Люди хочуть жити по-людськи
"Президент Асоціації кавказьких студій в Парижі, колишній постійний представник президента Чеченської Республіки Ічкерія Аслана Масхадова в Росії Майрбек Вачагаєв у розмові із Тижнем поділився спостереженнями щодо нинішньої ситуації і настроїв на Північному КавказіУТ.: Охарактеризуйте загальну ситуацію на Північному Кавказі. Які процеси там нині відбуваються?
Після розвалу СРСР Північний Кавказ не був гарячою точкою, якою тоді був регіон Поволжя, Татарстан, Башкортостан. Виключенням була Чечня, республіка Ічкерія, яка проголосила свою незалежність, і зробила заяву про те, що вона не може лишатися у складі Російської Федерації. Це було зроблено на основі радянського закону, який був ухвалений у лютому 1990 року, коли Горбачов запропонував зрівняти права автономних і союзних республік. Спираючись на цей закон Чеченська Республіка вийшла із зони впливу РФ, оголосила себе суб’єктом СРСР, а після його розвалу проголосила, що Чечня виходить із його складу як незалежна республіка.
Далі відбулися дві російські війни в Чечні, дві кампанії, які змінили загальну картину Північного Кавказу. Під час першої війни 1994 року в Росії та й найближчі наші сусіди говорили, що «чеченці це заслужили, хотіли чогось незрозумілого, навіщо їм треба було лізти поперед батька в пекло? Росія ж велика, її армія сильна». Такими були розмови на рівні пересічних людей, які показували одну дуже важливу річ: ці люди абсолютно не розуміли, яким чином можна виступити проти Росії, і на скільки це реально. Перша війна в Чечні показала, що група у декілька тисяч чеченців виграє у армії РФ, яку боїться увесь світ. Дійсно, чеченці тоді перемогли, бо згідно із договором 30 серпня 1996 року було не просто зупинено війська і бойові дії. Російська армія тоді втекла з Чечні в буквальному сенсі. В один прекрасний день ми дізналися, що на території нашої республіки немає жодної російської військової частини.
На цьому фоні змінився загальний настрій на Північному Кавказі. Ті, що декілька років раніше говорили, що чеченці шукають собі проблем на голову, замислилися: виявляється, Росію можна перемогти! Виявилося, що російська армія не є абсолютно непереможною. Це мотивувало нову хвилю людей у всіх кавказьких республіках, Кабардино-Балкарії, Інгушетії, Дагестані, замислитися над тим, а чому ж до них не ставляться по-людськи, чому вони не мають своєї державності. Великою проблемою для Північного Кавказу були Кабардино-Балкарія і Карачаєво-Черкесія: там різко постало питання про повернення назад черкеського населення, розкиданого по всьому Близькому Сходу. Он в Туреччині проживають декілька мільйонів черкесів, виселених після Кавказької війни. Ці люди і досі запитують, чому вони не мають права повернутися на свою батьківщину? На засадах якого права Росія запровадила квоту на в’їзд до Черкесії 500 осіб в рік? Інгушетія поставила питання руба: чому вона позбавлена третини своєї території, яка лишилася під Північною Осетією після 1944 року, після їхньої депортації? У цих двох народів бачимо чіткий стимул, аби виступити проти Росії. У Дагестані, де проживає декілька десятків тамтешніх основних корінних народів, досі висять в повітрі низка питань, вирішення яких Москва законсервувала ще з часів СРСР. Саме Чечня стала каталізатором радикальної зміни настроїв на Північному Кавказі, і так є досі. У 1994-1995 роках мені здавалося, що Північний Кавказ розрухати буде неможливо, але підсумок першої чеченської війни у 1996 році все швидко радикально змінилося в цьому регіоні, і сьогодні ми говоримо не про проблему Росії з Чечнею, а про проблему Росії з Північним Кавказом, народи якого претендують на значно більше, ніж їм дає Москва.
