http://www.aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=1396

За Конституцією України український прапор — синьо-жовтий. Але в 1918-му році Центральна рада на чолі з першим президентом України Грушевським ствердила жовто-синій прапор. У руху ОУН-УПА Степана Бандери прапор вже був перевернутий — синьо-жовтий, як зараз. Хто, коли і навіщо перевернув прапор України? Золоте, жовте символізує Творця, Бога-батька і взагалі — Вищу Духовність. Сине — це усе земне, а також свобода вибору, якою Творець наділив свої творіння в надії, що вони нею не зловживатимуть. Говір про синє небо і золоті ниви, прийняте зараз — досить примітивне. Воно сумнівне вже тому, вважає, наприклад, творчий директор громадського об’єднання «Освічена Україна» Анатолій Мицкан, що насправді кольори нашого прапора здавна символізують дві головні стихії природи і людського буття — вогонь(жовтий колір) і вода(синій). Логічно припустити, що тільки поєднання «жовтий — згори, синій — знизу» відбиває вічну симетрію — божественну гармонію цих стихій. Інакше ж, якщо розмістити їх навпаки, це означатиме порушення світопорядку, катастрофу, при якій вода гасить вогонь . Саме таку, золото-блакитну символіку і принесли колись трипольцы за часів грандіозного переселення народів з Північного Причорномор’я за три тисячоліття до н. э., зокрема і в Індію, де вона збереглася до наших днів в первинному виді. Ця країна буквально уся прикрашена таким поєднання кольорів. Але там ви ніде не побачите, щоб синіше домінувало над жовтим. Тому пропонуємо ознайомитися з кваліфікованим дослідженням цієї теми, чиє резюме однозначно-вичерпно відповідає на питання, яким бути Державному прапору України — синьо-жовтим або ж жовто-синім.

Одного разу ще на початку 1992 року китайська художниця Мао Мао попросила на одному мистецькому заході тодішнього Президента України Леоніда Кравчука зробити все від нього залежне, щоб в тільки виниклій самостійній Україні передусім змінили розміщення кольорів на головному державному символі — синьо-жовтому прапорі. Мовляв, якщо він і далі залишатиметься таким же, то під цим поєднанням кольорів країну чекає неминуча деградація, зрада, занепад і, нарешті, крах. Адже синіше згори і жовте знизу, за словами художниці, утворюють гексаграму «Пі». А це, згідно з класичною китайською Книгою змін «И-цзин», — одне з чотирьох найгірших комбінацій. І розшифровують її так: «Будьте пильні і передбачливими. Не беріться ні за одну важливу справу, тому що вона швидше не збудеться, чим збудеться. Ваше оточення не розуміє вас, ви без всяких підстав сваритеся з друзями». Тоді як зворотне розміщення кольорів, коли жовте розташоване вгорі, а синіше — внизу, утворює абсолютно іншу гексаграму «Тай», яка означає: «Розквіт. Мале відходить. Велике приходить. Щастя. Розвиток». Проте Л. Кравчук, якого поети-нардепи переконали, що синьо-жовтий прапор символізує мирне небо і золоту українську пшеницю під ним, тоді відбувся жартами : що корисно, мовляв, для китайця, то для українського — смерть і навпаки. А шкода. Бо, як бачимо, китайська художниця, схоже, була права. Принаймні 20-річна історія нашої незалежності продемонструвала як в політичному, так і в соціально-економічному житті держави саме те, від чого застерігала Мао. Словом, «перевернутість» нашого прапора, яка спотворює езотеричну суть символу, дуже швидко позначилася на Україні. Шкода також, що радянські поети(екс-комуністи), які тоді були головними радниками президента з питань державного будівництва, не відали або не хотіли знати, що українська революція 1917-го року в Києві, українізація підрозділів царської армії на фронтах Першої світової війни і на Чорноморському флоті відбувалися під жовто-блакитними, а не синьо-жовтими прапорами. Під жовто-синім прапором йшли у бій українські юнаки під Крутами. Колишній глава Генерального секретаріату Володимир Винниченко згодом писав: «.Ми рішуче нічого не міняли в суті тої державності, що була за часів Тимчасового уряду. Ми тільки міняли національну форму її — замість біло- синьо-червоного прапори мі вішали жовто-блакитний». І що саме це поєднання фарб голова Центральної Ради Михайло Грушевський запропонував для основного символу УНР. Чому ж згодом гетьман Скоропадський і головний отаман Петлюра перевернули прапор, точно не з’ясовано досі. Може, під впливом синьо-жовтої прапора ЗУНР, ідеологи якої, очевидно, формували державну символіку за принципом «аби не так, як у поляків», в яких світла(біла) смуга розміщена на національному прапорі вгорі? А може, Павло Скоропадський, скинувши Центральну раду, просто перевернув прапор, щоб символічно ознаменувати переворот? Як би то не було, але на селянському з’їзді Скоропадський представив перевернутий прапор і пояснив: синіше — це небо, а жовте — поля пшениці. Це представлення панує і понині. Мовляв, українці є хлебопашеством нацією, тому її природним символом є синьо-жовтий прапор. І при цьому не враховують, що небо буває синім надзвичайно рідко, адже в сонячний день воно звичайне блакитне (тому для позначення неба і пшениці прапор має бути блакитнувато-жовтим. Але про неприродність, небезпеку поєднання синього кольору над жовтим, окрім «И-цзин»(ще не було жодного випадку, щоб пророцтва з цієї книги не збувалися), свідчить також тлумачення значення кольорів і їх комбінацій з інших потаємних джерел. Скажімо, древню емблему створення світу з хаосу і боротьби і єдності двох протилежних принципів зі східної філософії, відому як «Ян-инь», передають саме цими кольорами. Жовте, або золоте, Ян означає «світло, тепло, небо, активність, чоловічий принцип, сонце». Зате синіше Инь символізує пітьму, холод, землю, пасивність, жіночий елемент, місяць. Що ж буває, коли земне і пасивне домінує(тобто розміщено згори) над небесним і активним, мабуть, пояснювати надмірно. З історії добре відомо, що відбувалося з тими справами, рухами, країнами, які тривали, виникали, розвивалися під знаком такого протиприродного поєднання цих кольорів. Вони немов заздалегідь були запрограмовані на невдачу. Або ж візьмемо Фэн-шуй. За цією традицією, розміщення синього(воля) над жовтим(мудрість) означає «Закон занепаду», тобто прогресуючу деградацію, нещастя, хаос. Тоді як зворотне поєднання фарб — жовте над синім — означає гармонійне поєднання Неба і Землі, чоловічого і жіночого, сильного і гнучкого, що обіцяє розвиток, добробут, щастя. З сакральної точки зору жовтий колір означає активний, творчий, сонячно-вогняний, духовно-божественний початок, а блакитний — пасивне, вологе, консервативне, яке вимагає активізації і одухотворення. Зображення ж на прапорі синього над жовтим свідчить, що нація визнає панування пасивного над активним, консервативного над творчим, матеріального над божественним. Цей світогляд суперечить природному стану Всесвіту і є руйнівним. Під таким прапором держава запрограмована не на розвиток, а на занепад. Про це ж сповіщає і арійська традиція. Дослідники стверджують, що духовний вождь величного арийства Рама обрав своїм сакральним символом жовто-синій штандарт. Бо він означає гармонійне поєднання небесного вогню(РА) і земної речовини(МА). Це також демонструє природну перевагу духу(золоте, жовте) над матерією(блакитне, синіше). Тоді як розташування фарб з точністю до навпаки, крім усього іншого, ще і спотворює святе ім’я Рама на Мара(примара, привид, або ж і зомбі, сучасно). Ідеолог концепції «Перехода-IV» і редактор однойменного журналу Ігор Каганец говорить, що «нинішній синьо-жовтий державний прапор України не обіцяє їй нічого хорошого, оскільки декларує збочене домінування пасивної матерії над активним духом. Хоча, слід сказати, він точно відповідає нинішньому тимчасовому положенню деградації і духовної пітьми в Україні». А спричинило такий стан якраз прийняття спотвореного символу замість правильного. Власне, і за православними канонами іконописання, які відомі ще з Візантії, золоте, жовте символізує Творця, Бога-батька, німб Бога-сина і взагалі — Вищу Духовність. Синіше ж — це усе земне, а також свобода вибору, якою Творець наділив свої творіння в надії, що вони нею не зловживатимуть. Але ми бачимо, як користуються цим даром люди. А також знаємо, куди завела безвідповідальна свобода колишнього командира небесного воїнства на ім’я Денница, що відоміший як Люцифер. За правилами ж геральдики, прапори зазвичай утворюють на основі гербів, які виникли раніше, ніж прапори. Тому колір верхньої смуги полотнища диктує колір самого знаку, а нижньою — гербового поля. Якщо герб, наприклад, Польщі — це білий орел на червоному фоні, то відповідно і прапор біло-червоний. Тому якщо герб України — жовтий тризубець на синьому полі(або навіть якщо узяти герб Галицько-волинського князівства — золотий лев на синьому фоні), то і прапор має бути жовто-синій, а не навпаки. Нинішній прапор України називається синьо-жовтим, тому верхня його половина є синьою(головний колір), а нижня — жовтою(допоміжний колір). Відповідно, згідно із законами геральдики, на державному гербі повинен зображатися синій тризубець на жовтому фоні. Проте насправді ми маємо жовтий тризубець на синьому фоні. Але тоді головний, жовтий колір має бути вверху нашого прапора, а не навпаки. Світова філософська, політологічна і соціологічна думка не надто багато уваги приділяє питанню символів. І не дивно, бо сучасне людство як цивілізація споживання — це так зване суспільство знаків. А знаки відрізняються від символів так само, як, скажімо, буква — від живого звуку, який вона означає. Відомий сучасний сербський філософ Светислав Басара, який досить серйозно відноситься до порушеного питання, вважає, що «символ — це така річ, без якої дійсність є неповноцінною. Це своєрідні обмінні пункти, через які енергія вищої реальності витікає у світ явищ . А неправильна інтерпретація символу має, так би мовити, корозійну дію на дійсність». Цікаво б в цьому ключі розглянути прапори інших держав і подивитися, образно кажучи, яку дійсність вони відбивають. Впадає у вічі, наприклад, що в тих державах, які на своїх прапорах зберегли традиційні символи, наприклад, хрест(як в Швейцарії, скандинавських країнах, у Великобританії), реалії набагато кращі, ніж там, де вибрали на роль національної символіки пентаграми і інші інфернальні символи. Скажімо, зараз одне з перших місць у світі по рівню життя займає Норвегія, на державному прапорі якої зображений біло-синій хрест на червоному фоні. Серед останніх же країн за цим показником — Мозамбік, чиєю символікою є схрещені сапи і автомат Калашникова на тлі жовтої пентаграми. Можна сказати: це тому, що Норвегія багата корисними копалини, а Мозамбік зруйнований громадськими війнами. Але насправді все могло бути по-іншому: спочатку вибрали символи(відповідно хрест і автомат Калашникова), а вже потім як наслідок кому дісталися розквіт, а кому — постійні військові конфлікти. Напрям культурно-цивілізаційних перетворень задається духовно-світоглядним імпульсом. Концентрованим вираженням світогляду є символіка. Тому символіка повинна відповідати моделі того майбутнього, якого ми прагнемо. Правильна символіка програмує правильне майбутнє.

