Соняшники Одній самотній жінці, Слугують кіт, та птах. Вона живе в хатинці, На курячих ногах. Бояться цю бабусю, Найстарші і малі, Опівночі Ягуся, Літає на мітлі. Давно забула шану, До Бога ця стара. Ввести когось в оману, Для неї наче гра. Чатує перехожих, На лісових стежках. Не вчить законів божих, Зустрітись з нею- жах. Хоч трапиться добродій- Заманить за свій тин, Хочь невиправний злодій- Усим кінець один. Стара зве гостя сином, Запрошує у дім. А соняшник під тином, Мов стогне навздогін... Яга наллє відвару, Чим небудь пригостить. Додасть у лазні жару, Щоб все забув на мить. Та страшну забаганку, Таки проявить злість- І наче у серпанку, Розтане раптом гість... Ягуся радо скаже: «Юначе, прощавай, А я щаслива майже, Добавився врожай»... Надійде ясний вечір, Порине в морок дім. Вогонь заскаче в печі, З труби зав’ється дим... Та коло тину - наче, На втіху злій старій, По людські, враз заплаче, Той соняшник рясний. Надія Старостіна