Рушник єдності презентували в Черкаському обласному краєзнавчому музеї. Експозиція, де представлений унікальний рушник із фрагментами вишивки всіх районів області, також містить рушники, які є ровесниками Черкаської області. Як зазначає майстриня Ольга Мартинова, подібний проект, який би об'єднував українців різних регіонів, сьогодні доцільно реалізувати на всеукраїнському рівні.

В краєзнавчому музеї також експонуються 26 цілісних рушників, які зроблені за фрагментами рушника Черкаської єдності й окремо представляють райони, а також міста районного підпорядкування.

Тридцятиметровий рушник єдності переважно вишивали представники регіонів на відведеному кожному району просторі (40 на 80 см). Намагались не лише відтворити традиційні, багатотисячолітні орнаменти і кольорову гаму автентичних рушників, але й техніки вишивання.

Утім, як виявилося, аби віднайти традиційну вишивку багатьох районів Черкащини, довелося дослідити тисячі музейних експонатів та об'їздити музеї не лише області, але й Києва.

Так, заввідділом етнографії Черкаського обласного краєзнавчого музею Вікторія Литовка та керівник обласного відділення Національної спілки майстрів народного мистецтва України Ольга Мартинова у пошуках традиційних рушників області побували і в Українському центрі народної культури "Музей Івана Гончара", а також в Музеї національної архітектури й побуту Пирогово. Крім того, відповідальні за реалізацію цього проекту вивчали колекції рушників Світлани Кітової, а також Миколи й Галини Корнієнків.

Незважаючи на присутність 26 різних фрагментів рушника єдності, вишивка регіонів поєднується в достатньо цілісний орнаментальний комплекс. І не тільки популярністю "дерева життя" в його різних модифікаціях. Є тут унікальна аплікативна охматівська вишивка, орнаментація часів княгині Яшвіль, зразки брокарівського стилю. Можна зустріти на рушнику й подільські мотиви та не надто поширені в області геометричні (ромбічні) орнаменти.

Виготовляли рушник Черкаської єдності цілий рік. Утім, кожному регіону відводили лише 2 тижні на вишивку. Траплялося, що деякі вишивальниці, які вже починали роботу, відмовлялися через складність вишивки на домотканому полотні, особливості й швидкість роботи. Були й "сюрпризи". Так, представники Драбівського району вишили абсолютно "своє". Втім, нічого на рушнику не перешивали, щоб, як каже Вікторія Литовка, "не вносити хаос в цей всесвіт". Адже традиційний вишитий рушник – це не просто шматок тканини із якимось візерунком, а, як кажуть, цілісна енергетично-символічна система й певний "генетичний" код людей і землі-природи.

Допоміг реалізувати проект один із невиданих томів Івана Макаровича Гончара"Україна і українці" про традиції Черкаської області, який знаходиться у фондахмузею Івана Гончара в Києві. За словами Вікторії Литовки, ця цінна книга дала приблизно 40% зразків традиційних рушників, які використали для створення рушника єдності. Крім того, завідувач відділу етнографії обласного краєзнавчого музею ініціювала видання цього "черкаського" тому унікальної, 18-томної, праціІвана Гончара. Таким чином, паралельно з проектом створення рушника Черкаської області фактично вдалося реалізувати проект видання четвертого томуІ.Гончара "Україна і українці". І видавництво "Брама-Україна" от-от видасть цю глибинну працю.

 Як зазначила Вікторія Литовка, було б дуже доречно кожній області країни долучитися до цієї справи й видати "свої" томи 18-томного дослідження Івана Гончара, адже видано поки лише 3 томи цієї надзвичайно цінної праці.

Певним натхненником черкаського рушника єдності стали роботи учнів 18-ї школи Черкас під керівництвом учителів Олени Канівець і Людмили Марченко. Так, ще у 2008 році вони реалізували дослідницький проект "Україна вишивана", тобто вишили на величезному полотні традиційні для кожної області орнаменти на мапі країни. А в 2009 році вони продемонстрували на такому ж полотні (метр на півтора) традиційну вишивку районів Черкаської області.

"Вишивали хрестиком, штапівкою, зерновим виводом, розрахунковою гладдю, виколюванням… Цікаво, що коли ми виставляли роботу в центрі Черкас на день міста, то найбільше захоплювалися чоловіки. І старші чоловіки, і молоді хлопці", - розказала Олена Канівець.

Олена Канівець

Людмила Марченко

"Україну вишивану" допомагали робити 20 дітей. Черкаську область – шість. Як зізнається Олена Канівець, за такою складною роботою зір був просто "на межі". Говорить, що пропонували й купити одну з робіт за кілька тисяч доларів, але вони відмовилися.

