав
про набігаюче військо темних платинових хмар,
що означали неминучу грозу,
Неминучу темряву
І гарячу, як лід,
Ніч.

Дощ...
Як він і обіцяв.
Вони метушились.
Зінниці в її очах помітно нервували при зустрічі
З її іконою
Естетичної Краси та Неететичних Бажань.

Ще пару хвилин витанцьовувало жваве шумне листя берізок
під звуки вітрової сопілки...

Вона була готова танцювати
З його химерними привидами,
Що виринали з його уяви і,
химерними руками обіймали її тонку талію,
на якій не було жодних відбитків пальців,
окрім її власних.

Його погляд випромінював зухвалу блакить,
Що вдиралась в її нутро і шукала там чуттєві стінки,
точки дотику, які телеграфом передавали життєву тривогу в її думки.

Небо грізно сопіло і заганяло сполоханий дощ
в її волосся.
Герой ретрофільму поклав свої важкі долоні їй на плечі,
Спустив їх шляхами вигинів її дівочої спини,
яка від холоду чи від збудження вкрилась сиротами.

Мокрі обурені птахи летіли за обрій.

Він губами ледь торкався її оголеної шиї, що пахла медом і абрикосами,
Цитуючи речення з книжок *не для нас*, розбурхував її запалену уяву,
що день і ніч марила його обіймами.

Вони чекали на подвір*ї доки їх не знайшов
Сильний, емоційно-збуджений Дощ...
Обіймаючись, він бився з піднебесним Вітром.
Сухі дерев*яні лавки пахли лакованим дубом.
Дуб розкладався повільно.
Він ніс на своїх кільцях більше сотні років
До самої Смерті,
Що застала його колись жовтими очима і заточеним лезом білоруської сокири.

Вони сиділи на старому мертвому дереві пд шиферним мокрим дахом.

Він літав думками.Вона літала з ним.
Скрипуча лавка заспівала.
Він ледь торкався губами її абрикосової шкіри
І цитував зухвалі речення прочитаних ним сучасників,
Авторів книжок в яких він бачив Сенс.
Авторів книжок *не для нас* -
як говорили дурні мудреці-батьки
Цих приречених на палючу, як лід,
ніч вовченят.

В колонках играет - ОЕ

Настроение сейчас - холодне і мокре

Багато зайвого.

Одяг, їжа, ще всілякі супутники людської діяльності що в результаті свого скінченного існування перетворюються в сміття.
Все що сміття - то зайве.

Зайвий бруд, що осідає на стінках наших легенів як неприємні спогади про більш-меньш приємне минуле.

Спогади - лише ілюзія.
Минуле - те, чого немає. Отже, минуле - те, що не смітить, просто залишає осад, який творить особистість.

Що не залишає осаду?

І якщо ж повернутись до сміття, то кожен з нас ним колись стане. То чи ми є ходячим сміттям? Чи може несемо якусь користь?
Чи не паразитуючий грибок ми на шкірі Світу?

Чим більше бруду ми після себе залишаємо - тим більше це приписує нас до списку сміття. Тобто непотребу.
Якщо ж робити корись? Щось зміниться? Чи зміниться становище Світу чи то Землі, якщо ми перестанемо бути сміттям чи грибком? чому б не стати корисними бактеріями як в рекламі імуналу? чому б не бути всілякими святими лактозами?
адже це можливо...