Стихи об украинской вышивке - Часть вторая.

Отсюда: http://mirvol.at.ua/publ/66-1-0-315

 

Автор - ?

В зимові ночі

Співає хата:

Пальці – дівочі,

Щоб вишивати…

Хрестиком, низзю,

Заволіканням,

Ретязем, риззю,

Співом, риданням.

Нитка з іглою

Вишила в болю

Жалем-журбою

Жіночу долю.

В волі й неволі

Серце щемить:

Нитка – як доля,

Доля – як нить.

 

***

Автор - ?

Одягнімо, друже, вишиванки —

Наш чарівний український стрій.

Не для когось, не для забаганки,

А для себе, вірний друже мій.

 

Одягнімо вишиванки, друже,

Як одвічний предків талісман.

Хай не буде серед нас байдужих

І один в нас буде отаман.

 

Одягнімо в свята і неділі,

В будень, за потреби, одягнім

І відчуєм — вороги безсилі

Зруйнувати український дім.

 

Одягнімо вишиванки, друже,

Хай побачить українців світ —

Молодих, відважних, дужих.

У єднанні на сто тисяч літ.

 

***

Автор - ?

Вишивкою ніжною, на білім полотні,

Вишивала щастя й долю, мамо ти мені.

Кольорами ясними, всі лягли нитки,

В кожнім своїм хрестику, усміхнешся ти.

Скільки серця, й радості, вишивці дала,

Щоб щаслива донечка й радісна була.

Щоб життя веселкою між роками йшло,

Щоб квітками й зеленню вмаяне було.

Враз з очей скотилася дивная сльоза,

Ось уже й покрилася у доньки коса.

І рушник весільний твій дорогий до болю,

З вишитими буквами:

«На щастя і долю…"

 

***

Автор - ?

Хрестиком волинським мама вишиває

Полісся милого віночки чарівні,

На них поглянеш — ніби оживають

Давнини сивої забутії пісні.

 

Було, чумак знесилений додому

Привозив сіль і падав на тинок.

Полин-травою пах тоді на ньому

Сорочки вишиваної вінок.

 

Чурай Маруся нам пісень співала

Про вітри буйні, ночі чарівні.

На вечорницях у вінки вплітала

Краси дівочої журливії пісні.

 

Кріпачка-мати мичку тихо пряла,

Тарас в колисці бачив милі сни,

Рабиня-мати квіти вишивала,

Що згодом в творах сина проросли.

 

Хрестом волинським мама вишиває

Полісся милого віночки чарівні,

На них поглянеш — ніби оживають

Давнини сивої забутії пісні.

 

Вишита сорочка. Хрестики дрібненькі —

В них сплелись надія, віра і любов...

Пісня українська, щебет соловейка

На зло яничарам повернулись знов.

 

Онукам і дітям вишиту сорочку

Даруймо на свято і на кожний день.

До ніг України кладімо віночки,

Сплетені з любові і наших пісень.

http://mirvol.at.ua/publ/66-1-0-315

 

 

Любов Іванова

 

Вишивала доленьку

Вечорами

Гірко умивалася

Я сльозами.

Вишивала доленьку

Хрестом-гладдю

Полотняну правдоньку

Щиру правду.

Вишивала доленьку

Квіточками.

Без чорного кольору

В ніжній гамі.

Вишивала доленьку

Різнобарв"ям

Майорить красивая

В різних фарбах.

Дала мені матінка

Красу й розум

Та позамість радості

Життя грози.

Заміню ж бо доленьку

На яскраву

Та буду щасливою

Я по праву...

 

 

Лариса Заміхора «Синові в дорогу»

 

Сльоза бринить…

З батьківського порогу

У вирій відлітає пташеня.

Лети, дитино, хай земні тривоги

Тебе в дорозі обминуть щодня.

 

Лети скоріш, вже виріс, мій синочку,

Дорослим став, із сильними крильми.

Прийми в дарунок вишиту сорочку

Й не забувай, що на землі є ми:

 

Твої батьки, твій дім, твоя родина,

Найкращі друзі – мудрі вчителі.

І збережи у памяті, дитино,

Що на вкраїнській виріс ти землі.

 

Тобі співала у вишневому садочку

Маленька пташка про найперші почуття…

Лети, моя кровинко, мій синочку,

Щодня молитимусь я за твоє життя…

 

 

Григорій ЛЮТИЙ «ВИШИВАНКА»

 

Посміхалась дитина, бігла полем у сні,

Небеса умивали рідні очка ясні.

І цвіла вишиванка, що з вогню воскреша,

Й мов барвистий метелик, поруч гралась душа...

 

― Ти скажи мені, тату, що за дивна земля

Почала прилітати в сни мої звіддаля?

І ласкава, як мама, і, мов казка, без меж...

Ти коли мене, тату, в землю ту повезеш?

 

- Ой, дитя моє, ластів’я моє,

Народив тебе теплий край.

То Вкраїнонька нас пригадує,

Стука в серденько: прилітай.

