Здравствуйте,дорогие читатели и мимо пролетающие личности.Буду рада если вы остановите свой взгляд на моем дневничке и он вам не покажется скучным.
Этот дневник - это не просто информационный блог или личный дневник,это еще и дневник для заметок.Сюда я вывешиваю интересную информацию,буду рада,если вам она тоже будет интересной. Еще тут я опубликовываю некоторые впечатления от жизни и свои стихи,.
Спасибо за внимание.Желаю приятного просмотра записей.
коробочки своими руками |
Серия сообщений "рукоделие":
Часть 1 - Валяние
Часть 2 - розы из ленты
...
Часть 20 - Радуга в бутылке
Часть 21 - скелетики из листьев
Часть 22 - коробочки своими руками
Метки: коробочки сделай сам своими руками рукоделие поделки увлечения для детей hand made |
Ажурные блинчики |
Блины – национальное русское блюдо, известное каждому. Блины имеют множество достоинств – начиная от невысокой цены ингредиентов заканчивая простотой приготовления. Ажурные блинчики – разновидность обычных блинов, отличающаяся красивым кружевным видом, получающимся за счет дрожжей в составе. Готовятся ажурные блинчики немного дольше обычных, но зато очень радуют как желудок, так и глаз.
Высыпаем сухие дрожжи в миску и разводим их четвертью стакана хорошо прогретого молока, добавляем туда щепотку соли и чайную ложку сахара. Ставим дрожжи в теплое место, чтобы они «подошли» - начали пузыриться.
Просеиваем через сито муку, добавляем в нее соль, сахар, яйца, осторожно вливаем подогретое на плите молоко, не переставая помешивать и добавляем «подошедшие» дрожжи. Теперь перемешиваем тесто до образования однородной массы. Следите, чтобы тесто было без комочков. Затем добавляем в него растительное масло (подойдет также растопленное сливочное) и еще раз как следует перемешиваем.
Теперь тесто нужно накрыть крышкой и поставить в теплое место, чтобы оно «подошло» - то есть увеличилось в размерах. Тесто должно подходить 3-4 раза. Каждый раз после увеличения, тесто необходимо перемешать. Следите за тем, чтобы тесто не «убежало», если миски будет не хватать, перелейте его в большую емкость. В целом тесто должно «подходить» 2-2,5 часа.
После того, как тесто будет готово, начинаем выпекать блинчики. Наливаем на сковороду немного растительного масла и выливаем часть теста. Если тесто сделано правильно, оно должно наливаться на сковороду как пенка. Когда блинчик пропечется, поддеваем его лопаткой и аккуратно переворачиваем на другую сторону.
Подавать блинчики можно подавать с вареньем, сметаной и ягодами.
Приятного аппетита!
- Если смазывать каждый готовый блинчик маленьким кусочком сливочного масла, блины не слипнуться между собой и будут еще нежнее на вкус.
- Первый блин комом получается обычно потому, что сковорода не успела разогреться до нужного температурного режима. При дальнейшем выпекании блинов, сковорода разогревается, а тесто не дает ей перегреться.
- Попробуйте первый готовый блинчик и, если необходимо, добавьте недостающих ингредиентов (к примеру, сахара).
- Для выпечки блинов лучше брать толстостенную сковородку. Подойдет также сковорода с антипригарным покрытием, однако будьте готовы к тому, что такое покрытие быстрее придет в негодность, т.к. оно не рассчитано на сильный нагрев.
Серия сообщений "рецепты":
Часть 1 - Творог с сельдью
Часть 2 - помидоры в собственном соку
...
Часть 38 - Яблочно-банановый пирог
Часть 39 - Деревенская пицца
Часть 40 - Ажурные блинчики
Метки: Ажурные блинчики оригинальный рецепт блинчиков красивые блины мука |
ЧЕЛОВЕК, РАЗГАДАВШИЙ ТАЙНУ ЖИВОГО ДВИЖЕНИЯ |
Кандидат технических наук В. ЛЕВИН.
Серия сообщений "психология":
Часть 1 - неврозы
Часть 2 - НЕВРОЗЫ
...
Часть 16 - Действия и движения. Уровни построения движений (по Н. А.Бернштейну)
Часть 17 - Механизмы организации движений по Н. А. Бернштейну: принцип сенсорных коррекций, схема рефлекторного кольца, теория уровней
Часть 18 - ЧЕЛОВЕК, РАЗГАДАВШИЙ ТАЙНУ ЖИВОГО ДВИЖЕНИЯ
|
Механизмы организации движений по Н. А. Бернштейну: принцип сенсорных коррекций, схема рефлекторного кольца, теория уровней |
Серия сообщений "психология":
Часть 1 - неврозы
Часть 2 - НЕВРОЗЫ
...
Часть 15 - Структура сознания (по А.Н. Леонтьеву)
Часть 16 - Действия и движения. Уровни построения движений (по Н. А.Бернштейну)
Часть 17 - Механизмы организации движений по Н. А. Бернштейну: принцип сенсорных коррекций, схема рефлекторного кольца, теория уровней
Часть 18 - ЧЕЛОВЕК, РАЗГАДАВШИЙ ТАЙНУ ЖИВОГО ДВИЖЕНИЯ
|
zaz |
zaz
Серия сообщений "музыка":
Часть 1 - хвост феи опенинг 99
Часть 2 - Текст песни Gremull - Одиночество (hip-hop/DnB)
Часть 3 - 30 Seconds To Mars «This Is War»
Часть 4 - zaz
|
Действия и движения. Уровни построения движений (по Н. А.Бернштейну) |
Введение в общую психологию - объект и предмет психологии |
Все действия человека выражаются в движениях.
Движение – комплекс психофизиологических функций, реализуемых динамическим аппаратом человека.
Благодаря движениям, человек воздействует на мир и его изменяет, но изменяются и сами движения.
Рубинштейн подчёркивает: движения человека являются способностью осуществления действия, направленного на разрешение определённой задачи. Характер или содержание задачи определяет движение.
Со времён Сеченова выделяют произвольные и непроизвольные.
Рубинштейн выделяет 6 видов движений:
Александр Николаевич Бернштейн разработал проблему механизмов организации движений и действий человека. До него существовала классическая физиология. Бернштейн создал неклассическую физиологию.
Отличие классической от неклассической физиологии:
В 1947 году выходит книга «О построении движения».
В 1966 году, в год смерти Александра Николаевича Бернштейна, была издана последняя его книга «Очерки по физиологии движений и физиологии активности», где изложена его концепция.
Александр Николаевич Бернштейн ввёл понятие «модель потребного будущего», рассматривая её как одну из форм отображения живым организмом мира. Второй формой является отражение прошлого и настоящего. Наряду с этим мозг «отражает» (конструирует) ситуацию предстоящего, не ставшую ещё действительностью, которую его биологические потребности побуждают реализовать. Только уяснившийся образ потребного будущего может послужить основанием для оформления задачи и программирования её решения.
В отличие от модели ставшего модель будущего имеет вероятностный характер.
Принцип сенсорных коррекций
Бернштейн предложил совершенно новый принцип управления движениями, назвав его принципом сенсорных коррекций. Имеется в виду, коррекции, вносимые в моторные импульсы на основе сенсорной информации о ходе движения. Результат любого сложного движения зависит не только от собственно управляющих сигналов, но и от целого ряда дополнительных факторов. Общее свойство этих факторов – вносить изменения в запланированных ход движений. Движение, даже самое элементарное, всегда строится «здесь и теперь», а не следует автоматически – каждый раз одно и тоже – вслед за вызвавшим его стимулом.
Окончательная цель движения может быть достигнута, только если в него постоянно будут вноситься поправки (коррекции). ЦНС должна знать, какова реальная судьба текущего движения, то есть в неё должны непрерывно поступать афферентные сигналы, содержащие информацию о реальном ходе движения, а затем перерабатывать в сигналы коррекции.
Факторы, влияющие на ход движения:
Действие всех названных факторов обуславливают необходимость непрерывного учёта информации о состоянии двигательного аппарата и о непосредственном ходе движения. Эта информация получила название «сигналы обратной связи». Сигналы обратной связи от движений часто запараллелены, то есть поступают одновременно по нескольким каналам. Например, когда человек идёт, то ощущает свои шаги с помощью мышечного чувства и одновременно может их видеть и слышать.
Уровни построения движений
Бернштейн – создатель теории уровней построения движений. Им было обнаружено, что в зависимости от того, какую информацию несут сигналы обратной связи, афферентные сигналы приходят в разные чувствительные центры головного мозга и соответственно переключаются на моторные пути на разных уровнях.
Под уровнем следует понимать морфологические «слои» в ЦНС. Так были выделены уровни спинного и продолговатого мозга, уровень подкорковых центров, уровни коры.
Каждый уровень имеет специфические, свойственные только ему моторные проявления, реализует свой класс движений.
Уровень А – самый низкий и филогенетически самый древний (руброспинальный). На этот уровень поступают сигналы от мышечных проприорецепторов (рецепторов, находящихся в мышцах тела), сообщающих о степени напряжении мышц, а так же от органов равновесия.
Уровень А участвует в организации любого движения совместно с другими уровнями и почти никогда не бывает ведущим у человека. Есть движения, которые регулируются уровнем А самостоятельно: непроизвольная дрожь, стук зубами от холода и страха, дрожание пальца скрипача и так далее.
Уровень В – Бернштейн называют уровнем синергий (от греч. вместе действующий; синергисты – мышцы, действующие совместно для осуществления одного определённого движения). По названию анатомического субстрата его называют таламо-паллидарным. На этом уровне перерабатываются сигналы от мышечно-суставных рецепторов, которые сообщают о взаимном положении и движений частей тела.
Уровень В участвует в организации движений более высоких уровней, беря на себя задачу внутренней координации, высокослаженных движений всего тела. Он отвечает за автоматизацию различных двигательных навыков, выразительную мимику и пантомические движения, выразительно окрашенные. К собственным движениям этого уровня относят такие, которые не требуют учёта внешнего пространства: вольная гимнастика, потягивание, мимика и др.
Уровень С – Бернштейн называет уровнем пространственного поля. По названию анатомического субстрата – пирамидно-стриальный. На него поступают сигналы от зрения, слуха, осязания, то есть вся информация о внешнем пространстве. Это все переместительные движения: ходьба, лазанье, бег, прыжки, различные акробатические движения, броски мяча, игра в теннис, движения прицеливания (игра на бильярде, наводка подзорной трубы).