Валентина Хілобок, старший науковий співробітник відділу етнографії краю обласного краєзнавчого музею, розповідає, що, реалізуючи проект рушника єдності, вони вперше здійснили ґрунтовну систематизацію рушників у фондах музею, а також заповнили наявні прогалини по деяким районам. За словами Валентини Хілобок, працівники музею вручну перебрали більше восьми тисяч картотек історико-побутових предметів, а також самі рушники, паралельно досліджуючи їх.

"Виявилося, що деякі райони відсутні, якийсь мав один рушник, а деякі – сотні (з Чорнобаївського було більше 600). Були проблеми з Лисянкою, Шполянським, Городищенським районами. Тим паче, були переважно рушники другої половини 20 століття, 50-60-х років, а не традиційні", - зазначає вона.

Вікторія Литовка

Вікторія Литовка, заввідділом етнографії Черкаського обласного краєзнавчого музею, у свою чергу, розповідає, що коли отримали з управління культури ОДА завдання реалізувати такий проект, то були серйозно збентежені, адже раніше ніхто не досліджував традиційні рушники в розрізі районів області. "Це величезна дослідницька робота, яку потрібно тривалий час проводити. А нам потрібно було все швидко зробити, знайти традиційні рушники, і за рік 26 районів і міст районного підпорядкування мали вишити свою частину рушника", - згадує вона.

Були проблеми і з вишивальницями. "Люди забули, що таке домоткане полотно і як на ньому вишивати… Є загалом близько 200 видів різних технік, інколи в одному традиційному рушнику використовували 10 чи 20 технік. Люди забули особливості цих технік. Багато втрачено. Крім того, дуже важко відтворити кольорову гаму. Відшукати компроміс, кольору, композиції і сюжету було часом складно. Бувало, люди відмовлялися, і ми терміново шукали інших вишивальниць", - каже Вікторія Литовка.

Співробітниця краєзнавчого музею говорить, що головним завданням було не порушити традицію, адже традиційні орнаменти "мають потужний символіко-оберіговий зміст". "Їх уже всі готові наслідувати, щоб зберегти своє коріння", - продовжує пані Литовка. Як стверджує заввідділом етнографії обласного краєзнавчого музею, кожен орнамент зберігав енергетику місцевості, його традиції, і в рушнику єдності вдалося це відтворити. Мовляв, ці рушники як важливі, "сакральні-оберегові речі" вишивали по-особливому. Постували, налаштовувалися на гарні думки, молилися.

"Це надзвичайно енергетично потужна сила, з якою потрібно бути дуже обережним. Юрко Мельничук з музею Івана Гончара розповідав, як одна студентка проходила у них практику і вирішила випрати всі білі рушники. На жаль, з нею через певний час сталася не дуже приємна ситуація: дитина повністю втратила волосся. Виявляється, що в певних регіонах певні орнаменти і кольорова гамма несла свою енергетику і свої функції. Були рушники, які очищали людину, забирали хворобу, тобто вбирали енергетику хворої людини. Можливо, дитина перейняла на себе увібрану енергетику такого рушника", - згадує Вікторія Литовка.

За її словами, згодом ця експозиція з рушником Шевченкового краю помандрує у Київ - в музей Івана Гончара.

Ольга Мартинова, керівник черкаського обласного осередку Національної спілки майстрів народного мистецтва України, каже, що завдяки проекту вона зробила деякі відкриття для себе і по-новому пізнала певні традиції.

"Колись давно, коли я вивчала середньодніпрянський рушник, я зрозуміла, що краще, як малює народ, не може намалювати жодний художник. Люди були ближчі до природи, до землі. Був своєрідний "природний відбір". "Відшивали" одні в одних найкращі рушники...", - розповідає пані Мартинова.

Майстриня зізнається, що великим відкриттям для неї став охматівський рушник (Жашківщина): "На всю Україну він у нас один такий. Особисто мною він не був достатньо оцінений раніше. Бралися кусочки полотна (червоного, синього) і пришивалися до полотна. Там, де ми заповнюємо вишивкою, стібочками, на Жашківщині робили аплікацію – заповнювали кусочками полотна. Це наша унікальність".

Говорячи про певні особливості рушників Черкащини, Ольга Мартинова ще згадує, що "в Черкаському районі є ще вишивка чорним по полотну". Так вишивали довбанки, ялиночки - "мальовані" орнаменти.

