Заспівала пташка рання,

Розбудила тишу край села.

Заховалась зіронька остання

Поміж хмари білого хутра.

Попрощалась ніч із небокраєм,

Місяць сонцю двері відчинив.

Перший півень ранок звеселяє

Поміж сонних і кумедних див.

Відчинились двері у господі,

Кавою запахло з молоком.

Сірий кіт, як сторож на порозі,

Облизався хитрим язиком.

Біля сходів мальва розпашіла,

Пуп’янки до неба потяглись.

А земля, як визбирана діва,

Наче мати в юності колись.

Соняшник зачепурився гордо!

Що найкращий – думати не гріх.

І на сонце задививсь, що модно

Буде виглядати увесь вік.

Батько милувався виноградом,

Скільки весен у гілках цвіло...

Дозрівали вишні, пахло медом

І безмежним маминим теплом.

Яблуня схилила статні віти,

Ніби розмовляла з ворітьми.

Приїжджайте в гості, любі діти,

Зачекався батько із весни.

Приїжджайте в гості, до господи,

(Хтось в чужому краю, хтось в селі).

Коли вдома всі – Господь говорить...

Ну, а ви тоді, мов, дітоньки малі.

автор: Галина Коризма

Людмилка56