Тримаю вишиті старенькі рушники.
Давно забуті, горнуться до мене.
Заполонили світ нейлони та шовки...
Кому потрібні вишиті ромени?

Гортаю білу грядку полотна,
Засіяну барвінком і любистком.
Сміється вишита прабабою весна,
Ховається за квітами і листом.

Голублю диво-дивне із пісень,
Що хрестиками стелиться і в’ється.
Сіріє за вікном звичайний день,
А в рушниках волошками сміється.

Перегортаю білі рушники,
Що хліб вкривали і дитя в колисці,
Що старостів чекали на святки –
Розшиті маками, заквітчані, барвисті.

Вже доля весни правнукам кує,
А хміль з калиною на полотні не в’яне.
Як добре, що в мого народу є
Рушник весільний і рушник прощальний...

Благословенна будь на всі віки
Найперша жінка, що нашила квіти.
Душа мого народу – рушники,
Барвінками і мальвами зігріта.

Автор невідомий.