 http://www.harmony.com.ua/text/3055.html

 Ні, ніхто не розуміє, що весь світ, а особливо Східна Європа, стоять на порозі страшних, кардинальних змін, як це було на початку двадцятого століття перед першою світовою війною. Сьогодні відбувся народний референдум про незалежність України. Є величезна ейфорія в народу нашого, який 350 років стогнав і знищувався в московському ярмі, що ми на кінець станемо вільними. Люди радіють та надіються, що все зле вже позаду, сподіваються на краще життя, на гарне майбутнє для себе і своїх дітей. Але на жаль не все так гарно буде в України та українців у найближчих чверть віку. Ще мине одне покоління, поки Україна отримає свою дійсну незалежність, бо сьогоднішня незалежність, це швидше декларація, ілюзія, ніж реальність цього історичного факту. Я хочу розказати те, що чекає на наш нарід у найближчих чверть віку: Ейфорія скоро мине, а з нею повернеться гірка реальність: люди поведуться на заклики фальшивих пророків, будуть закриватися заводи і фабрики, розпочнуться великі звільнення людей, почне рости безробіття, гроші знеціняться і втратять свою вартість, люди почнуть масово виїжджати за кордон на заробітки, як це і було колись. Почнуться нарікання від цих самих людей, які ще вчора раділи незалежності, то тепер вони ж будуть на цю незалежність страшенно нарікати. Так буде кілька років. По цих кількох роках життя трохи внормується економічно, але почнуться утиски та переслідування політичні. І так буде тривати 13 років аж до величезного здвигу людей в Києві, який буде мирною відповіддю народу на дії другого керманича України посісти владу в державі пожиттєво. Всього за чверть століття в Україні буде п’ять керманичів. Чотири керманичі мужчини. П’ятим керманичем України буде жінка, яку перед тим влада буде переслідувати та посадить до тюрми. А звільнить її з тюрми революційний нарід. Через 13 років прийде до влади третій керманич України, на якого всі щирі українці будуть покладати величезні надії. Але він стане дуже гірким розчаруванням для нашого народу. Замість приступити до тяжкої праці та реалізовувати надії народу, він буде займатися тільки пустослів’ям, самолюбуванням та нечесним збагаченням. Вся його каденція при владі – це даремно прогаяні роки життя для народу нашого. Бог дасть нам шанс через 13 років на нове життя, але цей Божий шанс Україна змарнує. Тоді знову в народі почне рости розпач та безнадія. І тоді Бог пошле нам страшну кару, до влади в Україні прийдуть треті совєти. Це буде страшна бандитська орда.

о. Германа Будзінський
-Отче, а коли це станеться ???

-Це станеться через 15 років після мої смерті !!! (Отець Герман Будзінський помер в січні 1995 року )

-Отче, чи це будуть знову комуністи ??? ( Комуністи в Україні, в грудні 1991 року були заборонені )

-Ні, це не будуть комуністи. Перші совєти прийшли до нас у 1939 році, другі прийшли в 1944 році, а треті совєти прийдуть до нас через 15 років по моїй смерті. А комуністи тоді, вже будуть діяти легально і будуть їхніми союзниками. Це буде така собі двоголова диявольська совєтсько-комуняцька гідра. Це буде нова орда на Україну, яка схоче перетворити наш нарід на своїх рабів. І ця диявольська гідра дірвавшись легально до влади розпочне страшні знущання над нашим народом. Невинних людей почнуть тяжко переслідувати, патріотів будуть бити, садити до тюрем, навіть вбивати. В людей будуть забирати їх майно, над ними будуть неймовірно знущатися. Плач і розпач буде панувати на всій Україні, бо ці бандити будуть скрізь: в міліції, в прокуратурі, таємній поліції, судах, державному апараті. Всюди буде страшна корупція і несправедливість. Всі хто зможе, будуть старалися покинути Україну. Москва ж буде всіляко підтримувати цю совєтсько-комуняцьку гідру та допомагати їй і мстити всім, хто схоче допомогти українцям, бо для Московщини, українці ніде не зможуть знайти захисту та справедливості, відродження України є смертельно небезпечним. Як покарання полякам, за їх тверду і послідовну підтримку українців і як попередження всім іншим народам світу, Москва повторить для Варшави другу Катинь. Це станеться через 70 років після першої Катині. Вождь третіх совєтів буде бандитом і не маючи ніяких національних традицій та виховання почне насаджувати в Україні найгірші совєтські порядки колишньої імперії. Тоді настануть другі Крути, після яких відбудеться другий великий здвиг народу. Це буде перше повстання проти третіх совєтів, яке буде жорстоко подавлене диявольською владою. Московщина за допомогою третіх совєтів буде старалася втягнути Україну в нову імперію. Але вкінці, даремні будуть всі її зусилля, їй цього не вдасться зробити і за це вона буде покарана Богом. Розпочнуться переслідування та репресії проти всіх українських патріотів. Настануть нові сталінські часи. Новітнім енкаведистам буде дозволено все. Для них не буде існувати ані Бога, ані закону, ані моралі. Але не треба боятися, бо це триватиме дуже недовго. Зло ніколи не переможе добро. Бог змилосердиться над Україною і вождя третіх совєтів вб”ють. Він не добуде своєї каденції. Весь цей кровавий та жорстокий період буде дуже короткий і закінчиться другим великим народним повстанням. Цим другим повстанням, цей диявольський совєтсько-комуняцький режим буде зметений з лиця землі. Настане друга українська Коліївщина. Лють людей буде така страшна, що третіх совєтів і комуністів будуть лапати на вулицях і вбивати без суду і слідства. І цю помсту народу нашого ніхто не зможе зупинити, бо злочини які зроблять треті совєти і комуністи проти України та народу, будуть такі самі страшні, як сталінські. Обидві банди, третіх совєтів і комуністів, будуть заборонені та розпущені, а проти них буде організований та проведений новий Нюрнберг. Міжнародний судовий процес, аналогічний нюрнберзькому трибуналу. Все їхнє майно та гроші награбовані в України та українців будуть конфісковані, а ті треті совєти і комуністи, що лишаться живі, будуть покарані тюрмою. Отоді тільки, народиться дійсно незалежна Україна!

