Без заголовка |
Так часом тяжко, що мені здається,
що серце в грудях вже не б’ється.
Що залишилась по мені
лиш тінь від мене на стіні.
І ця печаль, прискіплива, як слідчий.
І ця строфа, оголена, як відчай.
І дикий хміль, примерзлий до воріт.
І на криниці необбитий лід.
*******
А треба жити. Якось треба жити.
Це зветься досвід, витримка і гарт
І наперед не треба ворожити
І за минулим плакати не варт...
Автор: Ліна Костенко
Комментировать | « Пред. запись — К дневнику — След. запись » | Страницы: [1] [Новые] |