Оксана Хабирова

Я знову бачу три країни в одному місті.

Мерзота. Вона знову повиповзала з усіх шпарін.  

-"А гдє ещё гуманітарка? А почєму каша не грєчнєвая і когда будєт мясо? Убєріте свою армію, із-за нєё по нам стрєляют. На хєра ти прієхал на мой Донбас?"

Бидлота оговталась, поїла, й почінає качати права.

Декілька разів ледь-ледь не доходило до бійки.

Вони захоплюють місця в чергах за гуманитарною допомогою, влаштовують "карусель", отримуючи гуманітарку по декілька разів на день.

Я бачу одні й ті самі огидні пики щодня.

Які мріють про "русскіх братьєв".

Літні люди, та мешканці Авдіївки із почуттям власної гідності потерпають від жлобства та хамства бидлоти.

Вони займають черги з вечора на стадіоні, під час обстрілу ховаються хто де, а з ранку з'являються списки, де вони відсутні.

Я осбисто бачив та спілкувался із старенькими, які приходять просто поїсти, бо це єдіне місце, де їх нагодують.

Армія нагодує. А ще вони кажуть, що не можуть нічого отримати, бо не проштовхнутися до пункту видачі.

Діти. Їх чимало.

Вони значно доросліше за своїх однолітків з мирної України.

Деякіх дітей хотілось забрати від їхніх батьків просто негайно.

Знаючи історію Донеччини, я не розумію звідки такі щирі та чудові діти.

В мене немає логичного пояснення.

Не інакше, ниж промислом Божим, я це не поясню.

Бо наша війна, за них так само.

Без дітей нас не існує. Місцева влада. Я її погано бачу.

Роздача гуманітарної допомоги, з владою міста, неорганізована.

Зовсім.

В місті досі немає світла, не всюди є вода та газ.

Щоночі обстріли житлових будинків.

Хтось поширює плітки, що у випадку евакуації, будинки та квартири будуть пограбовані.

Їхати мало хто хоче.

Всі мріють про мир.

Аби припинили стріляти.

Мир буде, обов`язково.

І наша армія - тому запорука.

Гарних вам вихідних.

Сергій Такмазов