Я запалюю свічки. Бо знаю, що прийде вона. Не знаю, що керує мною, проте я знаю, що це потрібно зробити. Я не сплю, готую вечерю. Шукаю приправи, всі складники. Я продумую як все це зробити. Коли поставити продукти готуватись, коли купити квіти, щоб були свіжі і чарували виглядом, ароматом. Розставляю в кімнаті речі, тарілки, подарунки, які я придумував, і тішився як дитина, коли їх придумав та зрозумів “ось воно!” я хвилююсь і переживаю. Вже пару днів, все ж має бути ідеальним. Все. Все. Все! Витираю салом машини, ховаю квіти, і, о, Б-же!. Хвилююсь, що на дорогах ями, і місто якесь сіре, і все навкруги не таке, як мало б бути, не ідеальне. Але вже ж там, є хороше вино, вечеря, свічки, подарунки. Скільки в цьому мене, мого почуття. І як це мало! Як це безмежно мало, і сміхотворно! Всі ці речі... та от вже відступати нікуди. Вже все відбувається. І я, запалюю свічки. Одну за одною, замовляючи бажання, щоб все було добре. Це смішно, так це смішно. Але я запалюю свічки, і так хочу щоб все було добре.

Насправді в мене усе добре,
от тільки не сплю котру ніч
під серцем силу в мене смокче
зелений злобний гидкий змій

Його по різному вмовляю
щоб він залишив справу цю
і алкоголем напуваю
що ніч гадюку вперту ту

та що йому мої вмовляння
якщо він в серці чує біль
Найсолодше в світі частування
Любові мої чистий хміль

із змієм перехилимо вже в котре
ми келих повний аж до дна
насправді в мене усе добре
не вірите? Налийте ще вина!

Насправді все давно вже дано,
у слави променях живеш,
у тебе й крихти не забрано,
чому ти злому віру ймеш?

Куди поділись древні люди?
В які могили відійшли?
Невже ковтнули їх ці дюни?
Безжальні вічності піски

Що із народом древнім стало?
Що зводив кам'янні міста?
Із стін високих їх здавалось
Ти вежам не знайдеш кінця

На вежі лиш одній стояла
Закрита в чорне полотно
І поглядом все проводжала
В пісках самотнє марево

Відходив з міста люд великий
Геть обмілівши у кінець
“Йому в дорогу дай Всевишній
мій поцілунок і вінець”

Стояла дивлячись на захід
Ледь рухались її вуста
Цариця сліз своїх не зрадить
В пустелі сльози лиш вода

Молитви древні все шепоче
Відомі лиш своїм богам
Із вежі тихо все пророче
Майбутнє внукам та синам

У ритуальні шати вбрана
Дуга до скронь аж пролягла
Богам остання її шана
Навіки віддана вона

Піски поглинули те місто
Народ розбрівся по світах
Скажи чи було все це дійсно?
Не знаю, відповідь у снах

У снах стоїш у шатах чорних
Ти на вершині вежі мрій
Світи в очах твоїх бездонних
Молитви, шепіт ... тепер твій

Ніжно кораловий гість
на лазурній вишині
під срібною копійкою висить
у моїм вікні

За дощем прийшла примара
притулилась біля крісла
мов маленька чорна хмара
ходить вулицями міста

невідступно, крок за кроком
понад вухом чую смішки
то крадеться боком, боком
і вже чую ставить ріжки

оглянувся і нікого
дощик падає тихенько
я піду і нанароком
поглядатиму швиденько

у вітрини і калюжі
шкла автомобілів чорні,
а іще я куплю ружі
кольором червоним повні

приготуюсь я належно
зустрічати мою гостю
вона зайде обережно
поки я подушки мостю

розсміється дзвінким сміхом
задоволена собою
я обійму її спіхом
і залишу із собою

вона: у мене хрестик забрали через тебе
і Прощення чекати не мені
він: минуло років вісім десь без тебе
та губи пам'ятаю я твої
вона: Обійми ніжні, а пристрасті не треба,
хоч і не страшна вона мені
... у мене хрестик забрали через тебе
я гріх наш пам'ятаю на завжди

На хустку синю пролилась сльоза
кров на покусаних губах згорнулась
то так дитина плаче золота
у хустку синю крихта загорнулась

Вітер
Зриває шарф
із синіх барв
навколо мгла
та холод хмар

все сірі дні
пересічні
проходять повз
такі сумні

калюж слизьких
дощів дрібних
безмежність йде
хто ж проти них?

А тут цей шарф
із синіх барв
він захища
від різних чвар

собою він
аж до колін
закутає
від перемін

врятує враз
від всіх образ
від злих вітрів
фальшивих фраз

він колір свій
крізь буревій
віддасть тобі!
Це колір мрій!

Так, мрій теплих
та мрій п'янких
як колір цей
НЕ пересічних!