-Отче, а коли це все станеться???

-Це станеться між річницею незалежності та річницею народження Тараса Шевченка. Його ж не даремно називають Пророком в нашому народі. Ці обидві дати мають для нас великий сакральний зміст. Шевченко ж, подіями минулого описував наше майбутнє. Тільки це розуміти треба, як і Біблію. Тому його так ненавидять вороги України. Після цього, як Україну очолить жінка, яка вийде з тюрми, на Україну чекає дуже скорий розвиток та велике майбутнє. Від сьогодні, через 35 років Україна стане однією з найсильніших держав світу. Такою, як зараз є Америка. А на Московщину впаде кара Божа за всі знущання, які вона зробила Україні впродовж 350 років та іншим народам. Московщину чекає розпад та повний занепад. З Володимира почалося і на Володимирі закінчиться. Така воля Божа.

-Отче, а коли це буде ???

-Це станеться через століття після большевицького перевороту.

-Отче, а чи можна щось змінити ???

-Що написано на небесах, людина змінити не може, але все є в руках Божих і на нього в нас вся надія. Ми українці, повинні гідно перейти цю страшну сторінку своєї історії, завжди пам’ятати це, та мати, як урок на майбутнє, щоб це зло диявольське більше ніколи не повторилося на нашій землі. Свободи без боротьби не буває, але з нами Бог. А якщо з нами Бог, то хто ж тоді проти нас ???

P.S. Отець Герман Будзінський ( р.н. 1905 – р.с. 1995 ) – монах студит, греко-католицький священик, який пройшов понад 20 років тюрем та сталінських концтаборів.

Довідкові матеріали

Отець Герман Будзінський – капелан у концтаборі радянських полонених у Львові
«Отець Будзінський розповідав, що за часів німецької окупації йому довелося бути так званим капеланом у концтаборі радянських полонених у Львові. То був дуже страшний табір… Отець Будзінський розповідав, що Андрей Шептицький потім домовився з німецькими властями, що, все-таки, духовну обслугу цим воїнам треба дати, в’язням. І дали отця Будзінського. Перед тим у нього взяли такий підпис, що він ніякої інформації звідтам не буде виносити. Він казав: “Я і не виносив, бо знав, що як я буду виносити якусь інформацію, то заборонять всяку обслугу духовну цих в’язнів”… Але він розповідав, що ці в’язні помирали від тифу, від спраги, від голоду. – “Вони до причастя лізли всі, хто сповідався, хто не сповідався, бо якась дробинка їжі для них була лише щастям”. Він каже: “Я всіх причащав. Всіх причащав. Хоча я був свідомий, що не кожен, може, із релігійних мотивів ішов. Це для них була дробинка, під свідомість смерті для них це була дробинка їжі, це причастя.” Він каже: “Я не міг не дати людині того останнього, що вона ще у житті могла прийняти, це Святе Причастя».

Діяльність о. Будзінського під час підпілля УГКЦ
«Він у проповідях дуже часто говорив проти радянської влади, проти комунізму як системи. Ще в той час, я пам’ятаю його проповіді вже у 1970-х роках. І, Ви знаєте, у той час, коли це було вкрай небезпечно говорити, він так і говорив, прямим текстом, не дивлячись, хто є у хаті. Бо його хата була завжди відкрита. Можна було до хати зайти, хто хотів, хто не хотів. Зрештою, так і робили кагебисти. Він міг називати совєтську систему диявольською системою… Отець Будзінський завжди прямо в очі чи кагебистам, чи іншим функціонерам радянської системи говорив про їхню неправду. І говорив про права нашої Церкви, і про несправедливість, яку переживає наша Церква, і наш український, зокрема, галицький народ. Він не тільки говорив, так просто сказав і все. Він почав оту діяльність за свободу Греко-Католицької Церкви. Я вже про це згадував, тобто заснував Комітет за свободу Греко-Католицької Церкви (авт Комітет захисту прав УГКЦ). Може той Комітет сьогодні дехто не зауважує, і думає, що вони мало що зробили, тому що їх дуже швидко всіх заарештували. Пана Кобрина, власне, то він був секретарем (авт. Комітету). Йому 10 років тоді дали, пану Кобрину. Але це, все-таки, були ті перші початки виходу нашої Церкви з підпілля. Це була ознака, що в особі Германа Будзінського й інших, йому подібних людей, Церква не змирилася з тою ситуацією. Що вони далі без надії сподіваються. Що вони далі не вірять, що ця комуністична система може бути вічною або довготривалою. Вони далі вірили, що вона є тимчасова, і що дуже швидко її влада зміниться»

Листи-протести о. Будзінського
«Він почав писати від імені Комітету до газет. Зокрема, в ті газети, які писали щось проти Греко-Католицької Церкви. Бо у той час публікацій було дуже багато проти Греко-Католицької Церкви. Він писав відповіді у газети. Звичайно, відповіді йому не приходили, його листи не публікувалися. І були б вони, ці його листи, взагалі, безслідно зникли, якби не інша ситуація. А саме, отець Герман Будзінський через мого товариша, Бендика Мирона, нав’язав контакти… То, властиво, Бендик Мирон нав’язав контакт із естонськими віруючими людьми, дуже непомітними, зокрема такий був Войлі Огаренко. То українське прізвище. Напевно, він був українець, але він ні по-українськи, ні по-російськи не говорив. І той чоловік нав’язав з іншими людьми можливість передавати його листи закордон через дипломатичну пошту. Отець Будзінський коли писав до якоїсь газети чи до якоїсь там установи радянської, то треба було той лист, тут же його дублікат передати до Естонії, перевезти, дати його пану Войлі Огаренку, а той вже тоді подавав далі. Я не можу сказати, кому він там далі передавав, бо то вже невідомо було для нас. Ми ти не цікавилися, бо на той час було дуже небезпечно такі речі знати. І потім ті листи буквально десь через кілька днів були десь там опубліковані закордоном у різних джерелах. І, коли вони попадали закордон, коли там відбувалися якісь міжнародні зустрічі і так далі, де був вже живий матеріал, справжній матеріал, яким можна було оперувати, аби дорікати радянській системі, що в Совєтському Союзі є гоніння на Церкву, зокрема, на Греко-Католицьку Церкву…»

