На історичних перекатах
в чаду чиєїсь маячні
люди
завжди
на барикадах,
знають про це чи ні.

Барикади цегли — проти бездомності.
Барикади поезії — проти бездумності,
Барикади совісті — проти берій.
На барикадах — не до фанаберій.

А комунари — як комунари.
Кому лафет,
а кому і нари.
Мужність не дається напрокат,
Не бува бароко барикад.
Фуркне з купідонів потеруха,
коли свисне куля біля вуха.
Так що відійдіть, будь ласка,
хто боїться бути збитим, наче в кеглі.
Смерть — це ще не поразка.
В переможних боях
теж бувають полеглі.

Злазьте з барикад, герої до першої скрути.
І припиніть міщанські тари-бари.
На барикадах мають право бути
повстанці,
вороги
і санітари.

Біле — біле — біле поле.
Чорний гомін.
Вороння.
Посідало та й замріялось
про убитого коня.

Скаче кінь, копитом цокає,
тонко вухами пряде...
Ще ви, чорні, передохнете,
поки кінь цей упаде!

І хто б там що кому не говорив,
а згине зло і правда переможе!

Той у Яги царівну відбере,
той кам'янисте поле переоре.
Кощій Безсмертний непремінно вмре,
і всі безглуздя розум переборе.

Лише борись, а щастя не втече.

 

ВІРШІ  ЛІНИ КОСТЕНКО