Каталиь на рликах в Маріїнському, вчились кататись назад.
Дивились на фінтуси профі та лякали новачків своїми розкаряченими рухами.
Людей була маса.
Та раптом приїхав автобус с вівчарками.
Й місця стало катастрофічно мало.

Вівчарок повели пастись коло ракушки. А по тому під`їхало ще кілька автобусів, проте вже нашпиговану міліціонерами.
Й вони залишились сидіти в душних машинах.
Їх очі невідривно слідкували за собаками та людьми в парку.
Їх очі стали колодязем чистого суму, мовчазного, зате неприховтого.

Ми ще трохи потупцяли на роликах серед натопку та поковиляли додому.
Йдучи додому розмовляли про похід в гори на травневі, про досягнення цілей у житті.
Як на мене, не варто гнатись за величезною такою, не підйомною.
А розбити її на малі кроки та тягнутись вже до них.

Отже розмова була про дискретність наших дій.
Як в стар-добрі обговорили всі можливі варіанти, пофантазували з приводу існуючих ідей в своєму житті.
І саме в цей час прибігли «мурахи», порозсідались по всьому мому тілу.
Й ще довгенько там сиділи й перемовлялись між собою.
Їм радісно, що на вулиці весна.
Їм в кайф, що збільшується кількість розмов про майбутні авантюри.
Вони вилізли з зивомої сплячки й їх душа також прагне активації свого самого прикрасного стану – натхнення на великі звершення !