Обшуки у о. Германа Будзінського
«Але отця Будзінського за ці листи почали дуже переслідувати. У нього у хаті почалися обшуки. Його хату почали трусити. Позабирали всякі релігійні речі. Все забрали. Пам’ятаю, забрали ікону Божої Матері, на дереві мальовану… То така була старовинна ікона в отця Будзінського. І я приходив не раз, кілька раз, до нього до хати, після тих обшуків, ревізій, коли він лежав на ліжку з тими хворими ногами, двері знову відкриті, заходь до хати, хто хоче. Той брат переляканий, який там був, із сльозами, трясеться весь, на отця нарікає, бо старий хоче спокою, а то через отця нема ні життя, ні спокою. І люди, і трус постійний у хаті. Теоксит, брат. Теоксит, так називався той брат. А отець Будзінський спокійно розповідає, як то його трясли, що вони йому казали, що говорили, яку нелогічну бесіду вони вели… Так він то все сприймав дуже спокійнесенько… І каже: “Вони мене вже не хочуть арештувати, бо вони знають, що я нині-завтра помру“. Він, направду, вже був і старенький, і дуже-дуже хворий. З ліжка вже майже не вставав, хіба на Богослужіння, на молитву. А так, навіть розмовляючи з людьми, то він був у лежачому положенні. Мав так страшно покалічені ноги… І отець Будзінський тоді мені сказав таку річ, що вони йому сказали при останньому обшуку: “Ти, старий дєд, і так скоро умрьош. Нам, главноє, кур’єра найті”. Я тоді задумався… Тоді я щойно усвідомив собі, яку небезпечну місію я виконую». (Авт. отець Методій Костюк перевозив листи отця Германа Будзінського до Естонії)

http://www.podvignaroda.ru/

http://borisakunin.livejournal.com/117900.html

На наших глазах в Украине разворачиваются драматические события, исход которых пока неясен, однако при любом повороте – выгонит ли Майдан Януковича или же Янукович задавит Майдан – ясно, что украинцы к России будут относиться хуже, наши страны отдалятся друг от друга. Ни украинская власть, ни украинский народ не простят России вмешательства (или попытки вмешательства) в свою жизнь.
     Но я хочу поговорить с вами не о тяжелой ошибке, которую совершил Путин. Меня занимает глубинная причина этой ошибки. Вот зачем нам всё это: чтобы соседи непременно занимали подчиненное положение? Почему для российского режима так важно любой ценой удержать их в зоне своего политического влияния? Почему страны, отказывающиеся повиноваться Москве, немедленно становятся нашими врагами и к ним применяются жесткие санкции? Только не надо про экономические выгоды имперского статуса. Эту сателлитность оплачиваем мы, из своего бюджета - льготами и поблажками.
     Совершенно из той же оперы все дипломатические дуэты с самыми отвратительными диктаторскими режимами, которые Россия упорно поддерживает и защищает от мирового сообщества.
     Причина такого поведения ясна: это фантомные боли имперского сознания, жалкие попытки собрать ошметки былого советского величия. Только ведь ни черта у наших правителей не выйдет кроме ущерба для российской экономики и репутации. Никакой империи они не восстановят.
     Знаете почему?
     Расскажу одну историю из времен моей юности. Вернее, перескажу содержание одного давнего разговора.
     В двадцать четыре что ли года у меня случилась памятная беседа с одним умным дядькой. Он заведовал управлением (или отделом, не помню) международных связей в министерстве, где я подрабатывал переводчиком. Разумеется, на такой должности он не мог не быть гебешником. Почему-то мне, мальчишке, этот большой начальник симпатизировал, звал выпивать к себе в кабинет, рассказывал всякое интересное, нисколько не важничал. И вот однажды я поговорил с ним начистоту - сказал, что думаю о коммунизме, о родных «органах», о только что начавшейся афганской войне. Выпили мы изрядно, но я никогда не умел пьянеть, поэтому алкоголь ни при чем. Просто дядька был действительно умный, и я захотел понять, что у таких людей внутри - я всегда был любопытен. К тому же я твердо знал, что стучать он не станет, не того калибра человек.
     Он не удивился моим юношеским наскокам, а произнес целую речь. Очень складную – будто заранее приготовленную. Наверное, он когда-то составил ее для самого себя в качестве этического обоснования собственной жизни. Слово «империя» мой собеседник не употреблял, он говорил «держава». Я потом воспроизвел этот дискурс в романе “Vremena Goda”, вставив его в уста одного похожего персонажа, так что возьму из текста:
    «- Такая у нас страна. Исторически, энергетически, духовно. Одно слово: держава. Миссия всякой державы – собирать вокруг себя народы. Не сосать из них соки, а питать своей кровью. Мы, Советский Союз, так всегда и делали… Полтысячелетия наши предки Третий Рим строили. Хорошо ли, плохо ли, но с полной отдачей. Не жалея живота своего. Православие-самодержавие или социализм-коммунизм – неважно, как называется идеология. Суть в том, через какую точку проходит силовая ось мира. Вокруг какого стержня земля вертится».
     Ну и так далее. Мой коммунист и полковник (а может, и генерал) КГБ говорил с глубокой убежденностью, обычно насмешливые глаза горели мистическим огнем. Его речь была длиннее, чем вышеприведенная. И экспрессивней -  из-за большого количества мастерски использованной обсценной лексики. Я вдруг увидел, как остроумец и бонвиван превращается в жреца некоего могучего и грозного культа. (Кто читал мои романы про товарища Октябрьского, примерно представляет, что я имею в виду).
     Разговор произвел на меня сильное впечатление. Не думаю, что таких жрецов Третьего Рима в советской номенклатуре было очень уж много, но, видимо, достаточно. Иначе СССР не смог бы, вопреки физике и математике, соперничать с Западом на протяжении сорока с лишним лет – пока не надорвался под неподъемной ношей.
     Дослушав до конца, я спросил: «А зачем?». Он не понял: «Что зачем?». «Ну, строить Третий Рим зачем?». «Если надо объяснять, значит, я в тебе ошибся», - сказал начальник, и  больше мы с ним никогда уже не выпивали.
     Не знаю, как этот человек потом пережил гибель империи и что с ним стало. Почему-то я уверен, что он не открыл свой бизнес и не возглавил службу безопасности какого-нибудь коммерческого банка.
     А вот наши нынешние правители – они как раз из тех, кто отлично приспособился к реалиям капитализма. Тихой сапой, не забывая по дороге подкормиться, вскарабкались на самый верх, там подхарчились уже как следует,  на все катушку – и, сыто рыгнув, решили вспомнить про державу. Да только никакие они не жрецы, а если и жрецы, то исключительно от слова «жрать». Мистический огонь в их глазах не пылает, а без него империи не создаются. В конечном итоге, когда совсем уж припрет, верх возьмут прагматизм и соображения личной выгоды. (Скажу от всей души: «И слава богу!». "Ворюга" мне не намного милей, чем "кровопийца", но с ним все-таки можно договориться).
     Ладно, про Путина и его команду неинтересно. Интересно про вас, дорогие читатели - прежде всего российские.
     Для вас – лично для вас - важно, чтобы Россия была империей? Чтобы ближние страны нам повиновались, а дальние пускай нас и не любили бы, зато боялись? Чтобы мы, как прежде, были Великой Державой, даже если за это придется платить личными свободами и бедностью?

http://molytvarazom.in.ua/yak-ya-mozhu-molytys/

http://www.snob.ru/profile/5134/blog/72731

Я переживаю за события на Украине. Но гораздо сильнее я переживаю по поводу того, что творится в этой связи у нас. Не покидает ощущение того, что наша власть полагает: страна, народ — это те, кто им управляет. Однако если правитель не слышит своего народа и при этом насилует его, народ его сметает. Так что на Украине произошла самая типичная революция, и при всей моей нелюбви к революциям я не могу назвать ее несправедливой. И теперь можно сколько угодно хлопать крыльями, называть восставших граждан «коричневой чумой» — выглядит это омерзительно.

Такой разнузданной пропаганды и такого количества вранья я не припомню с лучших брежневских времен. Да и то не сравнить: возможностей тогда было меньше. Ребята, вы чего добиваетесь? Создания общественного мнения для ввода войск на территорию суверенного государства? Оттяпать Крым?

ЦК КПСС, вводя войска в Чехословакию, с народом не советовался. И что, кроме того что обосрались на весь мир? Вот сегодня две страны вместо одной. И что, где первая, где вторая? Получили мы их любовь? Или что-то еще?

А ведь уже удалось зазомбировать довольно большое количество идиотов и просто неучей с нестабильной психикой. Уже рвутся с оружием в руках спасать русскоязычное население — как бы оно к этому взывает. А они и поверили. Ребята в телевизоре, вы чего добиваетесь? Надолго рассорить два народа, живущих бок о бок? У вас получается. А чем это кончается, знаете? Войну с Украиной захотели? Так, как с Абхазией, не выйдет: ребята на Майдане уже закалились и знают, за что бьются, — за свою страну, за свою независимость. А мы за что? За Януковича?

