Мала́нка (Меланка, Меланки) — українське народне і церковне свято, вечір напередодні "старо­го" Нового року або святого Василія Великого (14 січня); новорічний обряд з традиційним переодяганням у тварин і фольклорних персонажів; учасник цього обряду; «переддень Нового Року». В деяких селах Вінниччини у цей день готують традиційну святкову страву кров'янку, яку ще називають «маланкою». Також випікають спеціальні хліби «Маланку» та «Василя». На свято Маланки молодь (у масках або без них) щедрує, ходить із «козою», водить переодягненого на Маланку парубка. Традиційні персонажі — «ба­ба» Маланка та «дід» Василь. У давнину святкове переодягання виконувало важливі релігійно-магічні функції, але з часом цей звичай перетворився на веселу розвагу, маскарад. В Маланці нерідко використовують сучасні мотиви й персонажі (во­яки, лікарі та ін.) На Тернопіллі Маланку під назвою Маланія проводять щорічно в селі Горошова Борщівського району та інших селах над Дністром. На Буковині Маланку називають «Переберія». Свято закінчується купанням у річці.

13 січня напередодні Старого Нового року українці відзначають свято Маланки. Дотепер у деяких місцевостях зберігаються самобутні традиції цього дня, серед них покутське село Колінки Городенківського р-ну Івано-Франківської обл. Головним елементом святкування є ритуальне переодягання ряджених і обходи дворів – своєрідний карнавал з виконанням спеціальних пісень та розігруванням веселих сценок. Згідно з давньою традицією роль «Маланки» виконує неодружений парубок, переодягнений у жіночий костюм. Іншими обов’язковими образами обряду «Маланки» є «чорт», «жид», «жандарм», а також 12 «дідів»-ремісників у масках, які виконують обрядовий танець «Хусин» на соломі.

У ніч з 13 на 14 січня українці вдруге відзначають Новий рік – тепер вже за старим стилем.

Православна церква вшановує у ці дні римлянку Меланію (померла в 439 р.) та Василія Великого (329—379), архієпископа Кесарії Кападокійської.

Прадавні Мокоша і Василько

Дослідники української новорічної обрядовості вважають, що християнська свята Меланія замінила більш давній образ богині Макоші (Мокоша), а Василій Великий – покровителя рослинного світу і уособлення чоловічої плідної сили, нареченого Богині плодючості Макоші — Василька.

Богиня Мокоша увійшла до пантеону найважливіших язичницьких богів Київської Русі. Вона була покровителькою жінок, допомагала породіллям під час пологів, сприяла в жіночих справах — особливо прядінні. Також вона була богинею дощу, сестрою Сонця.

Дослідник індо-українських зв’язків С. Наливайко виводить слово Мокоша з індійського, що у перекладі означає Велика Богиня.

Василь є божеством, яке запліднює землю, чоловіком чи нареченим Богині плодючості Маланки (Макоші), з яким вона повинна вступити в шлюбні стосунки. Від їх священного шлюбу залежить добробут на землі, родючість рослин і плодючість тварин.

Цей шлюбний зв’язок уособлюють і обрядов хліби «Маланка» та «Василь», які у новорічну ніч лежать на святковому столі один на одному, захищені магічними атрибутами – часником, конопляним сім’ям, металевою монетою.

Селяни цієї ночі не сплять на печі і не топлять її, щоб Маланці було де переночувати зі своїм чоловіком. Господині до Нового року ретельно чепурили і підбілювали її, «щоб не кляла, що не вимащена».

Отже, весілля Маланки з Василем і є початком Нового року, що символізує нове життя, пробудження природи.

Щедрий вечір!
Добрий вечір!
Смур і смуток
Недоречні!
Хай Меланки
І Василі
Будуть встані,
Будуть в силі!
Хай всміхається
Удача
Хай вечеря буде
Смачна.
Буде радість
Мрії квітнуть
Прийде мир
Панує світло
Хай від Сяну
І до Дону
Гомонять
Різдвяні дзвони!
Біль старий
І свіжі рани,
Як роса на сонці
Тануть.
В височінь молитва
Лине.
Щастя тобі,
Україно.

***********

,,Виховувати дітей - права і обов'язок батьків.'

' ,,Пам'ятайте,що християнське виховання є більшим добром, ніж усе добро світу.'' (Лист до вірних 1899 р.)

АНДРЕЙ ШЕПТИЦЬКИЙ.

Стрічка «Капелани» – спроба побачити війну в Україні очима священиків. Це чотири історії про тих, хто бореться за людські душі на передовій. У кожного з цих героїв свій шлях на схід. Робота над фільмом тривала понад рік. Географія зйомок – від Закарпаття до Донбасу, а також Польща, Німеччина та Франція.

«Слово «капелан» не самодостатнє. Бо капелан є завжди капеланом когось. Так, в’язничні капелани душпастирюють для в’язнів, медичні – для медиків і хворих, а військові капелани – це священики, які живуть для війська», – таку думку висловив Глава і Отець УГКЦ Блаженніший Святослав 21 вересня післяпрем'єрного показу документального фільму «Капелани» в кінотеатрі «Україна» в Києві.

На переконання Глави УГКЦ, фільм «Капелани», рівно ж як і служіння капеланів, є образом Церкви та її місця в суспільстві. «Ми, всі разом, є частиною єдиного великого мужнього народу. І цей фільм є кінострічкою про український народ, який з любов’ю в серці обстоює свою гідність, свободу та незалежність своєї країни і таким чином будує своє майбутнє», – сказав Блаженніший Святослав.

Лейтмотивом стрічки є паломницька подорож капеланів та військовослужбовців до французького міста Люрду. Щороку тут відбувається наймасштабніше військове паломництво. Тисячі солдатів з часів Другої Світової війни збираються аби разом молитися за загиблих побратимів та перепросити один одного за усі військові конфлікти. Цьогоріч в українській делегації молоді хлопці, які пройшли війну на Донбасі. Разом з солдатами їдуть капелани, які теж були на «передку». У Люрді серед розмаїття культур, мов та військових одностроїв народжується розуміння – у війні апріорі не може бути переможців.

Фільм створено при співпраці «Screen Media Ukraine» та «Живе Produktion». Режисер – Валентин Дігтяренко.

Департамент інформації УГКЦ