Уровень D – уровень предметных действий. Это корковый уровень. По названию анатомического субстрата – теменно-премоторный. Он заведует организацией действий с предметами и специфичен для человека. К нему относятся все орудийные действия, все бытовые движения, работа, управление автомобилем. Движения этого уровня сообразуются с логикой предмета. Это уже не сколько движения, сколько действия. В них не фиксирован двигательный состав, а задан конечный результат. Для этого уровня безразличен способ выполнения действия, набор двигательных операций. Например, бутылку можно открыть штопором, можно выбить пробку ударом по дну, протолкнуть внутрь пробку и т. п. Во всех случаях результат одинаковый.
Уровень Е – уровень интеллектуально-двигательных актов, в первую очередь речевых движений, движений письма, движения символической речи (жестов глухонемых). Анатомический субстрат движений этого уровня не очень ясен, но Бернштейн подчёркивал участие лобных долей коры головного мозга, ссылаясь на работы Лурия.
Необходимо учитывать:
Что определяет факт построения движения на том или ином уровне?
Ведущий уровень построения движения определяется смыслом, или задачей движения. То есть физиология определяется совершенно нефизиологическими вещеми, а именно целью действия человека.
Таким образом, Бернштейн ввёл целевую детерминацию поведения организма.
Вклад Бернштейна
Идеи Бернштейна имеют большое значение для психологии. Он внёс большой вклад в несколько разделов психологии:
использованы материалы лекции к. пс. н. Пинегиной Н. М.
http://xn--80aidepte6i.su/index.php/home/2011-10-25-20-56-55/91-2012-01-08-22-29-30
Серия сообщений "психология":
Часть 1 - неврозы
Часть 2 - НЕВРОЗЫ
...
Часть 14 - Психологическая теория деятельности
Часть 15 - Структура сознания (по А.Н. Леонтьеву)
Часть 16 - Действия и движения. Уровни построения движений (по Н. А.Бернштейну)
Часть 17 - Механизмы организации движений по Н. А. Бернштейну: принцип сенсорных коррекций, схема рефлекторного кольца, теория уровней
Часть 18 - ЧЕЛОВЕК, РАЗГАДАВШИЙ ТАЙНУ ЖИВОГО ДВИЖЕНИЯ
Метки: Бернштейн Движение действие уровни действия рубинштейн |
Структура сознания (по А.Н. Леонтьеву) |
Термин «сознание» использовали многие науки, например, философия. Рене де Карт (Декарт) понимал под сознанием самосознание. Родилась идея интроспекции.
Гегель сказал, что сознание – это присвоение готовых форм сознания, которые даны свыше, т.е. мы усваиваем сознание. Это важно, т.к. сознание не задано генетически.
Сознание – отражение общественного бытия (не предметов, а отношений).
«Удвоение» – отражение отражения необходимо, т.к. общество навязывает свои нормы.
Сознание – способность отдавать себе отчет в том, что делается, пространственно-временная ориентировка.
3 понимания сознания:
1. Форма психических процессов;
2. Одна из ступеней отражения (высшая) – отражается картина мира, фиксируется в языке с помощью мышления.
3. Способность дать самоотчет (я боюсь и я осознаю, что я боюсь).
Эти три понимания между собой не связаны.
Существовали попытки понять сознание как работу человека.
К.Г. Юнг. По его мнению, сознание – это луч света прожектора, который (луч, а не прожектор) падает на сцену, показывая нам именно определенные сцены. Сознание – это форма представления.
З. Фрейд. У сознания своя функция: сознание, по Фрейду, – центр, который оценивает желания, рожденные в бессознательном. Если эти желания совпадают с нормами общества, то они свободно реализовываются, а если нет… То они заталкиваются обратно в область бессознательного (вытеснение).
Э. Титченер. Выделил разные уровни сознания - структура неоднородна. Поле внимания включено в поле сознания. Впечатления, входящие в поле внимания, обладают особыми качествами. Центральная часть более ясная, чем периферия. В центре - ясные, интенсивные впечатления, на периферии - смутные.
У. Джемс. Поток сознания. Выделил 2 вида состояний сознания: устойчивые и изменчивые (метафора полета птицы). Свойства потока сознания: непрерывность, изменчивость, невозможность “войти в одну и ту же реку”.
Л.С. Выготский. Он сильно рисковал, начав заниматься сознанием, когда всем правил бихевиоризм, сама психология сознания В. Вундта уже довольно давно помёрла! Он вывел, что главным в структуре сознания является значение и изучать сознание надо структурно.
§ Содержание сознания.
1. чувства
2. мысли
3. образы
4. переживания и т.д.
Это наши фиксируемые знания.
§ Объем сознания.
У нас у всех одинаковый объем сознания. Мы всегда осознаем то, что нам мешает или то, что нам нужно.
§ Фокус сознания.
Это данный вид (фокусировка на одном человеке).
§ Движение сознания.
Происходит при сне.
§ Непрерывность сознания.
- осознание себя (я каждую минуту нахожусь в сознании)
- я всегда знаю, что я это я (смотрю на свое фото и вижу, что это я).
Л.С. Выготский, а вслед за ним и А.Н. Леонтьев выделили структуру значений.
Структура сознания по А.Н. Леонтьеву.
По большому счету здесь Леонтьев рассматривает не структуру сознания, а структуру сознательного образа, но учить и сдавать это все равно придется… L
1. Чувственная ткань сознания. Построение образа идёт на этой самой чувственной ткани. Она обеспечивает реальность, достоверность картины мира. Выступает языком на котором мы описываем мир. Это средство фиксации окружающего мира. Чувственная ткань может быть представлена в сознании двояко: либо как то, в чём существует для субъекта предметное содержание, либо сама по себе. Содержание внутреннего образа может расходиться с объективной реальностью – перевернутое изображение, моноскоп (всё вогнутое становится выпуклым, всё выпуклое становится вогнутым).
2. Предметное значение. Значение становятся составляющей сознания, когда оно начинает выступать как средство фиксаций знаний о мире. Это есть факт языка.
Функции значения в сознании:
1). Фиксация знаний о мире (устройство мира, причины);
2). Значение означивает мир. Каждый предмет получает имя и содержание в моём сознании;
3). Перенос содержания мира в план создания;
4). Значения связывают наше сознания с сознанием других (через язык). Это способность общаться.
3. Личностный смысл. Он регулирует поведение и деятельность. Потребностная окраска предмета. Задача личностного смысла – делать наше сознание пристрастным. Очень нужно исследовать личностный смысл.
Центральная составляющая сознания – значение.
ЗНАЧЕНИЕ.
Язык – система знаков, обладающая значением.
Знак – заместитель чего-либо. Но он должен иметь одинаковое значение хотя бы для двух людей.
Язык существует как объективное явление; он не существует вне людей.
Но одновременно он живет по своим законам.
ЯЗЫК:
- звуковой
- двигательно-зрительный (жесты, письмо)
- искусственный (светофор)
- символический (математика: х, у, z)
Язык нам задан, т.к. мы живём в сообществе.
Роль (значение) языка.
1. Продукт жизни человечества.
2. Отличие от сообществ животных, обозначение общего. За любым значением стоит что-то общее. Значение возникает, когда знак становится одинаково понятен для всех.
3. За знаком стоит общение.
Первичным знаком может быть:
Þдеятельность, действие
Þорудие, продукт деятельности.
Серия сообщений "психология":
Часть 1 - неврозы
Часть 2 - НЕВРОЗЫ
...
Часть 13 - Аткинсон Джон Уильям
Часть 14 - Психологическая теория деятельности
Часть 15 - Структура сознания (по А.Н. Леонтьеву)
Часть 16 - Действия и движения. Уровни построения движений (по Н. А.Бернштейну)
Часть 17 - Механизмы организации движений по Н. А. Бернштейну: принцип сенсорных коррекций, схема рефлекторного кольца, теория уровней
Часть 18 - ЧЕЛОВЕК, РАЗГАДАВШИЙ ТАЙНУ ЖИВОГО ДВИЖЕНИЯ
|
Общепсихологическая теория деятельности А.Н.Леонтьева |
|
Психологическая теория деятельности |
Основные понятия и принципы. Психологическая теория деятельности была создана в советской психологии и развивается уже на протяжении более 50 лет. Она всесторонне раскрыта в работах отечественных психологов – Л.С. Выготского, С.Л. Рубинштейна, А.Н. Леонтьева, А.Р. Лурия, А.В. Запорожца, П.Я. Гальперина и многих др. Психологическая теория деятельности начала разрабатываться в 1920 – начале 1930-х гг. К этому времени психология сознания уже отошла на второй план и в расцвете находились новые зарубежные теории – бихевиоризм, психоанализ, гештальтпсихология и ряд других. Таким образом, советские психологи уже могли учесть позитивные стороны и недостатки каждой из этих теорий.
Но главное состояло в том, что авторы теории деятельности взяли на вооружение философию диалектического материализма – теорию К. Маркса, и прежде всего ее главный для психологии тезис о том, что не сознание человека определяет его бытие и деятельность, а наоборот, бытие и деятельность определяют сознание. Этот общий философский тезис нашел в теории деятельности конкретно-психологическую разработку.
Наиболее полно теория деятельности изложена в трудах А.Н. Леонтьева, в частности в его последней книге «Деятельность. Сознание. Личность». Мы будем придерживаться в основном его варианта этой теории.
Представления о строении, или макроструктуре, деятельности хотя и не исчерпывают полностью теорию деятельности, но составляют ее основу. Деятельность человека имеет сложное иерархическое строение. Она состоит из нескольких слоев, или уровней. Назовем эти уровни, двигаясь сверху вниз:
• уровень особенных деятельностей (или особых видов деятельности) (подробно об этом см. с. 79);
• уровень действий;
• уровень операций;
• уровень психофизиологических функций.
Операционально-технические аспекты деятельности. Действие – основная единица анализа деятельности. По определению действие – это процесс, направленный на реализацию цели деятельности. Таким образом, в определение действия входит еще одно понятие, которое необходимо определить, – цель.
Что же такое цель? Это образ желаемого результата, т. е. того результата, который должен быть достигнут в ходе выполнения действия.
Отметим, что здесь имеется в виду сознательный образ результата: последний удерживается в сознании все то время, пока осуществляется действие, поэтому говорить о «сознательной цели» не имеет смысла: цель всегда сознательна. Можно ли что-то делать, не представляя себе конечного результата? Конечно, можно. Например, бесцельно бродя по улицам, человек может оказаться в незнакомой части города. Он не отдает себе отчета в том, как и куда попал, а это означает, что в его представлении не было конечного пункта движения, т. е. цели. Однако бесцельная активность человека скорее артефакт его жизнедеятельности, чем типичное ее явление.