УТ.: Вибух і спроба захоплення чеченськими бойовиками Будинку друку у Грозному 4-5 грудня цього року, підпал будинку ФСБ в Махачкалі в той самий час – це поодинокі випадки, винятки з правила? Як коректно треба розуміти те, що відбулося?
Останні декілька років подібні дії бойовиків є дуже одиничними, стаються рідко. На приклад, останній раз події такого масштабу, голосною акцією стала спроба підриву бойовиками відділку поліції у Сунжеському районі на кордоні із Інгушетією минулого року. На початку 2013 року стався бій на чечено-дагестанському кордоні, в якому загинули близько 20 російських силовиків. 2010 сталася спроба захоплення бойовиками будинку чеченського уряду. 5 жовтня цього року в Грозному підірвався смертник і декілька поліцейських. Тоді не змогли визначити, чи він має стосунок до чеченських бойовиків, та й вони самі не визнали свою відповідальність за цей випадок.
Читайте також: Слава Рабіновіч: «Ніколи у своїй пострадянській історії РФ не залежала від імпорту настільки, як тепер»
Отакі спорадичні події у Чечні відбуваються раз чи два рази на рік. Річ у тім, що рух спротиву сьогодні в Чечні знаходиться в глибокому підпіллі. Рамзану Кадирову вдалося досягти дуже вагомих результатів в тому плані, що сьогодні мало хто дозволяє собі допомагати бойовикам. Чеченських бойовиків сьогодні не так вже й багато, перебувають виключно в горах та лісі. Вони не можуть собі дозволити розкоші жити у себе вдома, як це можуть бойовики з Інгушетії, Кабардино-Балкарії чи Дагестану. Нинішня чеченська влада моментально реагує на випадки надання підтримки і матеріальної допомоги цим особам, засуджуючи за підтримку неформальних збройних формувань. Збройний спротив зазначеного штибу у нинішній атмосфері Чечні став проблематичним.
Коли говорять про те, що 4 грудня до Будинку книги у Грозному зайшло від 100 до 200 бойовиків, я вважаю, що це неможливо. За моєю інформацією, і за тим, що стає зрозуміло із відео на Youtube, яке хоч зрідка виставляють самі чеченські бойовики, можна припустити, що їх всього близько сотні по всій Чечні. Одинадцятеро з тих, хто влаштував нещодавній бій у Грозному загинуло, ще декілька з них, думаю, могли звідтіля вибратися живими. Думаю, що їх максимум було осіб 15. Ці півтора десятка наробили великого галасу, бо, як відомо, в той день відбувався виступ Путіна, який мав показати, що Росія встає з колін. Не зрозуміло, коли вона стала на коліна: здається, що вона завжди лише лежить. У будь-якому випадкові те, що сталося у Грозному, було образою для Путіна, який був змушений почати свій виступ саме з цього питання. Той факт, що глава держави першу хвилину свого виступу в парламенті починає з того, що відбулося в Чечні – це сильний ефект.
Також я не зрозумів претензій цих бойовиків, зокрема їхнього ствердження, що в Чечні утискають іслам. Кадиров створив культ ісламу в республіці. Хіджаб став частиною моди: старші жінки можуть його й не носити, а от молодь носить, бо це модно.
Думаю, що насправді бойовики не планували отримати той результат, який отримали. Захопити Будинок друку, ще якісь будівлі – так, але не більше. Не впевнений, що вони взагалі знали, що в день їхньої акції мав виступати Путін. Вони мають обмежений телефонний зв'язок, практично не мають можливості виходити до Інтернету, що можуть бойовики в Дагестані тощо. У Чечні це виявляється моментально: в республіці розміщено потужну розвідувальну частину, яка займається електронним слідкуванням і з’ясуванням, хто і де, за яких умов підключився до Інтернету, який контент переглядав, а який сам туди завантажив тощо. Коли бойовики зайшли до Грозного, це стало шоком для чинної чеченської влади."
http://tyzhden.ua/World/125449
Майрбек Вачагаєв: «Чечня стала каталізатором радикальної зміни настроїв на Північному Кавказі»
