Експерименти

Соціальні експерименти в Радянській Україні на протязі 1920-1930 років, коли Україна стала основним об»єктом сталінської «революції зверху»,
перетворили її на дивний регіон Європи – регіон, у якому було знищено заможне селянство, зліквідована або до смерті налякана інтелігенція, до краю зубожіле населення. В той час тут існувала напотужніша на континенті воєнна індустрія. 

---

Жахливі соціально-побутові умови, низька заробітна платня, страх бути арештованим, стали ознакою повсякденного життя радянського українця, бо ж за підрахунком вчених 8 млн. громадян СРСР або дев»ть відсотків усього населення тоді передували в тюрмах, таборах й на спецпоселеннях. Вся ця маса зеків безкоштовно працювала на радянську економіку. У сорокових роках минулого століття через колосальну смертність в ГУЛАГу  лишилося 6.6 млн. «державних рабів». А на «волі» радянський уряд на чолі з більшовицькою партією впроваджував все жорстокіші репресивні заходи до власного народу. 28 грудня 1838 року постановою ЦК ВКП /б/ і РНК СРСР «Про зміцнення трудової дисципліни» було запроваджено трудові книжки, які фактично прикріпили робітників до їхніх підприємств, без права звільнення чи переходу на інші підприємства. За цією ж постановою за 15 хвилин запізнення карали 3-х місячними виправними роботами, звісно, які були на половину безоплатними, а згідно рішення Президії Верховної Ради СРСР від 26 червня 1949 року запізнення і прогул каралися тюремним ув»язненням…

Напередодні Другої світової війни відбулося чергове загострення стосунків між владою Рад і селом. Розпочавши «другу хвилю колективізації»- урізання надлишків землі від селянських підсобних господарств, присадибні ділянки скоротили на 25 відсотків. Ще одним відчутним ударом по селах стала остаточна ліквідація хуторів в 1939 році, бо більшовики вважали хутори місцем переховувань диверсантів. Тому влітку 1939 року почалося масове переселення селян з хуторів до сіл.

В цю  пору західноукраїнські землі перебували у складі 3-х держав:Галичина, Волинь, Полісся та Холмщина- у складі Польщі, Закарпаття-Чехословаччини, Буковина – Румунії. Звісно тут становище українців значно  відрізнялося від життя у Радянській Україні. Але будучи не самостійною Західна Україна не мала можливості створити своєї економіки. Та й хіба можна йменувати ці землі українськими, якщо фактично вони підпорядковувались іншим державам. Правителі Польщі, Румунії, Чехословаччини свідомо гальмували розвиток цих окраїнних  земель, перетворюючи їх на придаток до власних промислових центрів. Цей же період у Західній Україні позначений напруженою політичною боротьбою, у якій брали участь різні верстви населення…

Зазвичай українське питання вирішувалось без участі самих українців. Так, зокрема, ще в березні 1933 року на нараді керівників гітлерівської партії обговорювалася українська проблема.Ухвалені тут рішення поклали в наступному:використовуючи українську проблему ниснути на Польщу,  Чехословаччину й Румунію задля перетворення їх на своїх сателітів.

Карпатська Україна

Знову на політичну арену »українська проблема» потрапила до порядку денного Європи під час Чехословацької кризи, коли після підписання Мюнхенського договору Чехословаччина була змушена надати Карпатській Україні статус автономної республіки. 8 жовтня 1938 року було утворено перший автономний уряд на чолі з А. Бродієм, а 10 жовтня Празький уряд проголосив  про перетворення Чехословаччини на федерацію трьох державо-творчих суб»єктів-Чехії, Словаччини та Підкарпатської Русі. 22 листопада 1938 року чеський парламент ухвалив конституційний закон про автономію Карпатської України, але проти такого рішення запртестували Будапешт, Варшава й Бухарест і … Москва.

Поява української автономії активізувала угорське та польське зближення. До того ж динамічні державотворчі процеси, що розгорнулися в Карпатській Україні стали каталізатором антипольських виступів на Галичині й Волині. Все наполегливіше польський уряд наполягав на ліквідації української автономії в складі Чехії…

Після проголошення незалежності Президент Карпатсько України відразу ж звернувся телеграсмою особисто до Адольфа Гітлера з проханням визнати і взяти Карпатську Україну під протекторат Німеччини та недопущення її захоплення Угорщиною.. На миттєву відповідь із Берліна, про перехід регіону до Угорщини, Волошин відкинув ультиматум і почав збройний опір. Після запеклих боїв молода Республіка була розгромлена, втративши понад 5-ть тисяч своїх патріотів. Так «українська проблема» вкотре була принесена в жертву геополіттичним інтересам більш могутніх європкйців.

Слід відмітити, що Карпатську Україну підтримував уряд УНР всіма можливими засобами. За сприянням УНР справа Карпатської України вперше була порушена на міжнародному рівні, крім того було послано 4000 старшин для утворення армії Карпатської України.- Карпатської Січі.

Подібний аналог трапився на Волині під час війни.