Характеризуя понятие «действие», можно выделить следующие четыре момента.
1. Действие включает в качестве необходимого компонента акт сознания в виде постановки и удержания цели. Но данный акт сознания не замкнут в самом себе, как это фактически утверждала психология сознания, а раскрывается в действии.
2. Действие – это одновременно и акт поведения. Следовательно, теория деятельности сохраняет также достижения бихевиоризма, рассматривая в качестве объекта изучения внешнюю активность животных и человека. Однако в отличие от бихевиоризма она рассматривает внешние движения в неразрывном единстве с сознанием, ведь движение без цели – это скорее несостоявшееся поведение, чем его подлинная сущность.
Итак, первые два момента состоят в признании неразрывного единства сознания и поведения. Это единство заключено уже в главной единице анализа – действии.
3. Через понятие действия теория деятельности утверждает принцип активности, противопоставляя его принципу реактивности. Эти два принципа различаются тем, где в соответствии с каждым из них должна быть помещена исходная точка анализа деятельности: во внешней среде или внутри организма (субъект). Для Дж. Уотсона главным было понятие реакции. Реакция (от лат. re... – против + actio – действие) – это ответное действие. Активное, инициирующее начало здесь принадлежит стимулу. Уотсон считал, что через систему реакций можно описать все поведение человека, однако факты свидетельствовали о том, что многие поведенческие акты, или действия, невозможно объяснить исходя лишь из анализа внешних условий (стимулов). Для человека слишком типичны действия, которые подчиняются не логике внешних воздействий, а логике его внутренней цели. Это не столько реакции на внешние стимулы, сколько акции, направленные на достижение цели с учетом внешних условий. Здесь уместно вспомнить слова К. Маркса о том, что для человека цель как закон определяет способ и характер его действий. Итак, через понятие действия, предполагающее активное начало в субъекте (в форме цели), психологическая теория деятельности утверждает принцип активности.
4. Понятие действия «выводит» деятельность человека в предметный и социальный мир. Представляемый результат (цель) действия может быть любым, а не только и даже не столько биологическим, как, например, получение пищи, избегание опасности и т. д. Это может быть производство какого-то материального продукта, установление социального контакта, получение знаний и др.
Таким образом, понятие действия дает возможность подойти с научным анализом к жизни человека именно со стороны ее человеческой специфики. Такую возможность не могло предоставить понятие реакции, особенно врожденной, из которого исходил Дж. Уотсон. Человек через призму системы Уотсона выступал преимущественно как биологическое существо.
В понятии действия отражены основные исходные положения, или принципы, теории деятельности, суть которых состоит в следующем:
1) сознание не может рассматриваться как замкнутое в самом себе: оно должно быть выведено в деятельность субъекта («размыкание» круга сознания);
2) поведение нельзя рассматривать в отрыве от сознания человека. При рассмотрении поведения сознание должно быть не только сохранено, но и определено в своей фундаментальной функции (принцип единства сознания и поведения);
3) деятельность – это активный, целенаправленный процесс (принцип активности);
4) действия человека предметны; они реализуют социальные – производственные и культурные – цели (принцип предметности человеческой деятельности и принцип ее социальной обусловленности).
Следующим, нижележащим уровнем по отношению к действию являются операции. Операцией называется способ выполнения действия. Несколько простых примеров помогут проиллюстрировать это понятие.
1. Перемножить два двузначных числа можно и в уме, и письменно, решая пример «в столбик». Это два разных способа выполнения одного и того же арифметического действия, или две разные операции.
2. «Женский» способ вдевания нитки в иголку состоит в том, что нитка вдвигается в ушко иголки, мужчины же ушко надвигают на нитку. Эта тоже разные операции, в данном случае двигательные.
3. Чтобы найти определенное место в книге, обычно пользуются закладкой. Но, если закладка выпала, приходится прибегнуть к другому способу отыскания нужного абзаца: либо попытаться вспомнить номер страницы, либо, перелистывая книгу, пробегать глазами каждую страницу и т. п. Налицо опять несколько разных способов достижения одной и той же цели.
Операции характеризуют техническую сторону выполнения действий, и то, что называется «техникой», ловкостью, сноровкой, относится почти исключительно к уровню операции. Характер выполняемых операций зависит от условий, в которых совершается действие. При этом под условиями подразумеваются как внешние обстоятельства, так и возможности, или внутренние средства, самого действующего субъекта.
Говоря о психологической характеристике операций, следует отметить, что главное их свойство состоит в том, что они мало осознаются или не осознаются совсем. Этим операции принципиально отличаются от действий, которые предполагают и сознаваемую цель, и сознательный контроль за их протеканием. По существу уровень операций заполнен автоматическими действиями и навыками. Характеристики последних – это одновременно и характеристики операции.
Итак, согласно теории деятельности:
1) операции бывают двух родов: одни возникают путем адаптации, прилаживания, непосредственного подражания; другие – из действий путем их автоматизации;
2) операции первого рода практически не осознаются и не могут быть вызваны в сознании даже при специальных усилиях. Операции второго рода находятся на границе сознания и легко могут стать актуально сознаваемыми;
3) всякое сложное действие состоит из действий и операций.
Последний, самый низкий уровень в структуре деятельности составляют психофизиологические функции. Говоря о том, что субъект осуществляет деятельность, нельзя забывать, что этот субъект одновременно представляет собой организм с высокоорганизованной нервной системой, развитыми органами чувств, сложным опорно-двигательным аппаратом и т. п.
Под психофизиологическими функциями в теории деятельности понимаются физиологические обеспечения психических процессов. К ним относится ряд способностей организма человека: способности к ощущению, к образованию и фиксации следов прошлых воздействий, моторная способность и др. Соответственно говорят о сенсорной, мнемической и моторной функциях. К этому уровню относятся также врожденные механизмы, закрепленные в морфологии нервной системы, и те, которые созревают в течение первых месяцев жизни. Граница между операциями-автоматизмами и психофизиологическими функциями достаточно условна, однако, несмотря на это, последние выделяются в самостоятельный уровень по причине их организмического характера. Они достаются субъекту деятельности от природы; он ничего не должен делать, чтобы их иметь, и находит их в себе готовыми к использованию.
Психофизиологические функции составляют одновременно и необходимые предпосылки, и средства деятельности. Можно сказать, что психофизиологические функции являются органическим фундаментом процессов деятельности. Без опоры на них невозможно было бы не только выполнение действий и операций, но и постановка самих задач.
Заканчивая характеристику трех основных уровней в структуре деятельности – действий, операций и психофизиологических функций, отметим, что с этими уровнями связано обсуждение преимущественно операционально-технических аспектов деятельности.
Мотивационно-личностные аспекты деятельности. Потребность – это исходная форма активности живых организмов. Анализ потребностей лучше всего начинать с их органических форм. В живом организме периодически возникают определенные состояния напряженности, связанные с объективной нехваткой веществ (предмета), которые необходимы для продолжения нормальной жизнедеятельности организма. Именно эти состояния объективной нужды организма в чем-то лежащем вне его составляют необходимое условие его нормального функционирования и называются потребностями. Таковы потребности в пище, воде, кислороде и т. п. Когда речь заходит о потребностях, с которыми человек рождается (и не только человек, но и высшие животные), то к этому списку элементарных биологических потребностей нужно добавить по крайней мере еще две: социальную потребность (потребность в контактах) с себе подобными, и в первую очередь со взрослыми индивидами, и потребность во внешних впечатлениях (познавательную потребность).
Предмет потребности часто определяется как мотив. Не следует понимать определение мотива как предмета потребности слишком буквально, представляя себе предмет в виде вещи, которую можно потрогать. Предмет может быть идеальным, например нерешенной научной задачей, художественным замыслом и т. п.
Множество, или «гнездо», действий, которые собираются вокруг одного предмета, – типичный признак мотива. Согласно еще одному определению мотив – это то, ради чего совершается действие. «Ради» чего-то человек, как правило, производит много разных действий. Эта совокупность действий, которые вызываются одним мотивом, и называется деятельностью, а конкретнее – особенной деятельностью или особенным видом деятельности.
В качестве примеров особенных видов деятельности обычно приводят игровую, учебную, трудовую деятельность. Слово «деятельность» закрепилось за этими формами активности даже в обыденной речи. Однако то же понятие можно применить к массе других активностей человека, например к заботе о воспитании ребенка, увлечению спортом или решению крупной научной проблемы.
Уровень деятельностей четко отделяется от уровня действий, поскольку один и тот же мотив может удовлетворяться набором разных действий. Однако одно и то же действие может побуждаться разными мотивами.
Действия конкретного субъекта обычно побуждаются сразу несколькими мотивами. Полимотивированность человеческих действий – типичное явление. Например, человек может хорошо работать ради высокого качества результата, но попутно удовлетворяет и другие свои мотивы – социального признания, материального вознаграждения и др. По своей роли, или функции, не все мотивы, «сходящиеся» на одну деятельность, равнозначны. Как правило, один из них главный, другие – второстепенные. Главный мотив называется ведущим, второстепенные – мотивами-стимулами: они не столько «запускают», сколько дополнительно стимулируют данную деятельность.
Переходя к проблеме соотношения мотивов и сознания, отметим, что мотивы порождают действия, т. е. приводят к образованию целей, а цели, как известно, всегда осознаются. Сами же мотивы осознаются далеко не всегда. В результате все мотивы можно разбить на два класса: осознаваемые и неосознаваемые. Примерами осознаваемых мотивов могут служить значимые жизненные цели, которые направляют деятельность человека в течение длительных периодов его жизни. Это мотивы-цели. Существование таких мотивов характерно для зрелых личностей. Класс неосознаваемых мотивов существенно больше, и до достижения человеком определенного возраста в нем оказываются практически все мотивы.
Работа по осознанию собственных мотивов чрезвычайно важна, но и одновременно очень трудна. Она требует не только большого интеллектуального и жизненного опыта, но и большого мужества. По сути, это специальная деятельность, которая имеет свой мотив – мотив самопознания и нравственного самоусовершенствования.
Неосознаваемые мотивы, как и сознаваемые, проявляются в сознании, но в особых формах. Таких форм по крайней мере две: эмоции и личностные смыслы.
Эмоции возникают лишь по поводу таких событий или результатов действий, которые связаны с мотивами. Если человека что-то волнует, значит, это «что-то» затрагивает его мотивы.