Ребята, зачем вы спрятали его в России? Честный человек не будет укрывать преступника и вора. А вор — будет. Зачем вы себя позорите перед человечеством? Я знаю, что вам наплевать, но все-таки?

Конечно, на Украине наделали массу глупостей — с русским языком, со сносом памятников. Но такие глупости неизбежно сопровождают любую революцию — пружина разгибается в обратную сторону. А потом все встает на места — глупость не может длиться вечно.

Ребята, нам с ними жить. По-прежнему по соседству. И желательно в дружбе. А как им жить, они решат сами.

Или пострелять захотелось? Говорят, патриотизм укрепляет.

Ненадолго.

Андрей Макаревич - Я Смысл Жизни Вижу В Том

http://zik.ua/ua/news/2014/03/03/tsilytel_shcho_pe...ikes%22]&action_ref_map=[]

У Криму розпочалася вирішальна битва сил Добра з Пітьмою і Злом.

Про це розповів цілитель із Закарпаття Михайло Юрик, повідомляє Третє око.

«У Криму іде вирішальна для України битва сил Світла з Темрявою. У ній задіяне небесне військо, яким опікується наш Господь. Це невидимий фронт боротьби. Але на ньому вирішується доля України і нашого народу. Над Кримом стоїть сяйво Божої слави», – розповів Михайло Юрик.

За словами цілителя, небесне воїнство переможе сили Зла. Їх буде потоплено в Чорному морі.

Щодо долі Путіна цілитель заявив: «У моїх видіннях Путін занурюється в темряву і щезає».

За його словами, Україна гідно подолає усі труднощі. Військова криза має вирішитися вже через місяць.

Нагадаємо, що раніше Михайло Юрик передбачив повну перемогу Майдану. Він також стверджував, що серед його оборонців був сам Архангел Михаїл.

Про МАЙДАН:   Январь 24, 2014

Цілитель із Закарпаття Михайло Юрик каже, що Майдан у Києві разом з українцями захищає Архангел Михаїл

Після ночі 30 листопада, коли «Беркут» з наказу Януковича побив студентів на Євромайдані у Києві, до нас затефонував цілитель Михайло Юрик. Зауважимо, що цього чоловіка добре знають на Закарпатті, де він допоміг одужати вже не одній сотні людей. Сам п. Юрик пояснює свої здібності вірою в Бога і молитвою

Отож під час тодішньої розмови Михайло Юрик розповів, що у ніч жорстокого побиття студентів він побачив Михайлівський собор у Києві, а над ним – Архангела Михаїла, покровителя столиці України. До слова, вранці Українська церква відчинила двері храму для переслідуваних «беркутівцями» людей.

Цілитель передбачив, що події наберуть жорстоких форм, проллється кров. Однак він передрік перемогу над режимом Януковича.

Як з’ясувалося цими днями, Михайло Юрик і надалі вірить у високу небесну опіку над активістами Майдану.

«Усе завершиться дуже добре для України, — каже цілитель. – Архангел Михаїл поруч із оборонцями Майдану».

Серйозні перетворення завжди починаються з духовно-світоглядного оновлення. Це неминуче вимагає повернення до правильної символіки, адже символіка — це концентрований світогляд.

Українці традиційно називають свій прапор «жовто-блакитним». На мові геральдики (науки про герби) та вексилології (науки про прапори) це значить, що жовтий колір є головним (тому в описі прапору він називається першим по черзі, зображається вгорі і використовується для зображення Тризуба-Трійці), а блакитний є допоміжним (тому називається другим, зображається внизу прапора і використовується на гербі як тло).

З сакральної точки зору жовтий колір позначає активне, творче, сонячно-вогняне, духовно-божественне начало, а блакитний — пасивне, вологе, консервативне начало, яке потребує активізації та одухотворення. Тому жовто-сонячний колір українського прапору позначає Творця і божественну активність, а блакитний — створену ним матерію, наш земний світ.

Якщо на прапорі вгорі зображається колір духовно-божественного начала, то це значить, що саме воно визнається головним, домінуючим — і це відповідає природному стану Всесвіту, створеного Творцем.

Нинішній прапор України називається синьо-жовтим, тому верхня його половина є синьою (головний колір), а нижня — жовтою (допоміжний колір). Тому, згідно з законами геральдики, на державному гербі мав би зображатися синій Тризуб на жовтому тлі. Проте в дійсності ми маємо жовтий Тризуб на синьому тлі — і це вірно. Але тоді головний, жовтий колір має бути угорі нашого прапору, а не навпаки.

З сакральної точки зору зображення на національному прапорі синього над жовтим означає, що нація визнає панування пасивного над активним, консервативного над творчим, матеріального над божественним, творіння над Творцем. Такий світогляд суперечить природному стану Всесвіту і є запереченням його Творця, відповідно, такий світогляд є брехливим і руйнівним, а оскільки найбільшим брехуном і батьком брехні є диявол, то такий збочений світогляд коректно назвати диявольським. Відповідно, синьо-жовтий прапор, який відбиває диявольський світогляд, також коректно назвати диявольським. Зауважимо, що цей прапор відбиває нині існуючий у державі стан перевертання природного порядку та домінування безбожності, об’єктивними проявами якого є вимирання українського народу (понад півмільйона щороку), зростання кількості самогубств та абортів, поширення алкоголізму та наркоманії, генетичне і культурне виродження.

Захисники синьо-жовтого прапора стверджують, що синє — це небо, а жовте — це пшеничне поле. Українці є хліборобською нацією, тому її природним символом є синьо-жовтий прапор.

По-перше, небо буває синім надзвичайно рідко, адже у сонячний день воно зазвичай блакитне (тож для позначення неба і пшениці прапор мав би бути блакитно-жовтим). Насправді ж синій колір на нинішньому прапорі України є не символом неба, а рудиментом червоно-синього прапору УРСР.

По-друге, українці є нацією не лише хліборобів, а також священиків і воїнів. Більше того, дух священиків і священних воїнів (брахманів і кшатріїв) є домінуючим, адже навіть буденна сільськогосподарська діяльність традиційно здійснювалась українцями як священнодійство, життєтворчий ритуал. Зведення українського світогляду до селянської праці є засобом інформаційно-духовної війни на послаблення української нації.

Нас не задовольняє існуючий стан в Україні. Ми розуміємо, що стабілізація існуючого стану означає стабільне вимирання українського народу і його розпорошення за межами рідної землі. Потрібно зламати ці негативні тенденції і здійснити суттєві зміни. Проте серйозні перетворення завжди починаються з духовно-світоглядного імпульсу, з оновлення свідомості, з відновлення правильного розуміння природи Всесвіту, з відновлення зв’язку («ре-лига», релігія) між божественним і людським. Відновлення ж правильного світогляду неминуче вимагає повернення до правильної символіки, адже символіка — це концентрований світогляд.

Джерело

http://vsviti.com.ua/ukraine/34575

 Українці у всі часи та понад усе цінували свою свободу. І значною мірою через це воювати нам доводилось багато і часто. Доводиться і нині. Захищати себе від нападників і не допустити завоювання території. Хто б міг подумати, що брати до рук зброю українцям доведеться й у третьому тисячолітті. Які вони — українські воїни Х, ХVІІ, ХХІ століть? Змінювались обладунки, зброя, воєнні тактики та способи формування військ. Та незмінним залишився волелюбний дух, незламність і здатність до саможертовності, яка дивує увесь світ. Не раз ми воювали і боролись. Переможемо і цього разу. Бо славні справжні герої були завжди і не перевелися досі в Україні.

Скіфські воїни VІІ -ІІІ ст. до н. е.

