Квіткова в'язь художниці Білокур Катерини Василівни (Україна, 1900-1961)

 "Якби ми мали художницю такого рівня майстерності,

то змусили б заговорити про неї цілий світ ".

Пабло Пікассо

Укр.  нар.  пісня - Цвіте терен

Натюрморт з колосками і глечиком.  1959

Катерина Білокур народилася в селі Богданівка під Києвом в родині селян і нічого не віщувало їй стати художницею.  На початку ХХ століття в селі дівчатам уготована була зовсім інша доля - ранній шлюб, турботи про чоловіка і дітей, клопоти по домашньому господарству, робота в полі.

Зовсім іншими були мрії маленької Катрі - з раннього дитинства дівчинка хотіла малювати.  І незважаючи на те, що в селі не можна було дістати ні фарб, ні паперу, вона робила саморобні пензлі з прутиків і клаптиків шерсті, а малювала на шматочках полотна, яке брала у мами, або на дощечках, які знаходила у батька.  До молодшого ж братику, якого віддали вчитися в школу, відчувала особливу заздрість - адже у нього були зошити!

Одного разу Катерина взяла одну з них і розмалювала чудовими малюнками.  Сподіваючись порадувати батьків, вона розвісила в кімнаті свої казкові картинки.  Батько, помітивши таке творчість, спалив їх у грубці.  З тих пір батьки не тільки забороняли їй малювати, а карали різками, бажаючи відучити від марного заняття.

Квітковий натюрморт з горіхами.  тисячу дев'ятсот сорок вісім

Катерина не провела в школі жодного дня.  Читати вона навчилася сама практично за тиждень по Букварику, який дав їй батько.  А потім читати улюблені книги дівчині доводилося потайки від матері, яка знаходила все нову роботу доньці, щоб відвернути від книг.  Відсутність початкової освіти завадило Катерині вчитися в художній школі.  У 1920-х вона вирушила до Миргорода надходити в художнє училище, взявши з собою кращі малюнки, але без атестата документи не прийняли.

Квіти і калина.  1958

Богданівські яблука.  1950

Дівчина продовжувала малювати, а опір батьків тривало.  У 1934 році, доведена до відчаю переслідуванням матері, вона намагалася втопитися в річці на її очах.  Тільки після спроби самогубства мама дозволила малювати і не примушувала до заміжжя, а Катерина, застуди ноги в холодній воді, на все життя залишилася інвалідом.

Мальви і троянди.  1954-58

Півонії.  1 946

Популярність Катерині Білокур принесли її квіткові композиції.  Художниця виписувала кожну квіточку і все її роботи відрізняються ретельної деталізацією.  Над однією картиною майстриня могла працювати рік.  Взимку вона писала квіти по пам'яті, зате навесні і влітку вона працювала і в поле, і в саду і навіть могла ходити за 30 км., В сусідній Пирятинський ліс, щоб намалювати конвалії.

Відомо, що художниця ніколи не зривала квіти.  Вона говорила: «Зірваний квітка, як втрачена доля».  Може бути, тому її живі букети з півоніями, ромашками, трояндами, мальвами, ліліями мають особливу магію, зачаровуючи глядачів!

Все йде, все минає.  1950-і

Жоржини.  тисяча дев'ятсот п'ятьдесят-сім

Катерина Білокур стала відомою художницею в 40 років, а допоміг випадок.  Якось вона почула по радіо пісню «Чи я в лузі НЕ калина була» у виконанні Оксани Петрусенко.  Слова пісні так зачепили художницю, що вона написала лист відомої київської співачці.  Розповівши про свою особисту драму і мрії, вона вклала малюнок із зображенням калини.

Петрусенко зацікавилася долею талановитої дівчини і показала його своїм знайомим київським художникам.  Дуже скоро до Катерини до Богданівки приїхали представники Полтавського будинку творчості.  І сталося диво: дивовижні роботи нікому невідомої, але обдарованої художниці відібрали для персональної виставки.  Першу виставку її картин провели в Полтаві, а незабаром і в Києві.

