А яку ти хотів Україну?
Мирну, тиху, спокійну, стабільну?
Чужу правду жувати з полином?
Ти як знаєш, а я хочу вільну.

А яку ти хотів Україну?
На колінах і здатись без бою?
Щоб, спаплюживши честь її сина,
Пити кров із померлих героїв?

Недарма ж хтось навчився тремтіти
І свої цілувати кайдани.
Тільки хтось, кому б ще жити й жити,
Затулив своїм тілом майдани.

Ти якого хотів собі брата?
Та ж не того, що дихає в спину.
Їх чекає болюча розплата.
Ну а ти, ти потрібен країні.

І куди б не велися дороги
Давно мертвої серцем людини,
Та її жде побачення з Богом.
А на тебе чекає Вкраїна.

Йди за волю щобожу хвилину:
Просто так не даються гостинці.
Тільки щиро люби Україну.
Хто ж тоді, як не ти, українцю?

Автор невідомий.

"Та не Україну ти нині любиш — себе в Україні…

А ти полюби її за голодні сироти, за заплакані вдови. За вічне її страждання. За страждання полюби!

За всю оту кров, що пролили Павлюк, Кривоніс, Богун… і всі інші, безіменні. Надто отих, чиї й хрести погнили, і могили позападали.

Вже жито на могилах. Чи ж пам’ятаємо?

Полюби за кров, яка не окупилась. В усіх інших народів і держав вона окуплялася, а наша ні. Хіба ж вона не праведна? Хіба вона не свята?

А вже тоді полюби за широкі степи, за гаї черешневі, за зорі, за карий усміх жони своєї.

За материну пісню! Чей, співала тобі?

Всі чужоземці кажуть: такої пісні більше немає ніде в цілому світі. Чуєш — в цілому світі!

То що — нехай її розтопчуть татари, нехай вона щезне?..."

Юрій Мушкетик. Яса