Бій скіфів зі слов'янами, автор Васнєцов Як відомо, скіфи створили першу на території України державу — Велику Скіфію. Ця держава була військовою організацією. Воїнами ставали не лише всі працездатні чоловіки, а й більшість жінок Великої Скіфії. Скіфи постійно воювали з Херсонесом і Боспорським царством. У 331 р. до н. е.перемогли і знищили військо Олександра Македонського. Кажуть, це була перша нищівна поразка армії Македонської імперії, яка тоді ще й перебувала на піку своєї могутності. І ця поразка відбулась на території сучасної України. Відомою є також війна скіфів з перським царем Дарієм, під час якої вони вкотре показали себе непереможними воїнами. Якщо говорити про «воєнний менталітет», то можна сказати, що скіфи були досить жорстокими. Деякі давні джерела навіть розповідають, що ті колекціонували черепи убитих ворогів (такі свідчення дає Геродот), пили людську кров (у знак укладення договору, наприклад) та використовували людську шкіру у побуті. До зброї і воєнної підготовки ставились дуже серйозно. Наприклад, аби досконало оволодіти технікою натягнення тятиви лука, скіфські дівчата припалювали собі праву грудь ще у дитинстві. Взагалі лук з отруйними стрілами був однією з основних збройних одиниць наших предків. Скіфський лук як особливий вид зброї навіть згадується у «Іліаді». Іншими були короткий меч акінак, бойова сокира та дротики. Чи не найбільшого значення у бою надавалось кінноті. Екіпіровка залежала від соціального становища, рівня забезпеченості та навіть віку воїна. Скіфи перед боєм одягали литі шоломи. Цікаво, що пояси з металевим набором були винайдені саме скіфами. Отже, Скіфія була могутньою державою, а скіфи — великими воїнами. Можливо, нам важко зрозуміти їхні уявлення і світогляд з відстані нашого часу, та однозначно до нашої ери весь світ керувався зовсім іншими, часто незрозумілими для нас законами.

Дружинники Київської Русі ІХ – ХІІІ століття 

У час існування Київської Русі військовому мистецтву надавалось особливого, великого значення. Воїни були добре тренованими та готовими у будь-який час іти в бій. Армія могутньої держави була оснащена всіма сучасними засобами для оборони та наступу. Основними ворогами Київської Русі, як відомо, були монголо-татари, раніше – половці та печеніги. Особливістю українських військ цього періоду було те, що воєнні формування складали окремі роди русичів. Дружинники були не тільки воїнами, а й радниками князя. Велике значення тоді мало народне ополчення, яке, власне, і називали словом «воїни». Цікаво, що ще у давній період Русі існувала незвичайна традиція — «постриги». Хлопчики вже у віці 3-4 років ставали на шлях воїнів. У давніх переказах українські воїни зображені як надзвичайно хоробрі і вірні своїй Батьківщині. Разом із підлеглими у бій завжди ішов князь і також вступав у битву з ворогами. Основною зброєю того часу були короткі списи, мечі, луки і ножі-скрамасакси. Щодо обмундирування, то шоломи у русичів були гостроверхими, тіло і навіть обличчя захищала кольчужна сітка. А щити були дерев’яними. Спорядженню верхового коня теж надавалось великого значення. Характерним було те, що перед початком бою військо завжди молилось. Такі відомості подані вже з часу, коли народ був похрещеним. Основу князівських збройних загонів складали дружинники-лицарі. Чи були це лицарі у нашому з вами сучасному розумінні? Мабуть, так, адже лицарство як явище, поширене у середньовічній Європі, було і у нас. Наприклад, князь Святослав, за свідченнями літописців, був дуже хоробрим, понад усе цінував честь воїна, рівність побратимів та був готовий до самопожертви. «Святослав був хоробрий, легкий на ходу як барс, у поході не возив а собою ні казанів, ні наметів… і як ішов із ким воювати, то посилав перед себе своїх послів, щоб вони оповістили при те ворогів, кажучи: «Іду на ви». Руси здобули собі славу відважних і вправних воїнів. Відомо, що їхні загони не раз перемагали кількісно переважаючі сили ворогів. Візантійський літописець Лев Діакон так писав про них: “…роси, що здобули славу переможців у сусідніх народів, вважаючи за величезне лихо втратити її і бути переможеними, билися відчайдушно“.

Козаки XV – XVIII століття

Українців називають козацькою нацією, за звичаями, традиціями, за духом. То що ж означає насправді цей козацький дух? Варто зауважити, що період козаччини сам по собі був дуже насичений і про козацтво як про єдине збірне поняття говорити важко. Козаки були різними і боротьба їх була різноплановою: ці воїни захищали українські кордони від турецько-татарських завойовників і самі нападали на територію Османської імперії; вони служили гетьманам і були вільними; воювали у королівських військах і провадили національно-визвольну боротьбу. Та тим не менше, козаки навічно прославились як надзвичайно розумні, хитрі і вправні воїни. Вони були сильними і витривалими. Боронити християнську віру від невірних було їхньою ідеологією. Із виникненням Запорізької Січі про козацтво почали говорити як про організоване військо з чіткою воєнною структурою. Верховним воєначальником був гетьман, далі йшли полковники, сотники і десятники. Всі посади були виборними. Паралельно із запорізьким розвивалось і реєстрове козацтво. Козаки дуже добре володіли фортифікаційним мистецтвом: оточували себе валами і ровами, перейти які було неможливо. А якщо доводилось розкладати табір – розставляли довкола вози. Французький військовий інженер Боплан так писав про це: «500 татар не наважуються атакувати 50-60 козаків, якщо ті йдуть під захистом табору, а 100 козаків за табором можуть відбитися і від тисячі поляків». У козаків були добре розвинуті кіннота, піхота та навіть флот. У XVII столітті їхню піхоту вважали найкращою в Європі. Вміло стріляли з рушниць, мушкетів та володіли холодною зброєю. А ще характеризувались неабиякою спритністю та вмінням виходити зі, здавалося б, безвихідних ситуацій. Бо ж кажуть, були серед них навіть характерники. «Ні вогонь, ні вода, ні шабля, ні звичайна куля, крім срібної, їх не брали». Так говорили про легендарних характерників. Вважали, що вони знають таємну силу речей, знають майбутнє та вміють те, що звичайному воїну не під силу. Письменник Андрій Чайковський пише про них: «Хто меткий та хитрий, вміє собі порадити, дістає від товариства прикметник характерника, якогось надчоловіка, котрого куля не бере і котрий самого чортяку вміє окульбачити і заставити собі служити».

Опришки XVI – XIX століття 

Опришки були воїнами-повстанцями. Вони боролись проти панського гніту: польської шляхти, австрійських та угорських панів, молдавських бояр. Тих, хто поводився зверхньо та несправедливо із простими людьми. Таких вони грабували, нападаючи зненацька і знову тікаючи у свої засідки. (А скільки є легенд про награбовані і досі незнайдені скарби опришків). Збирались у ровти і жили в горах майже цілий рік. Опришки діяли у довколишніх територіях Карпат: від Галичини до Закарпаття. Опришки самі походили з селян і відповідно мали неабияку підтримку мешканців довколишніх поселень. Місце перебування опришків завжди трималося у найсуворішій таємниці і ніхто з людей не міг видати її. В опришках були вишколені бійці, загартовані фізично і стійкі морально. Юнаки наполегливо вчились бойових прийомів у старших, опановували мистецтво володіння зброєю. Одягались опришки насправді просто, у сорочки та сукняні плащі. Зброя їхня змінювалась із розвитком техніки військової справи. Спершу стріляли з луків, далі – з рушниць і пістолів. Та улюбленою їх зброєю були дуже гострі топірці – бартки. Ця особлива зброя була ще й красивою: ширшу частину прикрашали найрізноманітнішими орнаментами, а вужчу або закручували у ріг, або витісували у формі коника, тощо. Кажуть, обряд посвячення в опришки проходив із демонстрацією вміння володіти топірцем, на цій зброї навіть складали присягу. Бартку використовував і сам очільник опришків – Олекса Довбуш. (А застрелений він був, за легендою, срібною кулею). Деякі історики зазначають, що опришки – дуже малочисельні загони. Та це не зовсім так. Відомо, що вони воювали разом із гайдамаками на Великій Україні. У різні часи опришки штурмували і заволоділи королівським замком у Новотанці, замком у Сяноку, захопили Богородчанську фортецю та фортецю Пнів. Тож це були досить потужні військові формування, які залишились у народній пам`яті легендарними месниками, непереможними героями.

