Все хреново) Признаю..
Та все піде...не повернеться!
У мене ліки є)
Ти знаеш..
Вони правдиві..вони для всіх...)

Так я згодна, надто оптимістично для моїх то проблем)
Та мені пох. може це й до краще...можливо, або ж все настільки погано...
Люди...хм...Влад- він класний, з ним все добре, навіть краще ніж добре) Я за нього спокійна!
Ден- йому нада найти серйозну людину, яка я його розуміла...
Люда- вона вижеве) я її потрібна, але все буде добре..

То що мене тримає?! Цікаво...дуже...бля да признаю я хреново, та хай мої вороги думають що в мя всьо супер!
Я буду боротись...обіцяю...навіть Ерагон прочитала "ужас(

Самій цікаво, що ж мене тримає... лікуюсь, від самоти...від не розуміння та брехні..
Ну що ж війні кінець...та успіху немає
Не пишу віршів... я їх складаю...
Мене не покорити..
Я восхищаюсь тільки своїм ведмедєм...
Йому на всіх пох..
Не закохуюсь)
я рада...але чому..
Ну лан напевно мені на тсіки погано..
ужас....

Воно знову завітало!
А я думала це кінець...я знову знайшла те що так довго шукала...
Я знову знаю чому маю зустріти новий день...
На це у мене тепер декілька причин...
А що ж було тоді... я почувалась кинутою усім світом на пожирання своїми думками...
Та зараз! Ніхто! Чуете ніхто!
Не зможе мене зупинити!
Я радію! Я щаслива... я знаю сенс... я вірю у мрію

І знову... знову у вікно я тиху пташку відпущу.
То сум і жаль, то вся біда...
Та більш для неї місцяч тут нема
Я знову мрію, я знов радію!
Як довго ж я не розуміла, навіщо жити?
Де ж та мрія?
Та зараз все по іншому...
Це й добре... та ні...
Це чудово!
Я й не можу передати... усе... усе!
Це просто мрія... що знову ожила..
Яка ж тепер щаслива я!

Цікаво наскільки сьогоднішній день поганий?!
Може бути гірше?!
не думаю...куди вже гірше...він дав шанс на дружбу...але я горда...це ж я!
ой бля...невже моя гордість в"бє ще одну мрію...
Навіщо?! Їй мало моїх страждань?! Скільки?! Скільки це триватиме..
Відчуваю...це або кінець, абл початок...скоріш всього кінець...
досить просто порву усе!
Кому я потрібна?! Кому...усі хто був для мене найріднішими...хто мене розумів...усі йдуть...я піду...але не за ними...

Останні надії згорівші мости...
Мені не погано! Мені всеодно!
Я знала...я знала...такий лиш кінець...
Та просто любила... та просто чекала..
Коли хтось покличе...коли хтось прийде..
Не вмію радіти...куди мені жить?!
Не можу сидіти...кінець...все кінець...
Жорстока не просто...
Я вміла любить..
Я й жити уміла...
Та просто так в мить...
Усе зрозуміла...уся пройнялась,
Хай може гіркою,
Та правдою все ж...
За це вам спасибі...
Побім було б гірш...
Я просто любила...
Я просто жила...
Та все ж не зуміла..
Спасибі...Бувай!

Вчора я зрозуміла одну фігову річ...я розучилась радіти життю(
У брата була Днюшка...було весело, але чомусь не мені...тільки сьогодні я зрозуміла чого мені коштувала та мила і безтурботна усмішка... Я не розумію, чому так...усе звалюється на мою голову... Виходить, якщо я не умію радіти, я не умію жити... Й справді навіщо тоді жити?! Для чого...

Але це ще не все...
Я мушу ставити в контакті, оманний веселий статус, щоб усі думали, що я щаслива...тільки сюди я можу написати, що в мене ось тут- в середині... Але кому це важливо... Кому?..

І на останок, я втрачаю усіх... так усіх! спочатку друзі... спілкуюсь тільки з Владом і Людою... Люда ще замала для важливих справ... А Влад... він не завжди мене зрозуміє... А як же хочеться, щоб хтось коли я знову буду побиватись через "нього" підійшов вислухав і дав по голові з словами "Ідіотка! Він не вартий твоїх сліз!"... А зараз... зараз знову чашка гіркої кави... дурні думки, дощ та цей Дневник... Дякую...

