Запитав у неба : „Скільки мені треба ?” ,
Щоб іти до нього в ніжні обійми.
Небо подивилось звисока на мене
І сказало: „Мало, мало тобі треба”.
Лиш я не зігнувся й йому посміхнувся,
А про себе мовив : „Піду я до моря”.
Запитав у моря : „Чи достатньо горя ?”.
Море зашуміло й хвилями накрило...
Вийшов я на берег із пітьми густої
Й тихо зупинився – досить горя в морі.
Що ж мені робити, як же далі жити ?
Запитаю в гір: „Де мій справжній дім ?”
Гори сніговії розкрийте повіки
Й ясними очима подаруйте радість.
Темними лісами ,ви немов руками,
Подаруйте тишу спокій і надію.
Гори лиш мовчали й навіть не питали
Скільки мені треба щоб іти у небо...