Січові стрільці ХХ століття (1914-1920 роки)

Сотня Січових Стрільців. поч. 1918 р. фото: vijsko.milua.org «Ой у лузі червона калина Похилилася. Чогось наша славна Україна Зажурилася. А ми тую червону калину піднімемо, А ми нашу славну Україну, Гей, гей, розвеселимо!» Так звучить відомий у народі гімн січових стрільців. То були справді важкі для України часи – Перша світова війна. З одного боку Росія, з іншого Австро-Угорщина, та січові стрільці боролись за свою – Українську державу. Стрілецький рух почав формуватися ще задовго до війни. Національно свідома молодь була об’єднана у організації «Сокіл» та «Січ», де плекалась мораль національної єдності, проводилась хороша фізична підготовка. Січові стрільці фактично стали підрозділом Армії УНР. Добровольча військова формація згодом стала організацією на засадах регулярного війська. Перші січові стрільці були сформовані із галичан. Не секрет, що входили вони до складу австрійського ландштурму. Та важливо, що організація була сформована з українців, на чолі який стояли теж українські командири. Австро-Угорська імперія сама остерігалася військової потуги українства, тому з кількадесят тисяч добровольців відібрала лише 2,5 тисячі. Згодом військовополонені, що вийшли з австро-угорської армії, утворили 1-й курінь. Курінь січових стрільців мав за мету захищати Центральну Раду від більшовиків. Окремий загін Січових Стрільців став на чолі повстання проти гетьмана Скоропадського після проголошення ним федерації з Росією. У вирішальному бою наші таки перемогли гетьманських дружинників. Січові стрільці мали свої полки піхоти та артилерії, кінний полк. Військовий вишкіл у них називався муштрою. Та головною все ж була самодисципліна. Одягали стрільці характерні «мазепинки» та червоно-чорні стрічки на верхній одяг. Використовували кріси, багнети, гранати. Цікаво, що для навчання військової справи спеціально було видано близько десятка україномовних підручників. Писали їх українці самостійно, часто й від руки. Січові стрільці були чудово організованим формуванням національно свідомих, думаючих людей, носіїв високих ідей і благородних ідеалів. Ідеологією січових стрільців була єдина і незалежна Україна зі всіма своїми територіями. Важливо, що УСС були першою спробою створити українську національну армію для захисту Української держави не лише від східного ворога, а й від західного. Вони відчайдушно боролись за волю України.

Вояки УПА 1942—1954 роки

  Нескорений32 «Якби у французької армії був такий дух, як в УПА, то німецький чобіт ніколи не топтав би Францію» – сказав колись Шарль де Голь. Перші загони УПА організував отаман Тарас Бульба-Боровець. Підпорядковуючись уряду Української Народної Республіки, Українська Повстанська Армія боролась проти радянських і німецьких військ. Протягом всього існування УПА німці намагались її знищити: це були масові акції, зокрема розстріли. Більшовики теж не відставали: влаштовували засідки та великі бої. Росіяни діяли підло: перевдягаючись у форму українців, нападали на місцеве населення, щоб посіяти ненависть до наших воїнів. УПА, яка була партизанським формуванням, ділилась на 4 групи – Північ, Південь, Захід, Схід (дуже малочисельна). Це була кавалерія та артилерійські загони. Армія не була регулярною, тому не мала постійної амуніції. Нерідко одягали трофейну німецьку чи радянську. Та коли шили форму самостійно (вона була зеленою) – зображали на ній тризуб. Відомо, що пряжки виготовляли із відстріляних гарматних гільз. Медикаменти, їжу, побутові предмети, навіть зброю для вояків збирали самі селяни добровільно. Колишні вояки розповідають, що їм було заборонено щось вимагати від людей, та й потреби такої не було, ті самі віддавали, що могли. Солдатам доводилось переховуватись у лісах та хащах. Купались у річках, там і прали одяг. У час, коли не було боїв, вдосконалювали свої навички. Розпорядок дня був чітко розпланований: підйом, молитва, руханка, умивання, сніданок, військові заняття і т.д. Хоч солдати УПА не володіли достатнім запасом озброєння, вони все ж мали хорошу військову підготовку. Ці хлопці відзначались надзвичайно сильним патріотичним духом, вірою в ідею української соборності, аж до готовності самопожертви заради неї. У своїй присязі кожен з них обіцяв: «В цій боротьбі не пожалію ні крови, ні життя і буду битись до останнього віддиху і остаточної перемоги над усіма ворогами України».

Самооборона, «укропи», кіборги

Наш час Захисники Донецького аеропорту. фото: Роман Бочкала Захисники Донецького аеропорту. фото: Роман Бочкала На час здобуття Україною незалежності наша армія була однією з найбільших в Європі, до того ж, оснащена ядерною зброєю. Та практично за 10 років число військових скоротилося більш як на половину, у рази зменшилась кількість військової техніки та озброєння. Україна відмовилась від ядерної зброї, отримавши гарантії суверенітету і безпеки (від Росії зокрема), вірячи у мирне майбутнє. І ось, коли Росія вже почала впроваджувати свій підступний план нападу на незалежну державу, Збройні сили України виявились не зовсім готовими до війни. Ніхто не сподівався нападу “дружньої” сусідки. Та він стався. Саме у час, коли інша частина українського військового потенціалу була добре сформована і готова до всього. Це були добровольці. Ті, хто пройшов Майдан, хто захищав Крим, ті, хто розумів, що відбувається насправді. В Україні почали формуватись добровольчі батальйони. Вони укріпили сили військовослужбовців. Українці, як ніколи єдині в ідеї незалежності і цілісності держави, стали консолідувати сили у допомозі армії. Крім техніки, зброї та обмундирування, які надає солдатам держава, всім потрібним забезпечують їх і волонтери. Люди шиють маскувальні сітки, бронежилети, купляють автомобілі і новітню техніку. Сучасні українські воїни користуються приладами нічного бачення, артилерійськими установками різного типу. У розпорядженні армії сучасні бронебійні машини та реанімобілі, безпілотн літальні апарати, тощо. Українське військо сильне фізично, та головне – морально. Вони відчайдушні та незламні, наче кіборги. Кіборгами почали називати захисників Донецького аеропорту. За надзвичайну витривалість, сміливість та безстрашність. Адже вони, на великий подив усіх, перебуваючи у нерівних позиціях з російськими військовими, тримались до самого кінця, так і не здавши позицій ворогові. Ще одне слово, яким нарекли наших військових росіяни – “укропи”. Зневажливе у їхньому розумінні, похідне від “Український Опір”, це слово стало сприйматись у нас як позитивне. Українці самі називають себе “укропами”, вірячи у добру силу правди, що, наче зелена рослина, відганяє злих духів. Сучасні українські воїни – це знову ті, хто взявся за зброю, щоб захистити державу. Їх називають воїнами світла, бо вони світлі і воюють за правду. Вони сильні, як ніколи. Вони продовжують боротись, бо ми мусимо премогти.

автор Надія Понятишин

http://www.ex.ua/77661732

ДОНЕЦЬК 

Заснований між 1775 і 1779 роком козацьким полковником Євдокимов Шидловским. Полковник заснував перші поселення Олександрівка, Олексіївка, Грігоріевка, Авдотьино, які сьогодні є частиною міста Донецьк (донеччани ці райони так автохтонно і називають).

СЕЛИДОВО 
Місто засноване в 1770-1773 роках. Коли українські козаки переселялися з Січі на Кубань, то в одного із загонів під час походу зламався віз. Так як деревину в степу знайти було складно і була пізня осінь, козаки вирішили замовити на цьому місці, а потім так і залишилися там. Головним серед цих козаків був козак на прізвисько Селід. Тому й Cелідово. Хоча є факти, що козаки жили на території майбутнього міста ще в 16 столітті!

МАКІЇВКА 
Перше поселення на території міста з'явилося в 1690 році. Засновник міста - козак Макей (або Макєєв). Поселення були зимівниками запорізьких козаків.

ГОРЛІВКА 
Місто засноване запорізькими козаками і селянами переселенцями в 1779 році.Спочатку на території міста виникли поселення 
Государев Байрак, Микитівка, Зайцеве і т.д. Тепер вони входять до складу Горлівки. Перша назва міста Государев Посад. Назва Горлівка з'явилося на честь інженера Петра Горлова.