Раніше я зовсім не побивалась у таких дрібницях, але напевно зараз я стала більш чутливою і ранимою... та навіщо?! Щоб більше страждати?! Годі... сита цим по горло... та одного для я можливо не витримаю і все... усі пошкодують... усі...

Як давно не було так добре...все як має бути...
Не тупе признання у коханні, а все поступово...так романтично...
Та я так не можу...не можу...
В середу тупо все зіпсую...так має бути...
Як мені і не важко...
Не хочу...та й не можу дозволити собі страждати!
Та й навіщо?
Не потрібно про це думати...ні.ні...
Та на серці все одно легкий дрож...
Кличуть гуляти....друг з Києва приїхав...та не хочеться..
Ах ще й уроки(
Як все погано...одна думка...скоро в школу трохи відвлечусь,
Але ж там він...руки замерзають перед компом...
Так погано, але хто винен?
Лише я...вчора закоханий в мене однокласник подарував ведмедя..
Я ж з ним говорила і пояснювала...Ну чому мене ніхто не розуміє?!
чому?!

Люди дуже звикли до свого життя...вони вважають його класним тільки тому що воно є...
Ми не можемо йти з а усіма...ми інші...а цих інших вважають психами... Але за що? Знаєте? Ні! Не через їхні божевільні вчинки...а просто за іншу думку...за власну думку...
Ну що ж ідіть за усіма...ви будете здоровим для усіх...але не для себе..
В житті знайшли ви компроміс
Та вас не почути вам вже "На біс"
Усі вже думки навпаки
Лиш чути тихо так у серці
"Не хочу так...не хочу...чуєш?"
Та ви забєте знову на все...
треба думати як інші
треба бути як усі..
Та навіщо?!
Та навіщо?
...лиш за думку тих судів...
що взяли на себе право бути
в інших за мозгів..
Та одне їм не позяжно
Та одне не зрозуміть...
Що знайдуться завжди інші
Хто не хоче отак жить...
Їм усе буде так легко
Як для інших просто світ...
І не зможете ви знати..
Для чого ж заметіль...
Так...вони інші..
Та сильніші і живіші!
Хто ви? Зомбі!
Так ви зомбі все у вас по плану...
Все...
Та не зможете ніколи зрозуміти власну долю
Всі її кутки в коханні...Всі ті замороки знані
Вам не ясно...і не буде...
Хто такі ці дивні люди...
Що живуть у цьому світі..
Та не дивлячись на міхи...
Що кидають їм у долі...
Що кидають їх у солі...
Та усіх їх не злічить...
Вині ви за кожен шрам вині ви за кожну рану..
Вині ви та не виню..знаю що люблю
І мене не розуміють....
і без мене не живуть...
Бо не хочуть знати мрію...взнати сенс...чого люблю

Спочатку все було чудово)
Всі вітали..отримала купу валентинок...але радість змінив сум...спочатку не було жодних підступів для хвилювання...поки...хех корочи мій однокласник скзав зайти до зауча...я спробувала щось запитати...ноль уваги...вот так вот....ну зашла я...а там так велика валентинка...від мого друга...з таким побажанням....*( втюлився він в мене....і шо мені робити?*????
Для мене він просто друг...не більше..........................................................

Легкий вітер грався її рудими кучерами...вона граційно йшла по вулиці, слухаючи музику в плеєрі...для всіх вона була щаслива...чому? можливо тому, що ніхто з них не хотів заглянути в її душу...а що там...для всіх окрім нього вона була щаслива, успішна, красива і завжди весела...так вона була сильна...бо тільки сильна людина могла бути такою витривалою...щоб зховати увесь той біль...увесь сум...який переповнював її почуття...її думки...
Кава...дощ...цукерки...плеєр...музика...все що її потрібно для цього жорстокого світу...її було знову погано...але хто?! хто?! цим цікавився?! хіба кіт...який завжди ніжно (навіть коли його забували нагодувати) ніжився біля своєї господарки...дощ...навіть він якось співчував...але...вона ніяк не могла залишити свої думки...вона знову заснула за компом...10 ранку...."бля!"- почув кіт..."знову запізнюсь на пари...." майнуло в голові...через 20 хвилин вона вже була в метро.........
"Ви чому запізнились?"...."....у мене деякі проблеми" " сідайте! ".....

