А тобі через місяць лиш піде вісімнадцятий,
Рік стрічань і признань, найпрекрасніший рік.
Дивувались усі: і куди поспішаєш ти ?
Та здавалось тобі: це кохання - навік.

Ще ровесниці ждуть те, що в тебе позаду вже,
А для нього було - мов захоплива гра...
Гра без правил пройшла. І закінчилась зрадою.
Бо йому, як сказав, ще в батьки не пора.

Мусиш зватися ти одинокою мамою,
Безталання твоє вже у всіх на устах.
Люблять тішитись в нас над дівочою драмою,
Б'ється серце твоє, мов сполоханий птах.

І на маму тобі теж не слід оглядатися:
Не чекала вона знов безсонних ночей.
Вона так, як і ти, почала вже ховатися
Від чужих язиків, від зловтішних очей.

Але диво яке! Роблять горе із радості,
Що ж прекрасніше ще, ніж давати життя ?
Бути мамою - то є вершиною святості,
І найбільша з утіх - це маланьке дитя.

Ти ж бо голову ввись - і тримайсь героЇнею,
Раз від вбивства тебе і сам Бог оберіг.
Тебе Мамою звуть. Будь достойною імені!
Бо ж ростити дитя - це є подвиг, не гріх.

                       ...выше голову Наташа...