Виталий Владимирович Качаловский

 

...

Заблукала блудна доню...

А ні кінця, ні краю...

За тобою у погоню
У безоднь пірнаю.

Затягнуло в тужній вирій
Все єство й не знаєш,

Виринаючи, ти знову
Від себе тікаєш...

 

 

 

Виталий Владимирович Качаловский

 

Чудово...
Є таке почуття,
Що не пісня, ні слово не сягає буття.

Вони лиш дотик тимчасовий
Вогонь запалити …
І той образ казковий
Починає живити…

Чудово…
Є такий краєвид,
Що не ділить, не меже надзоряний рід…

Доки туга й нудьга
У людині верещИть
Доти біль і жага
Затуляє мить…

 

*

Що в собі прозріваю,
Живе в глибині.
Те собою являю,
І складаю в пісні.

 

 

 

Виталий Качаловский

...

Любов, твоє слово миле –
Таке земне.
Іная річ – тосклива, та понуро
Минає, як мине.

Ти – сяйвомить,
Яскрава!
Барвистих коло променів.
Не заперечить морок.
Слава!
Твій лине дивний спів.

Мовляна ти
Живая нині
У яснім серці, на вустах.
Дивлюсь, як в зорі-очі сині,
Провісник твій, людина-птах.

Обожнювання – то даремне.
Іржа кайданів лихоліть.

Життя не вічне – Нескінченне!

Його дорога – то лиш мить.