У Богданівці на Загреблі 1955

Букет квітів.  1959

Багато натюрморти Білокур сьогодні порівнюють з французьким натюрмортом, а темний фон асоціюють з голландської живописом старих майстрів.  Тим часом, Катерина Білокур ніколи не вчилася малювати професійно, а своїм учителем називала природу.  Вперше художниця побувала в музеях Києва і Москви після своїх персональних виставок.  Мистецтвознавці називають художницю самородком, талантом від Бога.

Після війни картини Білокур регулярно набував Київський музей народного декоративного мистецтва.  Сьогодні більшість робіт народної художниці зберігаються в цьому музеї і в Яготинської картинної галереї, в приватних зібраннях картин майже немає.  Всього за своє життя Катерина створила близько ста робіт.

Колгоспне поле.  1 949

Богданівські троянди, черкаський виноград.  1957-1958

Після війни до Катерини прийшло всесвітнє визнання.  Три картини Білокур: «Цар-колос», «Берізка» і «Колгоспне поле» брали участь в міжнародній виставці в Парижі в 1954 році.  Побачивши їх, Пікассо поцікавився їх автором, і коли йому відповіли, що це роботи простий селянської жінки, він сказав: «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б говорити про неї весь світ».  Мабуть, не тільки Пікассо підкорили картини Білокур, після виставки під час транспортування в СРСР картини були викрадені.  І вони до сих пір не знайдені.

Будьте здорові, з урожаєм.  1954

Квіти і калина (фрагмент).  1958

Особисте життя в Катерини не склалася.  Вона була привабливою дівчиною і шанувальників в рідному селі вистачало, але ніхто з них не розумів її захоплення живописом.  Женихи дивувалися і вимагали залишити творчі мрії, кажучи «Як?  Моя дружина буде Мазилка !? ».  І Катерина не поспішала заміж.  Уже в зрілому віці вона відчула самотність, їй дуже хотілося розділити свої радощі й прикрощі з близькою людиною, а в селі її не розуміли.  Свої думки і переживання вона залишила в листах до київських мистецтвознавцям, з якими листувалася, і в своїй автобіографії.  Всі її рядки пройняті ліризмом і щирою довірливістю.

Садові квіти.  тисяча дев'ятсот п'ятьдесят дві

Листя.  1950-і

Незважаючи на те, що картини Білокур купували музеї, постійно проходили її виставки, Катерині було присвоєно звання народної художниці і призначена пенсія, в променях слави вона не купалася.  Художниця як і раніше жила в старій батьківській хаті, до того ж доглядала за хворою матір'ю, а сама вона вже була хвора на рак.  До останнього дня малювала саморобними фарбами і пензлями свої улюблені квіти, адже в душі художниці як і раніше була весна.

Пшениця, квіти, виноград.  1950-1954

Картинки по запросу "яблучний спас у живопису" "Натюрморт" Квіти, яблука помідори ". 1950

У Богданівці, де народилася і провела все життя художниця, відкрито меморіальний музей.  Біля будинку - пам'ятник К. Білокур роботи її племінника - Івана Білокур.  У будинку зберігаються особисті речі, документи художниці, деякі картини, а остання робота, яку Катерина не встигла закінчити, стоїть на мольберті - жоржини на блакитному тлі.

У Шрамківський районі на Черкаській землі.  1955-56

Квіти на блакитному тлі.  1942-43

Навколо будинку Білокур, як і при її житті, ростуть квіти.  Про них так захоплено, і так душевно писала Катерина в одному зі своїх листів: «Так як же їх не малювати, коли вони такі красиві?  Ой Боже ж мій, як глянеш кругом, то та гарна, а та ще краще, а та ще чудеснее!  І як би схиляються до мене і кажуть: "Хто ж нас тоді буде малювати, як ти нас покинеш?" То я все на світі забуду - і знову малюю квіти ».

Квіти за тином.  1935

Квіти в тумані.  1940

Цар-колос.  один тисячу дев'ятсот сорок дев'ять

Квіти і берізки ввечері.  1950

[Url] http://wikioo.org/artist

Переклала українською мовою   13.02.21 15.20