Петриковская роспись

Село Петриковка в Днепропетровской области – одно из немногих, где бережно хранят традиции древних народных промыслов. Знаменитая Петриковская роспись давно стала визитной карточкой Украины.

Петриковку 230 лет назад основал сам Петр Калнышевский. И сразу же в этом вольном казацком селе возник интересный обычай: женщины стали расписывать стены хат красочными цветочными узорами.

Их рисовали кистями, сделанными из кошачьей шерсти, спичками, обмотанными мягкой материей, и просто пальцами. Краски разводили на яйцах и молоке, а цвета выбирали самые яркие, под стать красочной природе Приднепровья.

Хозяйки соревновались друг с другом, стремясь сделать свой дом самым живописным, и ревниво заглядывались на чужое искусство. О самых удачных росписях говорили: красиво, как в церкви. А вот если хата оставалась белой, с хозяйкой переставали здороваться, как с чужой.

 

Самых прилежных хозяюшек в Петриковке называли “чепурушками”. Благодаря им  Читать далее

 

 

 

Украинский свадебный костюм



КИЇВЩИНА ПІВДЕННА. Кінець XIX - початок XX ст. Весільне вбрання молодих колишнього Чигиринського повіту Київської губернії, тепер Чигиринського району Черкаської області

Основним елементом весільного вбрання молодої південних районів Київщини, як і скрізь на Україні, була вишита сорочка. На зміну традиційній геометричній композиції вишивок в кінці XIX - на початку XX століття в південних районах Київщини прийшли рослинні композиції. Перевагу у вишивках весільних сорочок надавали червоному кольору, який мав, за давніми уявленнями, магічну силу - захищав від уроків. Поверх сорочки вдягали шиту з купованої тканини спідницю, яка заступала на Київщині вже в кінці XIX століття традиційну ткану плахту. З одноколірного сукна {у молодої перевалжно знов-таки червоного) шили фартух («запаску»), що його вдягали поверх спідниці. Досить урочистим елементом святкового вбрання молодої вважалась т. зв. «юпка» - своєрідна свитка з довгими або короткими рукавами, щоб видно було вишивані рукава сорочки. Юпку шили із зеленого сукна і прикрашали по всьому подю маленькими хвостиками з червоної вовняної пряжі. Це був своєрідний народний варіант королівської мантії з хутра горностая. На ногах - червоні сап'янові чобітки. Обов'язковим ритуальним елементом вбрання молодої був весільний дівочий віночок. В руках молода тримала вишитий нею весільний рушник, яким її оперізували замість пояса.

Більш стриманим щодо кількості елементів та їх барвистості було вбрання молодого. Його основу становила вишита молодою весільна сорочка, обов'язковим весільним атрибутом якої була «застіжка» (шовкова стрічка або вовняний шнурок) ритуально червоного кольору. Святкові штани шили з купованої в крамниці тканини. Ознаку молодого становила весільна хустка, яку молода затикала йому за пояс. Верхнім одягом була традиційна свита або чумарка. Голову молодого прикрашала висока, циліндричної форми сіра смушкова шапка. До шапки старша дружка пришивала весільний віночок - пучечок з барвінку, васильків та трьох колосків жита, перев'язаних червоною стрічкою. На ногах - рантові чоботи шевської роботи.

При реконструкції комплексу, крім польових матеріалів автора, використані малюнки та тексти Д. П. Деляфліза, що зберігаються у рукописному відділі ЦНБ АН УРСР.

Читать далее...

Дореволюционные открытки из коллекции Владимира Козюка

Читать далее...

ЩЕДРИК, ЩЕДРИК, ЩЕДРІВОЧКА




Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка,
Стала собі щебетати,
Господаря викликати:
«Вийди, вийди, господарю,
Подивися на кошару,
Там овечки покотились,
А ягнички народились,
В тебе товар весь хороший,
Будеш мати мірку грошей,
Хоч не гроші, то полова —
В тебе жінка чорноброва».
Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка.

Від Львова до Луганська - особливості вишиванок ...

Вишивка – як символ, який зберігає коріння, ідентичність, розуміння себе. Це наша історія: міфологія, релігія, давнє мистецтво наших предків, душа нашого народу. Та більше того, у вишивці зашифровано наш генетичний код. В Україні вишивати вміли у всіх регіонах. Кожна область, інколи навіть село володіли своїми унікальними техніками вишивання. Дівчаток із наймолодшого віку привчали до вишивання. У деяких областях це ремесло любили навіть чоловіки. Вишиванки здавна носили чоловіки, жінки і діти. Кріпаки і пани, міщани і селяни. Одягали їх у свята та на щодень. За вишиванкою можна було визначити статус та походження власника. Найдавнішими матеріалами, з яких українці виготовляли для себе вишиванки, були тканини з овечої вовни, льону та конопель. Наші бабусі досі пам’ятають багато секретів давнього ремесла. Наприклад, фарбували нитки для вишивання колись лише природними барвниками. Брали те, що було під рукою: кору, коріння, листя і квіти. Цікаво, що для закріплення кольору нитки запікали у житньому тісті – так вони не втрачали забарвлення впродоаж десятиліть. Дивовижно, та українським майстриням відомо близько 250 видів вишивальних швів, які базуються на 20 техніках.