Нема мене..Та я - була не я.
Самотність серця - біль невиліковний.
Я дика,я давно вже нічия.
Любов моя -щось хворе й невгамовне...
На мить там поряд трохи ожила...
На мить зігрілась дотиком і словом...
На мить тебе чужого обняла,
Бо завтра з миті буде лише спомин...
І що мені ? Те щастя не мені...
І що та ніжність ? Смуткам колискова...
Зігріюсь чаєм ,небом в далині..
Було б взаємним - то було б казково...
А так ...в очах довіра мовчазна.
А так ...незрозумілість,обережність.
А так - стіна.І так ,і так - стіна!
Лише в душі - тепла тобі безмежність.
Його тобі я навіть не віддам!
Ним грітимусь,щоб в тебе не просити.
Торкну життя твоє то там,то там..
Понию...бо нема де голосити.
І не розквітнути мені й не відцвісти!
Й не відігріти і не відігрітись!
Живи хоч ти! Щасливим будь хоч ти!
Мовчати...Не чіпати...І молитись.
І те твоє украдене тепло,
Й нестримний стогін серця в тих обіймах
Я заховаю під своє крило
І берегтиму довго і надійно.
І все ,що ще належало мені,
Зберу, як те розсипане намисто.
А я - не я.То тінь лиш на стіні!
І я ж тобі боліла ненавмисне...
Пройду - ні слова.Стримати б чуття...
І не дозволю розкіш - розквітати!
Самотність обплела моє життя -
Сховати крила...й більше не літати!
Радій дрібницям! Вчи мене тому.
Не помічай мій біль і серця муку!
І я собі багато не візьму -
Візьму лиш зустріч...погляд ...
І розлуку.