26 рушників на основі фрагментів рушника єдності виготовляла саме Ольга Мартинова. Більшість із них – "машинна вишивка", і виготовлялися вони як "декоративні елементи", щоб продемонструвати цілісний комплекс традиційного рушника, "не розрізаний, з непобитими енергетичними лініями".

"Було би добре, якби сьогодні зробили такий рушник єдності України. Таке велике дерево роду, і кожна область робить своє, втілює своє бачення на виділеному просторі. Щоби був малюнок автентичний для кожної області, малюнок кожного краю", - ділиться мріями майстриня.

Сергій Ганницький, заввідділом історії краю XIV – поч. XX ст. краєзнавчого музею, брав участь в підготовці й облаштуванні експозиції, а також фотографував роботи:

- Нам з районів надіслали разом з рушниками, ровесниками області, чимало різних речей, в тому числі картин. Ми вирішили їх розмістити поближче до фрагментів на рушнику області, які представляють саме ці райони. Тут і пейзажі різних місцевостей Черкащини, і тематика, пов'язана з Тарасом Шевченком. Окремо під вітринами ми розмістили речі декоративно-прикладного мистецтва з районів. 

Також Вікторія Литовка провела для НародUA невеличку "екскурсію" по рушнику Черкаської області.

Рука майстрині вирішила вишити драбівський рушник таким чином. 

Чорнобаївський рушник – з фондової колекції музею Івана Гончара. Чорнобаївщина - найбагатша на традиційні рушники в Черкаській області.

Рушник Золотоноші – з книги Івана Гончара "Україна і українці".

Золотоніщина теж багата на традиційні рушники. Цей рушник знайшли в місцевому музеї.

Канівський – з книги "Україна і українці"

Корсунський рушник - з фондів обласного краєзнавчого музею.

Лисянських рушників не могли знайти. Його віднайшла працівник обласного управління культури Наталія Осипенко в Лисянці серед музейних співробітників.

У селі Охматів Жашківського району, в який музей ви б не потрапили, обов'язково там будуть подібні аплікативні речі.

 Умань.Так зване "ламане дерево". Мотиви Поділля. Рушник найдений в музеї Івана Гончара.

Маньківщина. Особливий рушник. Дерево життя з рибами. Це рушник, який використовували в піст, що переходив у Великдень. Цей рушник став елементом одягу різних художників і колекціонерів. Дерево життя, зроблене аплікативно – із шматочків тканин. Це колекція Тимошівського музею народного мистецтва, яку зібрали Микола Павлович та Галина Іванівна Корнієнки.

Тальнівський район. Тут поєднані два рушники. Нижня частина – експозиційний рушник із елементами аплікації, а верхня частина – стилістичні "диковинні" дерева життя, а також сонцеподібні зображення з рухом сонця "в позитивному напрямку".

Унікальний рушник Звенигородщини знайшов Іван Макарович Гончар.

Лише на одній із виставок в Каневі вдалося знайти ватутінський рушник в декількох варіантах. Брокарівський стиль.

Катеринопільський район. Геометричні орнаменти характерні для Уманщини, але Умань відмовилися їх вишивати, тому вони частково з'явилися в рушнику Катеринопільщини. Ромби в ромбах несуть енергетику жіночого знаку, засіяного поля…

Шполянщина. Рушник теж взяли із книги І.Гончара "Україна і українці".

Городищенський район. Рушник – з фондів музею Івана Гончара. Аналогічний рушник знайдений в книзі "Україна і українці".

Орнамент для рушника Смілянщини взяли з музею Івана Гончара. Це унікальний рушник. Він характеризує колекції вишивок княгині Яшвіль. Рушник зберігся  в не надто хорошому стані, тому один до одного старанно відтворювали орнамент вишивальниць княгині Яшвіль.

Зразок рушника з Кам'янського району взяли у книзі Івана Гончара "Україна і українці".

"Ми довго сперечалися з приводу Чигиринщини. Є відомий Мотронинський монастир, який є візитівкою Чигиринщини. І ми довго не могли вирішити, що ж вишивати: монастирський чи селянський. Довгий час сперечалися і все ж зупинилися на монастирському рушникові, який був тут характерним багато тисячоліть", - розповіла Вікторія Литовка.

Орнамент для рушника Черкаського району взяли з книги Івана Макаровича Гончара "Україна і українці".

Орнамент для Черкас знайшли у музеї декоративно-прикладного мистецтва в Каневі. Він єдиний на рушнику єдності має автора. Вишитий в 1929 році. Тамбурний шов. Зображено дерево життя як світобудова, образ всесвіту, роду.