В теории деятельности эмоции определяются как отражение отношения результата деятельности к ее мотиву. Если с точки зрения мотива деятельность проходит успешно, возникают положительные эмоции, если неуспешно – отрицательные.
Эмоции – очень важный показатель, служащий ключом к разгадке человеческих мотивов (если последние не осознаются). Нужно только подметить, по какому поводу возникло переживание и какого оно было свойства. Бывает, например, что человек, совершивший альтруистический поступок, испытывает чувство неудовлетворенности. Ему недостаточно того, что он помог другому, поскольку его поступок еще не получил ожидаемого признания со стороны окружающих и это его разочаровало. Именно чувство разочарования подсказывает истинный и, по-видимому, главный мотив, которым он руководствовался.
Другая форма проявления мотивов в сознании – личностный смысл. Это переживание повышенной субъективной значимости предмета, действия или события, оказавшихся в поле действия ведущего мотива. Здесь важно подчеркнуть, что в смыслообразующей функции выступает лишь ведущий мотив. Второстепенные мотивы (мотивы-стимулы) играют роль дополнительных побудителей, они порождают только эмоции, но не смыслы.
Феномен личностного смысла хорошо обнаруживается на переходных процессах, когда нейтральный до определенного момента объект неожиданно начинает переживаться как субъективно важный. Например, скучные географические сведения становятся важными и значимыми, если вы планируете поход и выбираете для него маршрут. Дисциплина в группе начинает гораздо больше волновать вас, если вы назначаетесь старостой.
Связь мотивов и личности. Известно, что мотивы человека образуют иерархическую систему. Если сравнить мотивационную сферу человека со зданием, то у разных людей это здание будет иметь разную форму. В одних случаях оно будет подобно пирамиде с одной вершиной – одним ведущим мотивом, в других случаях вершин (т. е. смыслообразующих мотивов) может быть несколько. Все здание может покоиться на небольшом основании – узкоэгоистическом мотиве – или опираться на широкий фундамент общественно значимых мотивов, которые включают в круг жизнедеятельности человека судьбы многих людей и различные события. В зависимости от силы ведущего мотива здание может быть высоким и низким и т. д. Мотивационной сферой человека определяется масштаб и характер его личности.
Обычно иерархические отношения мотивов не осознаются человеком в полной мере. Они проясняются в ситуациях конфликта мотивов. Не так уж редко жизнь сталкивает разные мотивы, требуя от человека сделать выбор в пользу одного из них: материальная выгода или интересы дела, самосохранение или честь.
Развитие мотивов. При анализе деятельности единственный путь – от потребности к мотиву, а затем – к цели и действию [П—М—Ц—Д (потребность – мотив – цель – деятельность)]. В реальной же деятельности постоянно происходит обратный процесс: в ходе деятельности формируются новые мотивы и потребности [Д—М—П (деятельность – мотив – потребность)]. Иначе и не может быть: например, ребенок рождается с ограниченным кругом потребностей, в основном биологических.
В теории деятельности намечен один механизм образования мотивов, который получил название «механизм сдвига мотива на цель» (другой вариант – «механизм превращения цели в мотив»). Суть этого механизма состоит в том, что цель, ранее побуждаемая к ее осуществлению каким-то мотивом, со временем приобретает самостоятельную побудительную силу, т. е. сама становится мотивом.
Важно подчеркнуть, что превращение цели в мотив может произойти только при накоплении положительных эмоций: хорошо известно, что одними наказаниями и принуждением любовь или интерес к делу привить невозможно. Предмет не может стать мотивом по заказу даже при очень сильном желании. Он должен пройти длительный период аккумуляции положительных эмоций. Последние выступают в роли своеобразных мостиков, которые связывают данный предмет с системой существующих мотивов до тех пор, пока новый мотив не войдет в эту систему на правах одного из них. Примером может послужить такая ситуация. Ученик начинает охотно заниматься каким-нибудь предметом потому, что ему доставляет удовольствие общение с любимым учителем. Но со временем оказывается, что интерес к данному предмету углубился, и теперь школьник продолжает заниматься им уже ради него самого и, может быть, даже выбирает его в качестве своей будущей специальности.
Внутренняя деятельность. Разработка теории деятельности началась с анализа внешней, практической деятельности человека. Но затем авторы теории обратились к внутренней деятельности.
Что же такое внутренняя деятельность? Представим себе содержание той внутренней работы, которая называется умственной и которой человек занимается постоянно. Эта работа далеко не всегда представляет собой собственно мыслительный процесс, т. е. решение интеллектуальных или научных задач – часто во время таких размышлений человек воспроизводит (как бы проигрывает) в уме предстоящие действия.
Функция этих действий состоит в том, что внутренние действия подготавливают действия внешние. Они экономизируют усилия человека, давая ему возможность, во-первых, точно и быстро выбрать нужное действие, а во-вторых, избежать грубых, а иногда и роковых ошибок.
В отношении этих чрезвычайно важных форм активности теория деятельности выдвигает два основных тезиса.
1. Подобная активность – это деятельность, которая имеет принципиально то же строение, что и внешняя деятельность, и отличается от нее только формой протекания. Иными словами, внутренняя деятельность, как и внешняя, побуждается мотивами, сопровождается эмоциональными переживаниями, имеет свой операционально-технический состав, т. е. состоит из последовательности действий и реализующих их операций. Разница только в том, что действия производятся не с реальными предметами, а с их образами, а вместо реального продукта получается мысленный результат.
2. Внутренняя деятельность произошла из внешней, практической деятельности путем процесса интериоризации, под которой понимается перенос соответствующих действий в умственный план. Очевидно, что для успешного произведения какого-то действия «в уме» нужно обязательно освоить его в материальном плане и получить сначала реальный результат. Например, продумывание шахматного хода возможно лишь после того, как освоены реальные ходы фигур и восприняты их реальные следствия.
Столь же очевидно, что при интериоризации внешняя деятельность, не меняя своего принципиального строения, сильно трансформируется. Особенно это относится к ее операционально-технической части: отдельные действия или операции сокращаются, и некоторые из них выпадают вовсе; весь процесс протекает намного быстрее.
Могут ли психические процессы и функции быть описаны понятиями и средствами теории деятельности? Можно ли усмотреть и в них структурные особенности деятельности? Оказывается, можно! Советская психология на протяжении нескольких десятилетий занималась разработкой именно деятельностного подхода к названным процессам.
Серия сообщений "психология":
Часть 1 - неврозы
Часть 2 - НЕВРОЗЫ
...
Часть 12 - феномен памяти
Часть 13 - Аткинсон Джон Уильям
Часть 14 - Психологическая теория деятельности
Часть 15 - Структура сознания (по А.Н. Леонтьеву)
Часть 16 - Действия и движения. Уровни построения движений (по Н. А.Бернштейну)
Часть 17 - Механизмы организации движений по Н. А. Бернштейну: принцип сенсорных коррекций, схема рефлекторного кольца, теория уровней
Часть 18 - ЧЕЛОВЕК, РАЗГАДАВШИЙ ТАЙНУ ЖИВОГО ДВИЖЕНИЯ
|
Безпека життєдіяльності |
Вступна лекція
Безпека життєдіяльності як категорія
Наукові засади безпеки життєдіяльності
Виходячи з сучасних уявлень, безпека життєдіяльності є багатогран¬ним об'єктом розуміння і сприйняття дійсності, який потребує інтеграції різних стратегій, сфер, аспектів, форм і рівнів пізнання. Складовими цієї галузі є різноманітні науки про безпеку.
У всьому світі велика увага приділяється вивченню дисциплін, по¬в'язаних з питаннями безпеки. Згідно з Європейською програмою на¬вчання у сфері наук з ризиків «FОRМ-OSЕ» науки про безпеку мають світоглядно-професійний характер. До них належать:
- гуманітарні {філософія, теологія, лінгвістика);
- природничі (математика, фізика, хімія, біологія);
- інженерні науки (опір матеріалів, інженерна справа, електроніка);
- науки про людину (медицина, психологія, ергономіка, педагогіка);
- науки про суспільство (соціологія, економіка, право).
Науки про безпеку мають спільну та окремі частини.
Рис. 1.1. Структура наук про безпеку
Гуманітарні, природничі, інженерні науки, науки про людину та про суспільство є складовими галузі знань, яка зветься безпекою жит¬тєдіяльності, свого роду корінням генеалогічного дерева знань у сфері безпеки життєдіяльності. З цього, коріння «проросли» екологічна куль¬тура, соціальна екологія та інші науки.
Кроною цього дерева є охорона праці, гігієна праці, пожежна безпе¬ка, інженерна психологія, цивільна оборона, основи медичних знань, охоро¬на навколишнього природного середовища, промислова екологія, соціальна та комунальна гігієна і багато інших дисциплін.
Безпека життєдіяльності поки що не може вва¬жатися наукою, оскільки в ній відсутні деякі ознаки, обов'язково притаманні кожній науці, такі як особливі методи та структура досліджень тощо. Водночас є підстави вважати, що саме зараз вона формується як наука.
Основні поняття та визначення у безпеці життєдіяльності
Вивчення дисципліни «Безпека життєдіяльності» розпочнемо з назви, яку складають два слова «безпека» і «життєдіяльність».
Спочатку розглянемо термін «життєдіяльність».
«Життєдіяльність» складається з двох слів — «життя» і «діяльність», з'ясуємо зміст кожного з них.
Життя - це одна з форм існування матерії, яку відрізняє від інших здатність до розмноження, росту, розвитку, активної регу¬ляції свого складу та функцій, різних форм руху, можливість при¬стосування до середовища та наявність обміну речовин і реакції на подразнення.
Життя є вищою формою існування матерії порівняно з іншими — фізичною, хімічною, енергетичною тощо. Невід'ємною властивістю усього живого є активність. Активність є властивістю усього живого, тобто термін «життя» вже деякою мірою передбачає активну діяльність.
Діяльність є специфічно людською формою активності, необ¬хідною умовою існування людського суспільства, зміст якої полягає у доцільній зміні та перетворенні в інтересах людини навколишнього середовища.
Людина не лише пристосовується до навколишнього середовища, а й трансформує його для задоволення власних потреб, активно взаємодіє з ним, завдяки чому і досягає свідомо поставленої мети, що виникла внаслідок прояву у неї певної потреби.
0тже, під життєдіяльністю розуміється властивість люди¬ни не просто діяти в життєвому середовищі, яке її оточує, а процес збалансованого існування та самореалізації індивіда, групи людей, суспільства і людства загалом в єдності їхніх життєвих потреб і можливостей.