А як же вона жила?....просто....вона писала вірші...хай навіть наякі усім було наплювати...ось так...

Музика....дехто каже, що це набір звуків...для когось це просто мелодія...але є й люди для яких це життя...напевноя одна із цих людей...адже музика для мене все!
Вона рятувала мене від смерті...допомагала коли хотілось кричати від душевного болю...
Вона найкращий друг...вона завжди поряд в компі....

Вона жила як робот: робота, дім, собака, друзі...і так кожен день...вона звикла до цього її було всеодно...вона жила сьогоднішнім не мріючи...Навіть не живучи, а існуючи! Все було просто, заплановано...як завжди...поки одного дня її життя не перевернула жахлива новина.....
Вона тихенько сиділа і плакала...а таке бувало рідко...чашка кави...сльози на очах...вона була одною з мільйона жителів великого міста...жила тим же ш чим й вони...вона просто не думала про щось інше.....ось це заплановане життя тривало, поки одного для її рідна людина не загинула...вона...була чутливою...і ця людина була її найближча, і єдина..............Вона вибігла на вулицю....перебігаючи дорогу вона не побачила авто...єдине, що вона запам*ятала були вигуки переляканих людей.......
Прошло 2 роки...кома не тільки забрала ці 3 роки життя, ай память...вона не пам*ятала подій відштовхуючись від інституту...

Та вона не могла знати, що це її допомогло...вона знайшла сенс життя..навчилась мріяти...любити...просто жити...вона стерла зі своєї пам*яті все те, що змусило її жити як всі, а не як особистість...

Реально жити-це не існувати!
В реалі кохати- це не сімейний стан!
Реально мріяти- це дар!
Ти не зіпсуй будденністю мораль!

Що це таке?javascript:void(0); Усі про нього говорять, більшість мріє....деякі бояться....але ніхто його не бачив...
Ми часто плутаємо його з захопленням...
Чекаємо його як першого снігу....не можемо забути...
Кохання...воно вбиває буденність...воно дарує життя у світі який ми творимо самі...ми напевно ніколи не дізнаємось про нього все...але і ніколи не забудемо найменші тонкощі....


Перший поцілунок...ніколи не забути
Можна ненавидіти, можна любити
Але коли відкриєш очі
Згадай про все чого так хочеш


Вона тихо піднімалась по сходах. Світ просто переставав існувати. Вона навіть не зрозуміла, як опинилась вдома..як зробила каву...вона чисто кохала...не чекаючи нічого...вона думала, що світ...він прийме її такою якою вона є...вона думала, що він не кине її випробування...але була наївною...ось і знову...вона тихенько сидить у компа...чекає його онлайн...слухає улюблену пісню і згадує всі митті...всі зустрічі...все, що було пов*язане з ним...вона більше не могла як раніше...за що? за що?...тихо повторювала вона...навіщо?! але будо пізно, остання руїна рухнула...вона знову поставила статус на який ніхто не реагував...написала йому останнє повідомлення і тихо підійшла до вікна...не зважаючи на 11 годину ночі в місті було шумно...з її очей впала сльоза...аж раптом тишу порушив телефонний дзвінок. вона підбігла....помилились номером....12 година...вона обдумала все...було пізно щось міняти, головний біль...чашка кави і спогади...все що у неї залишилось! вона підійшла до вікна місто спало...вона стоїть на підвіконні...все...все закінчено...залишилась остання хвилина цього нікчемного життя...Вона подивилась в низ і раптом втратила свідомість...прокинувшись на наступний ранок...вона була одна...ні! вона не впала...втративши свідомість вона полетіла донизу, але в квартиру...

Страждань доволі, кохання обмаль
Ти не одна, але самотня
Душу нещасну катує жаль
Тобі погано...все світ прощай!

Не можна жити лиш по проханню
Не можна любити лиш по меті
Не можна так жити!
А навіщо взагалі...не можеш так бути не будь!

Вона все вирішила...була така...вона кохала....знайшлась біда...вона не знала що її робить....вона любила...вона змінила...та не змінилась!

Я не особлива і не идеальна...не прагну цього від інших...наш світ...ну він загартовує нас перед чимсь складнішим...Я люблю цитати, статуси і вірші...я не можу передати всього...але мені не важливо якою я буду для всіх...люблю мріяти...
ну одним словом я цілком залежу від мого настрою) А так я норм)