Мені не спиться котру ніч
все марева приходять в гості
розтоплять стару білу піч
шматки викурять мої злості

ми сядемо тихенько ниць
вони новин останніх збірку
усю розкажуть без дурниць
історії сховають в дірку

там миш жила колись сама
чудова була ніжна жінка
вона зустріла раз кота
влюбилась і кінець! Блондинка!

Кіт був галантний кавалер
завжди мурличе щось на вушко
напористий мов той бретер
за мить волоче дівку в лушко

а та і рада до небес
що лап міцних обійми чує
ой небезпечний то процес
чорнявий вже малу куштує

ось так пропала без сліда
згоріла в полумі кохання
котові ж все це не біда
не раз втамовував бажання

уже й остила моя піч
а марева повзуть додому
вони повернуться на ніч
мені поможуть зняти втому

Мене болить коли сумуєш ти
і я рахую це несправедливо!
Вони не бачать тої доброти
поводяться з тобою не красиво

живуть замучені в своїх світах
проходять натовпом як ті сновиди
проблем безліч стоїть у них в очах
не знайдеш тут героїв для Калхіди

А ти віддати світу хочеш все!
Все чим від долі щедро володієш
гаряче серце вперед тебе веде
яскраву долю виплавити мрієш

Як добре річкою плисти
у хвилях буденних чи яскравих
коли серце точно знає ти,
ти тут живеш і пораєшся в справах

таке знання наповнює теплом
теплом мені раніш незнаним
я птах з міцним крилом
ширяю небом немов п'яний

і де б з яких країв
до мене завітали вітри
я в них відчую запах твій
твій голос ніжної палітри

Душа німа
у камені закрита
слів немає
вся піском покрита
їй вже треба
тільки б не шуміли
в сон лягти
труну причинили
де високе?
Життя багаття?
Тут стабільність
слащаве прокляття
мов інвалід
бігати хоче
ну той що?!
На ноги не скоче!
Їй би може
трошки відживати
на курорти
навчитись кохати
щоб хоч знати
які вони мрії
коли в неї
заглядають очі сірі

Я вас люблю за вашу недосконалість
ханжі нехай шукають ідеал
мені важлива щира небанальність
душі природний вашої кристал

я вас люблю за вашу неприхильність
до нафталіну із затхлих кімнат
якому дурень проявляє таку схильність
“життя” переробляє в компромат

я вас люблю за вашу непристойність
образливу для всіх моральних скнар
нехай летить подалі їх нудна достойність
так молодість тут випускає пар

Я біля акації стою
надихатись не можу
а ти десь там, в раю
запарюєш в чай рожу

стою не пам'ятаючи себе
ні тут, ні там — посередині
не перший рік мене несе
по цій невідомій країні

я вже вернувся на поріг
стояв заслухавшись співом
здавалось вишнею пах пиріг
заходь мандрівний сміло

і крок зробив я уперед
замок лиш дзв'якнув тихо
і що? Навколо очерет
а птах зайшовся сміхом

а ти десь там, в раю
чаруєш тихо своїм світом
я ж біля акації стою
не вернусь я цим літом

Під чорну легко писати
слова в ряд викладати
думки експресом пролітають
напій еспрессо випивваю

щось у шумі мені тихо
щось проходять люди мимо
і все то зовсім не лихо
володієш мною римо

Я через дорогу стою
В шумі машин споглядаю
Світлу країну твою
Твій дім десь там виглядаю
Між мною та ним
Небезпеки, мотори машин
Сотні дерев, отруйних рослин
Ікла грізних тварин
Між мною та ним
Бездушні погляди стін
Сотні живих картин
Доль безлічі змін
Що мені шуми машин?
Отрути, рани тварин?
Що мені стіни слабкі?
Я безсилий проти твого ні!

Вечір теплий між нами
говорити хочеться віршами
кава, цукор, молоко
ми розмовляємо про то
про то що значення немає
тай з нами розмовляє
кав'ярня тихо і спішно
і мені з того смішно
смішно, що слова пусті,
а в душі живуть вірші... вірші...

Перехожого зупинив старий
“ти поміняй мідяк потертий
мій на монету дзвінку та нову
із срібла справжню дорогу”

Перехожого потішив той обмін
тримай! Легко монету віддав він
в момент розтанув той старий
А тут обман! Мідяк був золотий!

Срібний серп на поясі сяє
Ніг легких крок траву згинає
Місяць стежку в ліс відкриває
Там таємниці він ховає

Так Чарівницю зустрічають
Лісові духи всі схиляють
Голови, тихо і в пошані
Щасливі сутні і кохані

Слуг забутих молода пані
На стежки ходить ще незнані
В очах зорі, води яскраві
Йде цим лісом у своїй славі

Трави-зілля на сон готує
Долю кохання в раз віщує
Біла сорочка та коралі
Серед дерев ходить все далі

Де квіт чарівний в ночі сяє
Шлях Чарівниці пролягає