Перейдемо до визначення терміна «безпека».
Дуже часто можна зустріти визначення безпеки як «такий стан будь-якого об'єкта, за якого йому не загрожує небезпека».
Безпеку краще визначити як стан діяльності, за якого з визначеною ймовірністю виключено прояв небезпек або ж відсутня надзвичайна небезпека. Це визначення, як і попереднє, містить термін «небезпе¬ка», який сам потребує визначення. В спеціальній літературі можна зустріти такі визначення:
• небезпека — негативна властивість живої та неживої матерії, що здатна спричиняти шкоду самій матерії: людям, природному середовищу, матеріальним цінностям;
• небезпека — це умова чи ситуація, яка існує в наколишньому середо¬вищі і здатна призвести до небажаного вивільнення енергії, що може спри¬чинити фізичну шкоду, поранення та /чи пошкодження.
ДСТУ 2293-99 визначає термін «безпека» як. стан захищеності особи та суспільства від ризику зазнати шкоди.
У цьому визначенні поняття «безпека» присутній термін “ризик”. Більш детально з поняттям ризику, його вимірюванням та оцінкою ми будемо знайомитись далі. Тут же зазначимо, що ризик виникнення аварій, пошкоджень або виходу з ладу простих технічних пристроїв визначити не досить складно. Для складних же технічних систем, а тим більше для людини чи суспільства ризик — це категорія, яка має велику кількість індивідуальних ознак і характеристик, і математично точно визначити його надзвичайно складно, а інколи неможливо. В таких випадках ризик може бути оцінений лише завдяки експертній оцінці.
Тому наведемо ще одне визначення безпеки, яке ми і будемо використовувати надалі.
Безпека - це збалансований, за експертною оцінкою, стан люди¬ни, соціуму, держави, природних, антропогенних систем тощо.
Безпека людини — це поняття, що відображає саму суть людського життя, її ментальні, соціальні і духовні надбання. Безпека людини — невід'ємна складова характеристика стратегічного напряму людства, що визначений ООН як «сталий людський розвиток”, такий розвиток, який веде не тільки до економічного, а й до соціального, культурного, духовного зростання, що сприяє гума¬нізації менталітету громадян і збагаченню позитивного загальнолюдсь¬кого досвіду.
Безпека життєдіяльності (БЖД) — це галузь знання та науково-практична діяльность, спрямована на вивчення загальних закономірностей виникнення небезпек, їхніх влас¬тивостей, наслідків їхнього впливу на., організм людини, ос¬нов захисту здоров'я та життя людини і середовища її про¬живання від небезпек, а також на розробку і реалізацію відповідних засобів та заходів щодо створення і підтримки здорових та безпечних умов життя і діяльності людини як у повсякденних умовах побуту та виробництва, так і в умовах надзвичайних ситуацій.
Класифікація джерел небезпеки, небезпечних та шкідливих факторів
Небезпека — це негативна властивість матерії, яка проявляється у здатності її завдавати шкоди певним елементам Всесвіту, потенційне джерело шкоди. Якщо мова йде про небезпеку для людини, то це яви¬ща, процеси, об'єкти, властивості, здатні за певних умов завдавати шкоди здоров'ю чи життю людини або системам, що забезпечують життєді¬яльність людей.
Відчуття небезпеки має також глибоко індивідуальний відтінок, який головним чином залежить від:
а) рівня соціального і духовного розвитку особистості;
б) ситуації і суспільного устрою, які позитивно чи негативно впли¬вають на світосприйняття громадянина.
При ідентифікації небезпек необхідно виходити з принципу, «все впливає на все», тобто джерелом небезпеки може бути все живе і нежи¬ве, а підлягати небезпеці також може все живе і неживе.
Джерелами (носіями) небезпек є
• природні процеси та явища,
• елементи техногенного середовища;
• людські дії, що криють у собі загрозу небезпеки.
Небезпеки існують у просторі і часі і реалізуються у вигляді потоків енергії, речовини та інформації. Небезпеки не діють вибірково, а виник¬нувши, вони впливають на все матеріальне довкілля. Причинами, через які окремі об'єкти не страждають від певних небезпек або ж одні страж¬дають більше, а інші менше, є властивості самих об'єктів.
Номенклатура, тобто перелік можливих небезпек, налічує понад 150 найменувань і при цьому не вважається за повну. З метою аналізу, узагальнення та розробки заходів щодо запобігання негативних наслідків існує необхідність класифікації небезпек, джерел, що породжують їх, та тих чинників (факторів), які безпосередньо призводять до негатив¬ного впливу на людину.
Залежно від конкретних потреб існують різні системи класифікації — за джерелом походження, локалізацією, наслідками, збитками, сферою прояву, структурою, характером впливу на людину тощо. Найбільш вда¬лою класифікацією небезпек життєдіяльності людства за джерелами по¬ходження, на нашу думку, є така, згідно з якою всі небезпеки поділяють¬ся на чотири групи: природні, техногенні, соціально-політичні та комбіновані. Перші три вказують на те, що небезпеки за своїм похо¬дженням належать до трьох елементів життєвого середовища, яке ото¬чує людину - природного, техногенного (матеріально-культурного) та соціального. До четвертої групи належать природно-техногенні, природ¬но-соціальні та соціально-техногенні небезпеки, джерелами яких є комбінація різних елементів життєвого середовища.
Така класифікація майже збігається з класифікацією надзвичайних ситуацій, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України 15.07.98 р. № 1099, згідно з якою надзвичайні ситуації (НС) на території України поділяються на: * НС техногенного, * НС природного, * НС соціаль¬но-політичного та * НС воєнного характеру.
Крім того, з такою класифікацією добре узгоджується класифікація небезпечних та шкідливих виробничих факторів, встановлена ГОСТ 12.0.003-74. -
Природні джерела небезпеки — це природні об'єкти, явища при¬роди та стихійні лиха, які становлять загрозу для життя чи здоров'я людини (землетруси, зсуви, селі, вулкани, повені, снігові лавини, шторми, урагани, зливи, град, тумани, ожеледі, блискавки, астерої¬ди, сонячне та космічне випромінювання, небезпечні рослини, тва¬рини, риби, комахи, грибки, бактерії, віруси, заразні хвороби тва¬рин та рослин).
• Техногенні джерела небезпеки — це передусім, небезпеки, по-в 'язані з використанням транспортних засобів, з експлуатацією підіймаль¬но-транспортного обладнання, використанням горючих, легкозаймистих і вибухонебезпечних речовин та матеріалів, з використанням процесів, що відбуваються при підвищених температурах та підвищеному тиску, з використанням електричної енергії, хімічних речовин, різних видів ви¬промінювання (іонізуючого, електромагнітного, акустичного).
Джере¬лами техногенних небезпек є відповідні об'єкти, що породжують як наведені в цьому абзаці небезпеки, так і багато інши\, які, можливо, інколи не зовсім правильно було б називати техноген¬ними, але до них ми відносимо всі небезпеки, пов'язані з впли¬вом на людину об'єктів матеріально-культурного середовища. Та¬кою небезпекою, наприклад, можна вважати і виведену людьми породу собак — бультер'єр, яка небезпечна не лише для чужих людей, а навіть для свого господаря. До техногенних небезпеюслід також віднести виведені у військових лабораторіях бактерії, а також організми, створені методами генної інженерії.
• До соціальних джерел небезпек належать небезпеки, викли¬кані низьким духовним та культурним рівнем: * бродяжництво, * проституція, * п 'янство, * алкоголізм, * злочинність тощо. Джере¬лами цих небезпек є незадовільний матеріальний стан, погані умови проживання, страйки, повстання, революції, конфліктні ситуації на міжнаціональному, етнічному, расовому чи релігійному грунті.
• Джерелами політичних небезпек є конфлікти на міжнаціо¬нальному та міждержавному рівнях, духовне гноблення, політичний тероризм, ідеологічні, міжпартійні, міжконфесійні та збройні кон¬флікти, війни.
І все ж більшість джерел небезпек мають комбінований характер. Ось лише невелика їх частка:
• природно-техногенні небезпеки — смог, кислотні дощі, пилові бурі, зменшення родючості грунтів, виникнення пустель, та інші явища, по¬роджені людською діяльністю;
• природно-соціальні небезпеки—химерні етноси, наркоманія, епі¬демії інфекційних захворювань, венеричні захворювання, СНІД та інші;
• соціально-техногенні небезпеки — професійна захворюваність, про¬фесійний травматизм, психічні відхилення та захворювання, викли¬кані виробничою діяльністю, масові психічні відхилення та захворю-вання, викликані впливом на свідомість і підсвідомість засобами масової інформації та спеціальними технічними засобами, токсикоманія.
Коли говорять про такі джерела небезпеки, як професійна захворюваність, профе¬сійний травматизм тощо, то мають на увазі не захворювання однієї особи, конкретний вид хвороби, травму чи нещасний випадок, а явище в певній галузі, регіоні, країні, яке призводить до зменшення продуктивного потенціалу суспільства, соціальної напруже¬ності, підвищення загальної захворюваності населення, а інколи і до соціальних конфліктів, які вже у свою чергу є носіями різного роду небезпечних та шкідливих факторів.
Слід чітко усвідомлювати, що наявність джерела небезпеки ще не означає того, що людині чи групі людей обов'язково повинна бути причинена якась шкода чи пошкодження. Існування джерела небез¬пеки свідчить передусім про існування або ж можливість утворення конкретної небезпечної ситуації, при якій буде причинена шкода. До матеріальних збитків, пошкодження, Шкоди здоров'ю», смерті або іншої шкоди приводить конкретний вражаючий фактор.
Під вражаючими факторами розуміють такі чинники життєвого се¬редовища, які за певних умов завдають шкоди як людям, так і систе¬мам життєзабезпечення людей, призводять до матеріальних збитків. За своїм походженням вражаючі фактори можуть бути * фізичні, в тому числі * енергетичні (ударна повітряна чи водна хвиля, електро¬магнітне, акустичне, іонізуюче випромінювання, об'єкти, що руха¬ються з великою швидкістю або мають високу температуру тощо), * хімічні (хімічні елементи, речовини та сполуки, що негативно впли¬вають на організм людей, фауну та флору, викликають корозію, при¬зводять до руйнації об'єктів життєвого середовища), * біологічні (тва¬рини, рослини, мікроорганізми), * соціальні (збуджений натовп лю¬дей) та * психофізіологічні. Залежно від наслідків впливу конкретних вражаючих факторів на організм людини вони в деяких випадках (на¬приклад, в охороні праці) поділяються на шкідливі та небезпечні.
