Три основні речі, які багато хто не розуміє

Витягнув з фейсбука свій коментар – програмний, так би мовити. Звісно, про питання мови.
Пояснюю.
Люди не розуміють трьох основних речей.

1)
Російськомовні українці – це явище штучне. І у 90% це явище одного-трьох поколінь.
Тобто у цих 90% бабусі і дідусі говорили українською. А у половини – батьки.
Тому говорити, що це “мой радной язик” – це все одно, що “з дєтства вболівати за Лестер”.

2)
Ніяких двомовних людей не існує. І двомовних країн не існує. Це все казки бабушки Параски.
ЗАВЖДИ домінує одна мова. Завжди і всюди. Навіть в Швейцарії, де німецька мова домінує, а французька і італійська пасуться біля кордонів “своїх” країн і не думають про розширення свого простору (хоч не зникнути зовсім).
Про інші країни – Канаду, Бельгію, Вельс, Білорусь – я навіть говорити не буду. Варто лише на один штик углиб копнути – як виявиться, що ці країни мають перманентні проблеми. Проблеми, які з мовних вилазять навіть у політичні – як в Бельгії (почитайте про їх кризу).

Тому двомовність – це тупо розводняк для тупих хахлов, які вірять байкам Кисельова.
Між іншим, в Росії ніяких двомовностей немає – при її федеративному статусі (а ми, нагадаю, унітарна держава). Але тут вона вимагає від нас двомовності – а ми ведемося.

І 3)
майбутнє у України, зважаючи на все вищесказане – є лише у одномовності. Українській одномовності.
Інакше ми будемо “другой Россией” – із відповідним просякненням українського культурного простору русскім міром.
Інакше ми будемо “южной Белоруссией” чи “западной Мордовией”. Але не Україною.

До речі, московити це чудово розуміють навіть на підсвідомому рівні. Поїдь в Москву, влаштуйся на роботу вище двірника – на якусь інтелектуальну. І попробуй там сказати “звОнят” чи “спАла”. На тебе подивляться по-перше троха дивно, а по-друге – ОБОВ’ЯЗКОВО виправлять. Це не мої вигадки – це реальні історії. І це на підсвідомому рівні боротьба за чистоту своєї мови.

А у нас “нічого страшного, хай балакають”. А з цього, вибач за пафос, починається цілісність нації. У московитів вона цілісна *– хоч і тупа. Але цілісна.
А у нас немає цілісності. Бо немає цілісного мовного простору.

Висновок.

Російськомовні українці старше 30 років (я щас не беру вашу унікальну ситуацію [опонент із Закарпаття – прим. авт.], де російська мова це реально засіб міжнаціонального спілкування – бо у вас там угорці, словаки, руські, українці; я про всю Україну) – це об’єктивно результат колоніальної історії.
І з цим уже зараз нічого не зробити. Зважаючи на елементарні людські закони – лінь, тупість, небажання щось змінити ітд. Але!

При цьому треба чітко розуміти одну просту річ. Аби Україна перестала бути колонію – треба перестати нести колоніальний спадок. І уже наступне покоління – дітей цих 30-річних – має говорити українською. Це очевидна річ, хоч я справді не знаю, як пояснити це людям, які не хочуть бачити об’єктивну картину.

Так от.
Коли людина упирається в русскій язик і не хоче розуміти двох простих речей –

а)
русскій язик в Україні рано чи пізно вимре, він не має перспектив і майбутнього,

б)
діти не будуть говорити українською в російськомовній сім’ї – вона по суті стає на заваді не тільки розвитку країни. Вона перекриває майбутнє своїм дітям.
Дай назву таким людям сам, щоб це були не мої слова.

ЗІ. І ніхто нікому нічого не забороняє.
Я слухаю російський рок – зараз рідше, але іноді слухаю. Я дивлюся фільми “Квартета И” – і буду дивитися. АЛЕ!!!
При цьому я чудово розумію, що Богдан має рости в українському культурному просторі

У Миленка одна (але важлива і нажаль загальнорозповсюджена) помилка. Він помилково вважає росіян нацією. Тоді як насправді спільнота "русскіє" ані етнічним народом/нацією, ані поілитичним народом/нацією не є. То іншна сільнота, з іншою ніж у націй аксиоматикою і логікою, котра лише мімікрує під націю:

-У пошуках cенсу modus operandi* спільноти Catsapus Vulgaris
(Особливості виживання у лісі, де головний хижак, ведмідь-людожер у шкурі двоголового орла)