От Ти от зараз одинока і дуже самотня, але одинока в душі. От буцімто в Тебе все є, але й чогось Тобі не вистачає. Не вистачає о того тепла, тієї ласки, доброти....а за кілька років життя (особливо за останні рік, чи два) все якось в житті Твоєму змінилося, тому далі так теж не може бути. Тобі хочеться якогось розуміння, чогось світлого та доброго. Але цього в Тебе немає. Але Ти дуже цього дуже хочеш. От можливо Ти і в пошуках тієї людини, яка може все це Тобі дати. Ти стомилася бути сильною. Хочеться просто бути маленькою дівчинкою, сісти на колінця, щоб Тебе притулили та просто побути в обіймах, відчути щось таке, щоб аж дух перехоплювало. Але на жаль цього в Тебе немає. Звісно, що Ти можеш знайти все.... і секс на 1-2 рази (бо для будь якої дівчини це не проблема), можеш піти посидіти з кимось на каву і т.п., бо багато є знайомих, так званих друзів. Але того, хто побачить глибину Твоєї душі...тієї людини в Тебе немає. Ти якраз не маєш кому відкрити ту хвірточку своєї душі. Не маєш. І тому Тобі буває паскудно, бо ніхто не бачить Тебе справжню. Ту, яка Ти там в середині. Ти все це закрила для загального доступу. Ти сама себе вже туди не підпускаєш. Панцир такий, що вже важко в ньому і маска теж заважає. Тому…..Тому Тобі потрібна близька людина, от знайди людину, яка Тебе відчує і побачить те, що інші не бачили і не побачать. Навіть найрідніші..
А як, хочеться простої доброти та небесного блаженства. Багато чого хочеться. Але чи зможемо все це отримати. Де є щастя? Де? Де шукати. Куди йти, бігти?…На що, споглядати і як його відчути? Мабуть марно, бо блукаючи темними коридорами душі, ми навряд чи можемо найти це. Але чому? Чому не можемо? Хто дасть відповідь на це?