Самостійна Українська Олевська республіка

З початком Другої світової війни за дорученням Президента А. Лівицького були створені повстанські збройні загони під орудою отамана Тараса Бульби-Боровця. «Поліська Січ», планувалося й органувати «Волинську Січ».

Тараса Бульбу-Боровця було призначено керівником усього підпілля УНР та командиром майбутньої Української Повстанської  Армії, яка була створена 20 червня 1940 року і почала активно діяти з нападом гітлерівської Німеччини на СРСР. В цей же час Боровцю було присвоєно звання отамана, а згодом генерал-хорунжого. Таким чином уряд УНР в екзилі був перший, хто започаткував збройну боротьбу в формаціях УПА.

У серпні 1941 року Тарас Бульба-Боровець зі своїм військом увійшов у містечко Олевськ. Вхід у місто був урочистим. Боровець привселюдно з військом прийняв присягу на вірність України й урочисто проголосив, що вони є борцями за волю і державність України та її  незалежність.

З серпня до листопада 1941 року проіснувала Олевська республіка, яка займала тоді території  Житомирського і Рівненського Полісся. Республіка жила власним самостійним життям:у краї запроваджено українське управління, діяла місцева міліція. Було відроджено українську церкву, виходила самостійницька газета «Гайдамаки»

Однак існування самостійної Української Олевської республіки почало непокоїти німецьку окупаційну владу.

З приходом німецької адміністрації Еріха Коха змінюється ставлення і до підрозділів Т. Бульби. Йому було запропоновано підкоритися німецькій цивільній адміністрації Райхскомісаріату «Україна». Отаман категорично відкинув принизливі пропозиції. І 16 листопада 1941 року розпустив свою Армію, перейшовши на нелегальне становище.

Отже знову було розіграно «українське питання» аналогічне до Карпатської України, тепер вже з Олевською республікою на чолі з отаманом УНР в екзилі- Тарасом Боровцем…. Як і у випадку з Карпатською Україною,так і з Олевською республікою козирна карта у політичній грі знову на боці Німеччини…

Варто відзначити, що з 1942 року у Поліські ліси прибувають з рейдами, а той на місце дислокації з»єднання Сидора Ковпака, І. Федорова, А. Сабурова, С. Малікова і навіть диверсанти О. Медвєдєва.

Керівництво української партизанки вороже сприйняло появу радянських партизанів-диверсантів, адже партизани провокували німців на репресії проти поліських сіл.

Саме тому, що радянські партизани бачили чітку спрямованність успішних військових акцій загонів Поліської Січі, їх  керівництво за безпосередньою участю полковника О. Лукіна встановити контакти з УПА. Однак Боровець не поділяв над собою жодної зверхності і стояв на позиціях повної незалежності.

Не зумівши домовитись про співпрацю, обидві сторони погодилися на нейтралітет, який невдовзі був порушений тим же Лукіним. І вже у лютому 1943 року запалало відкрите полум»я  запеклого збройного конфлікту. Бої між УПА-ОУН  і радянськими партизанами точилися зі змінним успіхом. Ні повстанці не зуміли повністю заблокувати свою територію впливу від доступу радянських партизан, ні червоні партизани не змогли розгромити курені та сотні ОУН. Хоча у жорстоких сутичках з партизанами бандерівці зазнавали відчутних втрат і змушені були діяти дрібними загонами.

Після того, як землі України радянські війська очистили від німецьких військ, війна ще довго не покидала Волинь й Галичину.Хоча потужна й злагоджена радянська машина карателів запрацювала на повну силу. Терор значно посилився. Розгорнулася масова депортація сімей повстанців, а часто всіх жителів сіл, які оголошувалися бандерівськими. Вперта й безкомпромісна боротьба повстанців з найпотужнішою державою повоєнної Європи велася ще понад десять років.

Колосальний внесок українського народу у перемогу в Другій Світовій і відчайдушна боротьба повстанців в західних областях України, яка тривала, аж по 1953 рік,,бузумовно позначилася на позиціїї радянського уряду на міжнародному рівні. Але з часом участь України і Білорусі в Оон розглядатимуть, як історичну аномалію; хоча набуття Україною членства в ООН мало величезне значення для міжнародного правового визнання України проголошення  її Незалежності у 1991 році…

І знову,вже втретє постає «українське питання».

Одним із сегментів Німеччини було повне виключення політичного компоненту з життя українців і перетворення України на резервуар дармової робочої сили, сировини, харчів і матеріалів. А сталінська верхівка розраховувала шляхом розширення кордонів на Заході з застосуванням кривавих каральних акцій нівелювати сепаратистські тенденції в Західній Україні.

Отже самостійницький табір марно сподівався  скористатися протистоянням двох тоталітарних гігантів для реалізації ідеї відродження суверенної національної держави..

Слід відмітити для України вагомий позитив перемоги СРСР у Другій світовій війні

Перш за все, українські землі були об»єднані у єдиній Українській РСР. Важливо й те, що Україна тоді посіла місце серед країн співзасновників ООН, хоч формально увійшла до клубу світових держав. І саме ці фактори послугували у майбутньому підгрунтям для реальної незалежності у 1991 році…