Мар'їнка 
Місто засноване в 1844 р переселенцями з Полтавської і Харківської губерній.

Артемівськ
Заснований згідно з літописами аж в 1571 році. Перша назва - Бахмут. Місто також згадується в російських літописах як стародавнє поселення українського народу, де була побудована сторожова Бахмутская вежа. Доведено також, що вже в кінці 17 століття ця територія належала Слобожанськім козакам. З цих же часів місто стало важливим пунктом з видобутку солі. Офіційно вважається, що національний жовто-синій прапор вперше був піднятий на Донбасі саме в Бахмуті з приходом УНР в 1917 році! Але потім силовим методом до влади в місті прийшли окупанти більшовики, які в 1918 році проголошують бандитську "Донецько-Криворізьку Радянську Республіку".

У радянський час місту дали ім'я більшовика і терориста Артема, який є і сьогодні ідолом проросійським сепаратистам і терористам. Наприклад, на українофобському прокремлівському сайті шістки російського фашиста Затуліна В. Корнілова "красується" цей бандит.

СЛАВ*ЯНСК 
Місто засноване в 1645 році. У 1676 році, для захисту від татарських набігів, козаки на території майбутнього міста побудували замок Тор. Тор належав до Ізюмському козацькому полку. У 1784 році місто перейменоване в Словенск, а пізніше в Слов'янське. З 1835 був у складі Харківської губернії. До речі біля майбутнього міста в 1185 році відбулася битва князя Ігоря Сіверського з половецькими ордами.

КРАМАТОРСЬК 
Ймовірно назва означає поєднання слів "крома" і "Тор" -граніца торських земель.Масове заселення міста офіційно почалося в другій половині 18 століття козаками Ізюмського полку.

Джерело http://oleg-leusenko.livejournal.com
*** 
Варто відзначити, що в переважній більшості сіл і малих міст Донеччини місцеві жителі говорять на українській мове або, за час радянської окупації русифіковані, на українському суржиком. Навіть прийшлі на Донбас голодранці кацапи і те розмовляють з українським акцентом, що говорить про українську автохтонности регіону. Т.зв. "Русские" в цих краях завжди були понаехавшими переселенцями.Більшість сіл Донеччини та Луганщини створювалися, як зимівники, слободи запорізьких козаків.

http://tyler78.livejournal.com/421614.html

http://uainfo.org/heading/politics/141472-risunki-iz-gulaga-polnaya-versiya-slabonervnym-ne-smotret.html

В продолжение дискуссии о том, нужно ли осуждать большевистский и нацистский тоталитарные режимы.

Арман Манусаджян пишет: Документы из “Особой” папки НКВД.

Приказ № 00447 наркома внутренних дел Ежова устанавливал для каждой республики и области лимиты по расстрелам и высылкам. И то и другое предписывалось проводить без суда и следствия по решению внесудебных органов — “троек”, состоявших из председателя областного или республиканского комитета коммунистической партии, начальника местного НКВД и главного прокурора.

По первоначальным лимитам планировалось расстрелять до 75.950 чел., выслать в концлагеря - до 193.000 чел. Перед вами телеграммы “с мест” в ЦК ВКП(б) товарищу Сталину. Часть помечена летними месяцами 37-го года. По тексту видно, что прикидки были серьезными: где-то были готовы расстрелять четыре тысячи, а где-то и все десять. На каждой телеграмме стоит подпись Сталина — синим карандашом “Утвердить И.Ст”. Ниже ставили свои фамилии все, кому телеграмма была расписана для ознакомления, — Каганович, Молотов, Калинин, Микоян, Жданов, Косиор, Андреев... Как непосредственному исполнителю шифровки направлялись наркому внутренних дел Ежову, его подпись тоже везде присутствует.

Другая часть шифровок относится к 38-му году. Они тоже идут в Кремль, но в них речь идет уже об увеличении лимитов. “Просим ЦК ВКП(б) разрешить дополнительный лимит по первой категории для Иркутской области 4 тысячи человек”. “Прошу дополнительно утвердить к расстрелу 1000. К осуждению 1500”. Передовики перевыполняли норму. Кто-то повышал надои, кто-то плавил сталь с превышением графика. А кто-то убивал по-стахановски. Десять тысяч человечков благополучно расстреляли, но необходимо еще пару тысяч пустить в расход, так что соблаговолите разрешить, повысьте лимитец. Резолюции на этих шифровках те же, что прежде. Сталин “за”. Все остальные, разумеется, тоже “за”. Ни один не написал “против”. Посмотрите на эти документы.

Почитайте слова, которые в них написаны. Эти пожелтевшие страницы говорят об истории нашей страны больше, чем может рассказать любой из ныне живущих. Никаких дополнительных слов не надо, все и так понятно. Из фондов Российского государственного архива социально-политической истории (РГАСПИ):

1) Шифровка из Иркутска вх.№ 472/ш отпр. 15-54 26.4.1938
Запрос Филиппова и Малышева на лимиты на 4 тыс.расстрелов в Иркутской области - подписи: Сталин, Молотов, Ворошилов, Каганович, Ежов + за: Микоян и Чубарь

2) Шифровка из Омска вх.№ 2662/Ш отпр. 13-30 19.11.1937
Запрос Наумова дополнительных лимитов по Омской обл. на расстрелы (1 тыс. к выбранным 10 тыс.) и концлагеря (1.5 тыс. к выбранным 4.5 тыс.) - подписи: Сталин, Молотов, Каганович, Жданов, Ежов.

3) Шифровка из Свердловска вх.№ 1179/ш отпр. 23-23 8.7.1937
Запрос Столяра лимитов по расстрелам, ссылкам и концлагерям по Свердловской обл. - 5 тыс. расстрелять, 7 тыс - отправить в ссылку и концлагеря. Подписи: Сталин, (Молотов?), Каганович + за: Ворошилов, Чубарь, Микоян

4) Шифровка 1157/Ш из Новосибирска вх.№ 1157/Ш отпр. 11-56 8.7.1937
Запрос Эйхе на лимиты по расстрелам по Западно-Сибирскому краю - 11 тыс. Подписи: Сталин, (Молотов?), (???), Каганович, Ворошилов +за: Чубарь, Калинин, Микоян
Прямое указание в тексте шифровки на то, что она является ответом на шифровку № 863/ш

5) Хрущёв запрашивает лимиты по расстрелам и концлагерям по Москве и области - 6.500+2.000 расстрелов, 23.936+5.869 концлагерей. Подписи: Сталин, Ежов, Каганович, Микоян, Чубарь, Молотов, Ворошилов +за: Калинин

6) Шифровка из Алма-Аты вх.№ 2748/Ш отпр. 18-30 1.12.1937
Запрос на увеличение выбранных лимитов по Казахстану по расстрелам (было 8 тыс, просят ещё 600 чел. для покрытия перебора) и концлагерям (было 8 тыс, просят ещё 1 тыс для покрытия перебора). Подписи: Сталин, Молотов, Каганович.

7) Шифровка из Грозного вх.№ 1213/ш отпр. 23-20 10.7.1937
Запрос Егорова на лимиты по ЧИАССР на расстрелы (1.417) и высылку (1.256) Кулаками явно названы русские казаки. Подписи: Сталин, Молотов, Каганович, Жданов, Ворошилов +за: Калинин, Чубарь, Микоян



8) Шифровка из Тбилиси вх.№ 1165/ш, отпр.14-55 8.7.1937
Запрос Берии на лимиты по Грузии на расстрелы (1.419) и высылку/концлагеря (1.562+2.000). Подписи: Сталин, Молотов, Каганович +за: Ворошилов, Чубарь, Микоян
Прямое указание в тексте шифровки на то, что она является ответом на шифровку № 863/ш

9) Шифровка из Днепропетровска, Марголин, запрос на расстрел 2500, концлагерей 3000. Отпр. 14-01 22.7.1937 - Подписи: Сталин, Молотов, Чубарь, Микоян, Ворошилов +за: Калинин
Прямое указание в тексте шифровки на то, что она является ответом на шифровку № 863/ш