Шкідливими факторами прийнято називати такі чинники життє¬вого середовища, які призводять до погіршення самопочуття, знижен¬ня працездатності, захворювання і навіть до смерті як наслідку захво-рювання.
Небезпечними факторами називають такі чинники життєвого сере-дбвища, які призводять до травм, опіків, обморожень, інших пошкоджень організму або окремих його органів і навіть до раптової смерті.
Хоча поділ вражаючих факторів на небезпечні та шкідливі досить умовний, бо інколи неможливо віднести який-небудь фактор до тієї чи іншої групи, він ефективно використовується в охороні праці для орга¬нізації розслідування та обліку нещасних випадків та професійних за хворювань, налагодження роботи, спрямованої на розробку заходів і засобів захисту працівників, профілактику травматизму та захворюва-ності на виробництві.
За характером та природою впливу всі небезпечні та шкідливі факто¬ри поділяються на чотири групи: фізичні, хімічні, біологічні та психофізіо¬логічні.
Небезпечні та шкідливі фактори дуже часто бувають прихованими, неявними або ж такими, які важко виявити чи розпізнати. Це стосується будь-яких небезпечних та шкідливих факторів, так само як і джерел небезпеки, які породжують їх.
Взаємозв'язок між джерелом небезпеки, небезпечною ситуацією (не¬безпекою) та небезпечним фактором показано в табл. 1.1.
Джерела небезпеки, небезпечні ситуації (небезпеки) та вражаючі фактори
Джерело небезпеки Небезпечна ситуація (небезпека) Вражаючий фактор
Електрична мережа Обрив лінії електропередач Дотик до оголених Напруга кроку; електричний струм
контактів Коротке замикання Електричний струм. Підвищена
температура; вогонь
Повінь Затоплення населеного пункту Високий рівень води. Низька
температура
Автомобіль Керування в нетверезому стані Порушення Автомобіль, що рухається Автомобіль,
правил руху Несправність що рухається. Залежно від виду
несправності
Необхідно мати на увазі, що поділ на джерело небезпеки, небезпеч¬ну ситуацію та небезпечний фактор проводиться залежно від завдання, яке ставиться, передусім, від рівня системи «людина - життєве середо-вище», яка розглядається.
Слід також знати, що одне джерело небезпеки може призводити до різного роду небезпечних ситуацій, а останні породжують різні вража¬ючі фактори. У свою чергу, вражаючі фактори можуть спричиняти утво-рення нових небезпечних ситуацій чи навіть джерел небезпек.
Сучасне життєве середовище, навіть побутове, не кажучи вже про виробниче, містить багато джерел небезпек. Це і електрична мережа та електроапаратура, система водопостачання, медикаменти, отруйні та пожежонебезпечні речовини, балкони, що знаходяться на висоті, мис¬ливська чи інша зброя тощо. Для того, щоб виникла реальна небезпеч¬на ситуація, необхідна причина або умова, своєрідний «пусковий ме¬ханізм», при якому потенційна небезпека переходить у реальну. Логіч¬ним процесом розвитку небезпеки, реалізації потенційної загрози є тріада «джерело небезпеки — причина (умова) — небезпечна ситуаціям.
Небезпека, як правило, проявляється у визначеній просторовій об¬ласті, яка отримала назву небезпечна зона. На рис. 1.3 наведено графічні варіанти взаємного розташування зони перебування людини та небез-печної зони.
Отже, найбільш небезпечна ситуація для людини виникає за таких умов:
- небезпека реально існує,
- людина знаходиться в зоні дії небезпеки;
- людина не має достатніх засобів захисту, не використовує їх або ці засоби неефективні.
Системний аналіз у безпеці життєдіяльності
Системно-структурний підхід та системний аналіз — методологічна основа безпеки життєдіяльності
У природі і суспільстві окремі явища не існують відірвано одне від одного, вони взаємопов'язані та взаємозумовлені. У своїй діяльності ми повинні враховувати цю об'єктивну дійсність з її зв'язками та взає-мовідносинами. І якщо нам необхідно пояснити будь-яке явище, то передусім слід розкрити причини, що породжують його.
Головним методологічним принципом БЖД є системно-структурний підхід, а методом, який використовується в ній, — системний аналіз.
Системний аналіз — це сукупність методологічних засобів, які використовуються для підготовки та обгрунтування рішень стосов¬но складних питань.
Під системою розуміється сукупність взаємопов'язаних компо¬нентів, які взаємодіють між собою таким чином, що досягається певний результат (мета).
Під компонентами (елементами, складовими частинами) системи розум¬іють не лише матеріальні об'єкти, а й стосунки і зв'язки між цими об'єкта¬ми. Будь-який пристрій є прикладом технічної системи, а рослина, тварина чи людина — прикладом біологічної системи. Система, одним з елементів якої є людина, зветься ерготичною. Прикладами ерготичних систем є системи * «людина — природне середовище», * «людина — машина», * «людина — машина — навколишнє середовище» тощо.
Взагалі будь-який предмет може розглядатися як системне утворення. Системи мають свої властивості, яких немає і навіть не може бути у еле¬ментів, що складають її. Ця найважливіша властивість систем, яка зветься емерджентністю, лежить в основі системного аналізу.
Будь-яка система є складовою частиною іншої системи або ж вхо¬дить до іншої системи як її елемент. З іншого боку, окремі елементи будь-якої системи можуть розглядатися як окремі самостійні системи.
У сфері наук про безпеку системою є сукупність взаємопов'яза¬них людей, процесів, будівель, обладнання, устаткування, природ¬них об'єктів тощо, які функціонують у певному середовищі для за-безпечення безпеки.
Системою, яка вивчається у безпеці життєдіяльності, є система «людина — життєве середовище».
Системний аналіз у безпеці життєдіяльності — це мето¬дологічні засоби, що використовуються для визначення небезпек, які виникають у системі «людина — життєве середовище» чи на рівні її компонентних складових, та їх вплив на самопочуття, здо¬ров'я і життя людини.
Системний аналіз безпеки як метод дослідження сформувався на¬прикінці 50-х років XX ст., коли виникла нова наукова дисципліна, що зветься «Безпека систем».
Безпека систем — це наука, яка застосовує інженерні та уп¬равлінські принципи для забезпечення необхідної безпеки, вчасного виявлення ризику небезпек, застосування засобів по запобіганню та контролю цих небезпек протягом життєвого циклу системи та. з урахуванням ефективності операцій, часу та вартості.
Техногенне середовище склалося в процесі трудової діяльності лю¬дини. Воно багатопланове. Сутність його знаходиться там, де закін¬чується природа і починається людина, причому не як біологічна істо¬та, а як істота, що мислить, має мораль і естетичне відчуття. До об'єктів матеріальної культури належить будь-яка матеріальна субстанція, яка створена не Богом чи природою, а людським генієм, його трудовою діяльністю. Навіть запах парфумів у цьому плані принципово відрізняється від запаху квітів, оскільки парфуми створені людиною, а квіти — природою. .
Техногенне середовище, як правило, поділяють на побутове та виробниче.
Побутове середовище — це середовище проживання людини, що містить сукупність житлових будівель, споруд спортивного і куль¬турного призначення, а також комунально-побутових організацій і ус¬танов. Параметрами цього середовища є розмір житлової площі на людину, ступінь електрифікації, газифікації житла, наявність централь¬ного опалення, холодної та гарячої води, рівень розвитку громадсько¬го транспорту та ін.
Виробниче середовище — це середовище, в якому людина здійснює свою трудову діяльність. Воно містить комплекс підприємств, організацій, установ, засобів транспорту, комунікацій тощо. Виробниче середовище характеризується передусім параметрами, які специфічні для кожного ви¬робництва і визначаються його призначенням. Це вид продукції, яка виробляється на ньому, обсяги виробництва, кількість працівників, продуктивність праці, енергомісткість, сировинна база, відходи виробництва тощо.
Крім цих параметрів, є такі, що визначають умови праці та її безпеку: • загазованість, • запиленість, • освітленість робочих місць, • рівень акустичних коливань, вібрації, іонізуючої радіації, елект¬ромагнітного випромінювання, • пожежо- та вибухонебезпечність, • на¬явність небезпечного обладнання, засобів захисту працівників, • ступінь напруженості праці, • психологічний клімат та багато інших.
Але з точки зору безпеки життєдіяльності як навчальної дисципліни недо¬цільно розглядати окремо системи «людина — життєве середовище», що містять суто побутове чи суто виробниче середовище н.
Рівні системи «людина — життєве середовище»
Людське суспільство протягом усієї своєї історії існує, створюючи різного роду колективи — спільноти. Це зумовлено біологічною взає¬мозалежністю людей, перевагами співробітництва і розподілу праці, а також винятковою здатністю встановлювати взаємини через символічні комунікації. Спільна діяльність людей породжує складну систему-соці¬альних зв'язків, яка згуртовує індивідів у єдине соціальне ціле — соці¬альну спільноту і через неї у соціальну систему.
Соціальна спільнота — форма соціальної взаємодії; реально існую¬ча сукупність людей, об'єднаних відносно стійкими соціальними зв 'яз-ками, відносинами, яка має загальні ознаки, умови і спосіб життя, риси свідомості, культури, що надають їй неповторної своєрідності, цільності.
Соціальні спільноти[align=center][/align]
групові масові Соціально-родинні Етнічні Соціально-територіальні
класи, учасники суспільних сім"я Етнос Мешканці:
верстви, рухів рід народність - житлових будинків
соціально –демог аудиторія глядачів плем'я нація меншина - сіл
рафічнігрупи проф любительські об'єднан. - району
есійнігрупи та ін. ... - міста
-області тощо
Здавна такі соціальні спільноти, як рід, сім'я, плем'я тощо, забезпе¬чували людям засоби до існування, репродукцію людини, спільну про¬тидію силам природи, іншим племенам тощо. Все це допомогло люд¬ству не тільки вціліти, а й закласти основи подальшого прогресу, роз¬витку цивілізації.
Функціонально соціальні спільноти спрямовують дії своїх членів на досягнення групової Мети. Ця мета може мислитися досить широко — від призначення, що має виконувати військовий колектив, до необхідності певної кількості людей про¬живати на спільній території (соціально-територіальна спільнота). Соціальні спільноти можуть виникати спонтанно (мимовільно) чи інституціоналізовано (організовано), бути формальними чи неформальними.
