Є такі люди, після спілкування з якими стає сумно. І гидко. Робота, гроші, кар’єра, сумнівні розваги, безнадія, робота, гроші... Це навіть не сіре сім’я-робота-сім’я.
І ці люди вчать мене жити.
Ні, куди б я не видерлася по цій хиткій драбинці життя – я завжди залишуся дитиною. (Незважаючи на те, що дехто з цього приводу думає))). Те, що хтось втомився шукати, зовсім не означає, що ті, хто ще має сили на це – безвідповідальні маленькі ідіоти. І кінець дороги у всіх однаковий.
Так у чому справа?