 

Не загою вік я в ту землю путь,

Там слова пісень у садах ростуть.

Ми з тих ясних зір, ми з тих чистих вод.

Ми — одна душа, ми — один народ...

 

Я посивів тут, а живу я — там...

Тих сердечних пут не розбить літам.

Там, де ти біжиш, я біжу малий,

В ріднім краї жить я судьбу молив...

 

Обцілують хай твої ніженьки

Землю матірну у доріженьки...

У доріженьки, у яруженьки...

Білі лебеді, сиві руженьки...

 

Посміхалась дитина, бігла полем у сні,

Небеса умивали рідні очка ясні.

І цвіла вишиванка, що з вогню воскреша,

Й, мов барвистий метелик, поруч гралась душа.

 

Вранці очі, як мальви, у дитяти цвіли:

― Ти скажи мені, мамо, ми поїдем коли?

Край дороги тополя там, як Божа сльоза,

Там живе наша доля, там живе, не згаса...

 

Ми з тих ясних зір, ми з тих чистих вод.

Ми — одна душа, ми — один народ!

 

 

Григорій Булах «Вишиванка»

 

Україно моя, вишиванко!

Ти мій біль, моя мука і доля;

Я без тебе як день без світанку,

Я без тебе, як жайвір без поля

:

Вишиванко, моя вишиванко.

Смерекова вишнева жага,

Ти далеких Карпат полонянка,

Ти Дніпра мов хвиля жива;

 

Я по світу іду в вишиванці

Аж дивуються ген журавлі,

Хай встрічають в веселій багрянці

Україна іде по землі.

 

Україно моя, вишиванко,

Ти тернова моя голубінь,

Хай святиться навік світлий ранок

І серпневого дня височінь.

 

 

Ю.Оленюк «Вишиванка»

 

Я вишию на полотні любов

Червоними нитками що, мов кров

І голкою я поведу життя,

Це буде наче каяття.

 

Любити я не присягалась,

Я просто голкою вела.

Повір, я навіть не старалась,

Вагатись також не могла.

 

Одна за одною нитками

Відтворювалось забуття:

Усі стежки, що називала я шляхами

І та єдина стежка в майбуття.

 

Я вишию на полотні розлуку,

Самотнім криком журавлів.

У вишиванці відтворились звуки,

Мов у сльозах вода дощів.

 

Я вишию на полотні печаль,

Що все ж веде до здійснення бажання,

Немов в останнє я погляну в даль,

Побачивши небес зітхання.

 

Дрібною голкою по полотні

Я поведу стежину в майбуття.

То буде гарно, наче в сні,

Я вишию на полотні життя.

 

 

О. Царицанська «ВИШИВАНКА»

 

Тремтіла у душі гірка сльоза,

І спогади кружляли журавлями,

Летіли в день той, як нічна гроза

Розводила мости між берегами.

 

На тому березі лишилась назавжди

Прекрасна юність, наче квітка раю.

О, світ жорстокий, юність не кради,

Нехай вона в любові достигає.

 

Рука торкалася старого полотна

І пестила юначу вишиванку.

Скільки доріг пройшов в своїх літах

Та ця сорочка – зірка на світанку.

 

Схрестилися в узорах кольори,

У них любов, надія та розлука

І світлі дні щасливої пори –

Безхмарне небо й Материнські руки.

 

Сльоза тремтіла в стомленій душі,

Покрили берег юності тумани, –

Лиш вишиття вливалося в вірші

І рубцювало застарілі рани.

 

Сьогодні вишиванці сімдесят

Та в кольорах її весна квітує,

Не відцвітає молодості сад

Й наснагу з того берега дарує.

 

 

Є.Лещук «Вишиванка»

 

Вишиванку вишивала

Навесні твою,

В нитку мрію укладала

І любов свою.

Ніжну мрію, що шепоче

Дивну казку в сні,

Що цілує твої очі

І співа пісні.

Все найкраще в ній зібрала

Із долин, із гір

І в мережку повкладала

У хрещатий взір.

Хай на серце тобі ляже,

Наче цвіт в маю,

І душі твоїй розкаже

Про любов мою.

 

 

Олександра Дубовалова «Вишиванки»

 

Горять у небі долями сузір'я

І нам, земним, їх не підвласна суть.

Опівночі виходиш на подвір'я

Аби душею пити ту красу.

 

І бачиш світ здивований довкола,

Отой, що в вишиванки переллєш,

Бо то твоя земна і творча доля,

Ота любов, якій немає меж...

 

І творять руки по підказці серця

Красу, якій земних не досить слів.

Шкатулки чарів відкриваєш дверці,

Щоб розбудити душ чарівний стан.

 

Спустилась північ над обійстям тихим,

Віконечко у ніч, немов зоря.

Нехай ту долю обминає лихо,

Де вишиванки зорями горять.

 

Вишиванки, вишиванки -

Тут і зоряні ночі, і світанки -

Творять руки, співає душа,

Кольори на полотна спішать.