Будь-яка соціальна група може розглядатися як суб'єкт системи «лю¬дина — життєве середовище» і визначати рівень цієї системи. Отже, ми можемо говорити про рівень системи «людина — життєве середовищем з однієі особи, сім'ї, мешканців житлового будинку, мікрорайону, населе¬ного пункту тощо.
Для окремої людини, тобто коли ми говоримо про систему «людина — життєве середовище» з однією особою, всі інші люди та будь-які спільно¬ти є елементами життєвого середовища, а саме соціального середовища.
Для глобальної системи «людина — життєве середовище» всі люди є складовими загальнолюдської спільноти, а життєве середовище скла¬дається з природного — Землі та космічного простору, що оточує її, та техногенного середовища, створеного людством за всю історію його існування.
Ризик як оцінка небезпеки
Загальна оцінка та характеристика небезпек
Наслідком прояву небезпек є нещасні випадки, аварії, катастрофи, які супроводжуються смертельними випадками, скороченням трива¬лості життя, шкодою здоров'ю, шкодою природному чи техногенному середовищу, дезорганізуючим впливом на суспільство або життєді¬яльність окремих людей.
З метою уніфікації будь-які наслідки визначають як шкоду. Ко¬жен окремий вид шкоди має своє кількісне вираження. Наприклад, кількість загиблих, поранених чи хворих, площа зараженої тери¬торії, площа лісу, що вигоріла, вартість зруйнованих споруд тощо. Найбільш універсальний кількісний засіб визначення шкоди — це вартісний, тобто визначення шкоди у грошовому еквіваленті.
Другою, не менш важливою характеристикою небезпеки, а точніше мірою можливої небезпеки, є частота, з якою вона може проявлятись, або ризик.
Ризик (R) визначається як відношення кількості подій з небажа¬ними наслідками (п) до максимально можливої їх кількості (N) за конкретний період часу:
R = n/N
Наведена формула дозволяє розрахувати розміри загального та групо¬вого ризику. При оцінці загального ризику величина N визначає макси¬мальну кількість усіх подій, а при оцінці групового ризику — максималь-ну кількість подій у конкретній групі, що вибрана із загальної кількості за певною ознакою. Зокрема, в групу можуть входити люди, що нале¬жать до однієї професії, віку, статі; групу можуть складати також транс¬портні засоби одного типу; один клас суб'єктів господарської діяльності тощо.
Для того, щоб пояснити, що будь-яка система, яка надає деякий рівень особистих, соціальних, технологічних, наукових або промислових пере¬ваг, містить необхідний, навіть обов'язковий елемент ризику, зробимо невеличкий відступ.
Отже, безпека є насправді відносним поняттям того, що не існує абсолютної безпеки для всіх обставин та умов. Просте запитання: «Яка безпека є достатньою?» не має простої відповіді. Вираз «безпека на 99,9%», що використовується для означення високого рівня гарантії або низького рівня ризику, особливо в рекламі, не може вважатися коректним.
Для того, щоб визначити серйозність небезпеки, існують різні кри¬терії.
Категорії серйозності небезпеки, представлені у табл. 1.2, встановлю¬ють кількісне значення відносної серйозності ймовірних наслідків не¬безпечних умов. Використання категорій серйозності небезпеки дуже корисно для визначення відносної важливості використання профілактичних заходів для забезпечення безпеки життєдіяльності, коли вона зас¬тосовується для певних умов чи пошкоджень системи. Наприклад, ситуації, які належать до категорії І (катастрофічні небезпеки), потребують більшої уваги, ніж віднесені до категорії IV (незначні небезпеки).
Таблиця 1.2 Категорії серйозності небезпек
Вид Категорія Опис нещасного випадку
Катастрофічна І Смерть або зруйнування системи
Критична ІІ Серйозна травма, стійке захворювання,суттєве пошкодження у системі
Гранична III Незначна травма ,короткочасне захворювання, пошкодження у системі
Незначна IV Менш значні, ніж у категорії III травми, захворювання, пошкодження у
системі
Рівні ймовірності небезпеки, представлені у табл. 1.3, є якісним відображенням відносної ймовірності того, що відбудеться небажана подія, яка є наслідком неусунутої або непідконтрольно'і небезпеки. Базуючись на вищій імовірності небезпеки будь-якої системи, можна дійти виснов¬ку щодо специфічних видів діяльності людей. Тому, використовуючи водночас методики визначення серйозності і ймовірності небезпеки, можна визначити, вивчити небезпеки, віднести їх до певного класу і вирішити їх, виходячи з серйозності небезпеки, потенційно імовірних наслідків та ймовірності, якщо такі наслідки будуть мати місце.
Таблиця 1.3 Рівні ймовірності небезпеки
Вид Рівень Опис наслідків
Часта А Велика ймовірність того, що подія відбудеться
Можлива В Може трапитися декілька разів за життєвий цикл
Випадкова С Іноді може відбутися за життєвий цикл
Віддалена D Малоймовірна, але можлива подія протягом життєвого циклу
Неймовірна Е Настільки малоймовірно, що можна припустити, що пока небезпека ніколи не
відбудеться
Наприклад, якщо зіткнення літаків у повітрі, без сумнівів, буде класифікуватися як категорія 1 (катастрофа), то її можливість або ймовірність буде віднесена до рівня В (незначна), виходячи зі статистики випадків зіткнення літаків у повітрі. Зусилля, спря¬мовані на зменшення шкоди від такого роду випадків, зійдуть до здійснення специфічного, але відносно незначного контролю для запобігання подібної ситуації. І навпаки, зіткнення двох автомобілів на переповненій автостоянці може бути класифіковане як незначна, (категорія IV) подія з ймовірністю, що належить до рівня А (часта) або рівня В (мож¬лива). Зусилля у цьому випадку будуть сфокусовані на забезпеченні дешевого та ефек¬тивного контролю через високу імовірність цієї події: знаки, які вказують напрямок руху автомобільного транспорту, широкі місця для чаркування, обмеження швидкості, усунення нерівностей, що примушують зменшити швидкість тощо є прикладом такого контролю.
Звідси випливає, що коли потенційна небезпека події буде віднесена докатегорії І (катастрофічна) з рівнем імовірності А (часта), то всі зусил¬ля без сумнівів потрібно спрямовувати на виключення цієї небезпеки з конструкції або забезпечити посилений контроль до запуску системи або проекту.
Легко помітити, що серйозна небезпека може бути припустимою, якщо може бути доведено, що її ймовірність надто низька, так само може бути припустимою вірогідна подія, якщо може бути доведено, що результат її незначний. Ці міркування дають підстави для припу¬щення, що ймовірність припустимого ризику небезпеки обернено про¬порційна її серйозності.
Концепція прийнятного (допустимого) ризику
Вище було показано, що ризик — це усвідомлена можливість небез¬пеки, або ж ймовірність небезпеки, яка визначається як відношення кількості подій з небажаними наслідками до максимально можливої їх кількості за конкретний період часу.
Характерним прикладом визначення загального ризику може служити розрахунок чис¬лового значення загального ризику побутового травматизму зі смертельними наслідками. Відповідно до статистичних даних за 1998р. в Україні загинула у побутовій сфері 68271 людина. Поразитись на смертельну небезпеку в побуті практично міг кожен із загальної кількості громадян, що-проживали в Україні за цей період, тобто N = 50 100 000 осіб. Відтак числове значення загального ризику смертельних випадків у побутовій сфері 1998р. становитиме:
R =68271/ 50 100 000 = 0,001362
З розглянутого прикладу випливає, що з кожного мільйона грома¬дян, які проживали в Україні, в побутовій сфері загинули 1998 р. 1362 особи. В охороні праці для характеристики рівня травматизму використовується коефіцієнт частоти,.який показує кількість травмо¬ваних чи загиблих на 1 000 працюючих. Якщо його використати для наведеного прикладу, то можна сказати, що рівень смертельного по¬бутового травматизму в Україні 1998 р. становить 1,362.
Табл.1.5 містить статистичні дані про загальну кількість населен¬ня України, чисельність працюючих, кількість загиблих та травмова¬них на виробництві і в побуті у 1997—1998 роках. Аналізуючи наве¬дені в цій таблиці дані, доходимо висновку, що рівень побутового травматизму в нашій країні у 13 разів перевищує рівень виробничого травматизму, що на один смертельний нещасний випадок припадає ЗО нещасних випадків, які закінчуються травмою. Використовуючи інші дані, можна визначити ризик травматизму від окремих джерел небезпеки в різних галузях виробництва чи в різних країнах.
Таблиця 1.5 Стан травматизму в Україні у 1997- 1998 роках
Показник Рік
1997 1998
Загальна кількість населення 50 500 000 50 100 000
Чисельність працюючих 15 794245 14 805717
Загальна кількість травмованих у побуті Не знайдено 2000000
Кількість загиблих у побуті 72929 68271
Загальна кількість травмованих на виробництві 54510 47531
Кількість загиблих на виробництві 1 646 1 551
К (загальний у побуті) Не знайдено 39,9
К (загальний на виробництві 3,5 3,2
К (смертельний у побуті) 1,444 1,362
К (смертельний на виробництві) 0,104 0,105
За ступенем припустимості ризик буває знехтуваний, прийнятний, граничне допустимий, надмірний.
Знехтуваний ризик має настільки малий рівень, що він перебу¬ває в межах допустимих відхилень природного (фонового) рівня.
Прийнятним вважається такий рівень ризику, який суспільство може прийняти (дозволити), враховуючи техніко-економічні та соціальні можливості на даному етапі свого розвитку.
Гранична допустимий ризик — це максимальний ризик, який не повинен перевищуватись, незважаючи на очікуваний результат.
Надмірний ризик характеризується виключно високим рівнем, який у переважній більшості випадків призводить до негативних наслідків.
На практиці досягти нульового рівня ризику, тобто абсолютної безпеки, неможливо.
Через це вимога абсолютної безпеки, що приваблює своєю гуманні¬стю, може обернутися на трагедію для людей. Знехтуваний ризик у теперішній час також неможливо забезпечити з огляду на відсутність технічних та економічних передумов для цього. Тому сучасна концеп¬ція безпеки життєдіяльності базується на досягненні прийнятного (до¬пустимого) ризику.
Сутність концепції прийнятного (допустимого) ризику поля¬гає у прагненні створити таку малу безпеку, яку сприймає суспільство у даний час.
Прийнятний ризик поєднує технічні, економічні, соціальні та політичні аспеї ти і є певним компромісом між рівнем безпеки й можливостями її досягненн. Розмір прийнятного ризику можна визначити, використовуючи витратний Мі ханізм, який дозволяє розподілити витрати суспільства на досягнення задана рівня безпеки між природною, техногенною та соціальною сферами. Необхідно підтрі мувати відповідне співвідношення витрат у зазначених сферах, оскільки порушеь ня балансу на користь однієї з них може спричинити різке збільшення ризику і йог рівень вийде за межі прийнятних значень.
На рис. 1.4 наведено графік, який ілюструє спрощений приклад визначення прш нятного ризику. З цього графіка видно, що із збільшенням витрат на забезпечена безпеки технічних систем технічний ризик зменшується, але зростає соціальна економічний. Витрачаючи надмірні кошти на підвищення безпеки технічних сис тем в умовах обмеженості коштів, можна завдати збитків соціальній сфері наприклад, погіршити медичну допомогу.
Витрати на безпеку
Рис. 1.4. Визначення прийнятного ризику.
Сумарний ризик має мінімум при визначеному співвідношенні інве-1 стицій у технічну та соціальну сфери. Цю обставину потрібно врахо¬вувати при виборі ризику, з яким суспільство змушене ми¬ритися.
Максимально прийнятним рівнем індивідуального ризику загибелі людини звичайно вважається ризик, що дорівнює 10-6 на рік. Малим вважається індивідуальний ризик загибелі людини, що дорівнює 10-8 на рік.
Концепція прийнятного ризику може бути ефективно застосова¬на для будь-якої сфери діяльності, галузі виробництва, підприємств, організацій, установ.
Управління ризиком
Основним питанням теорії ї практики безпеки життєдіяльності є питання підвищення рівня безпеки. Якщо виявлену небезпеку неможливо виключити повністю, необхідно знизити ймовірність ризику до припустимого рівня шляхом вибору відповідного рішення. Досягти цієї мети, як правило, в будь-якій системі чи ситуації можна кількома шляхами. Такими шля¬хами, наприклад, є:
• повна або часткова відмова від робіт, операцій та систем, які ма ють високий ступінь небезпеки;
• заміна небезпечних операцій іншими менш небезпечними;
• удосконалення технічних, систем та об'єктів;
• розробка та використання спеціальних засобів захисту;
• заходи організаційно-управлінського характеру, в тому числі конт¬роль за рівнем безпеки, навчання людей з питань безпеки, стимулю¬вання безпечної роботи та поведінки.
Для того, щоб надати перевагу конкретним заходам та засобам або певному їх комплексу, порівнюють витрати на ці заходи та засоби і рівень зменшення шкоди, який очікується в результаті їх запровадження. Такий підхід до зменшення ризику небезпеки зветься управління ризиком.
У питаннях управління ризиком не останнє місце посідає вартість цього управління.
Рис.1.5, запозичений з довідника «Менеджмент ризику», графічно ілюструє модель індексу витрат, що очікуються, яка базується на вар¬тості витрат у системі порівняно з вірогідністю дих витрат. Прийнят¬на вартість небезпечної ситуації визначена індексом п'ять (насправді можна використовувати будь-який індекс; це призведе лише до зміни нахилу Ліни). Приклад на цьому малюнку має відношення тільки до матеріальних втрат. Можлива шкода персоналу (смерть, травми, зах¬ворювання) в даному прикладі не розглядається. В разі шкоди персо¬налу значення втрат у системі та пов'язані з цим витрати повинні бути переглянуті через важливість збереження людського життя.
На ційфпотетичній ілюстрації показана система, в якій допускається прийнятною ймовірність небезпечної ситуації 1 з 1000, якщо витрати менші або дорівнюють $5000 Так само була запроектована втрата $5 млн, якщо можливість такої ситуації — 1 з 1 млн була б прийнятним ризиком. Вико¬ристовуючи цю концепцію як базову лінію, можна визначити якісні та кількісні межі для будь-яких інійих ситуацій. Проте, оскільки залежність вартості витрат від ризику встановлюється на фазі розробки проекту, в процесі йото реалізації іноді стає очевидним, що деякі обставини змушують збільшити ризик порівняно з програмованим.
Вірогідність втрат
Рис. 1.5. Індекс втрат, що очікуються
Іншим аспектом того, як встановлюється співвідношення витрат з розміром прийнятного ризику, є можливість контролювання чи лікві¬дації ризику.
Деякі небезпеки, що мають відносно низький рівень ризику, вважа¬ються неприпустимими, тому що їх досить легко контролювати та ліквідувати.
поряд з іншими його характеристиками — вартістю, технологічністю, якістю тощо.
1.3.4. Якісний аналіз небезпек
Вище було показано, що кожна система чи операція не гарантуй абсолютної безпеки. Та все ж доки ми не маємо 100% безпеки, ми намагає¬мося, наскільки це можливо, наблизитися до цієї мети. З плином часу різні заходи та методи, які використовуються для вирішення відповідних задач, удосконалюються, збільшуючи наші можливості у дослідженні систем, визначенні небезпек, виключенні або контролі за цими небезпеками, зниженні ризику до прийнятного рівня при роботі з цими системами. Аналіз небезпек починають з грубого дослідження, яке доз¬воляє в основному ідентифікувати джерела небезпек. Потім, при необх¬ідності, дослідження можуть бути поглиблені і може бути виконаний детальний якісний аналіз. Методи циуаналізів та прийоми, які викори¬стовуються при Їх виконаині, відомі під різними назвами. Нижче наведені основні з цих загальних інструментів.
Типи аналізу:
попередній йналіз небезпек (ПАН) .
системний аналіз небезпек (САН)
підсистемний аналіз небезпек (САН)
аналіз небезпеки робіт та обслуговувстня(АНРО)
Методи піа прийоми, що використовуються при аналізах:
аналіз пошкоджень та викликаного ними ефекту (АПВЕ)
аналіз дерева помилок (АДПд)
аналіз ризикупомилок (АРП)
прорахунки менеджментута дерева ризику (ПМДР);
аналіз потоків та перешкод енергії (АППЕ)
аналіз поетапного наближення (АПН)
програмний аналіз небезпек (ПрАН)
аналіз загальних причин поломки (АЗПП)
причинно-наслідковий аналіз (ПНА)
аналіз дерева подій (АДПд)
Метою даного навчального посібника не є вивчення перелічених вище методів та прийомів аналізу небезпек. Існує велика кількість наукових та технічних праць на цю тему, які рекомендується вивчати тим, хто хоче отримати більш повні та деталізовані поради з приводу застосу¬вання методів аналізу небезпек.
Доцільне ознайомитися з основами принаймні двох з наведених вище методик, а саме з попереднім аналізом небез¬пек (ПАН) та аналізом дерева помилок (АДП).
Попередній аналіз небезпек — це аналіз загальних груп небезпек, присутніх в системі, їх розвитку та рекомендації щодо контролю. ПАН є першою спробою в процесі безпеки систем визначити та класифікувати небезпеки, які мають місце в си¬стемі. Проте в багатьох випадках цьому аналізу може переду¬вати підготовка попереднього переліку небезпек.
ПАН звичайно виконується у такому порядку:
— вивчають технічні характеристики об'єкта, системи чи процесу, а також джерела енергії, що використовуються, робоче середовище, матеріали; встановлюють їх небезпечні та шкідливі властивості;
—визначають закони, стандарти, правила, дія яких розповсюджуєть¬ся на даний об'єкт, систему чи процес;
— перевіряють технічну документацію на й відповідність законам, правилам, принципам і нормам безпеки;
— складають перелік небезпек, в якому зазначають ідентифіковані дже¬рела небезпек (системи, підсистеми, компоненти), чинники, що, викликають шкоду, потенційні небезпечні ситуації, виявлені недоліки.
При проведенні ПАН особливу увагу приділяють наявності вибухо-пожежо-небезпечних та токсичних речовин, виявлен¬ню компонентів об'єкта, в яких можлива їх присутність, потенційна небезпечна ситуація від неконтрольованих реакцій чи при перевищенні тиску.
Після того, коли виявлені крупні системи об'єкта, які є джерелами небезпеки, їх можна розглядати окремо і досліджувати більш детально за допомогою інших методів аналізу, перелік яких наведено вище.
Існують базові запитання, на які обов'язково необхідно відповісти, коли проводять ПАН, незважаючи на те, що деякі з них можуть здава¬тися занадто простими. Якщо ці запитання не розглянути, то існує ризик неповного аналізу безпеки системи. Вся простота чи очевидність має схильність приховувати деякий рівень прихованої небезпеки. Базові запитання, які мають бути вирішені, включають наступні:
який процес/система аналізуються?
чи залучені до цієї системи люди?
що система повинна звичайно робити?
чого, система не повинна робити ніколи?
чи існують стандарти, правила, норми, які мають відношення до Системи?
чи використовувалась система раніше?
що система виробляє?
які елементи включено в систему?
які елементи вилучено з системи?
що може спричинити появу небезпеки?
як оцінюється ця поява?
що і де є джерелами та перешкодами енергії?
чи існує критичний час для безпечності операцій?
які загальні небезпеки притаманні системі?
як може бути покращений контроль?
чи сприйме керівництво цей контроль?
Аналіз дерева помилок (АДП) вважається одним з найбільш корис¬них аналітичних інструментів у процесі системної безпеки, особливо при оцінці надзвичайно складних або деталізованих систем. Завдяки тому, що він використовує дедуктивний логічний метод (тобто посту¬пово рухається від загального до часткового), він дуже корисний при дослідженні можливих умов, які можуть призвести до небажаних наслідків або яким-небудь чином вплинути на ці наслідки. Як відомо більшості професійних інженерів з охоро'ни праці, які мають досвід розслідувань нещасних випадків, небажані події рідко відбуваються піц впливом тільки одного чинника. Через це при аналізі дерева помилок в процесі системної безпеки небажану подію відносять до кінцевої події. Це - загальний, або відомий, результат можливого ряду подій, харак¬тер яких може чи не може бути відомий, поки не проведено розсліду¬вання.
Хоча АДП є передусім інструментом для аналізу помилок, він може також викорис¬товуватись для оцінки необхідних дій, які б наблизили бажану подію. Будуючи дерево, яке описуе усі події, які повинні відбутись, щоб здійснилась кінцева подія, аналітик може використовувати АДП ЯК метод для створення основи промислової програми тех¬ніки безпеки.
Для того, щоб необхідним чином побудувати дерево помилок, аналітик повинен насамперед володіти широким знанням системи чи процесу дослідження.
Створення дерева помилок починається з визначення кінцевої події. Ця подія може мати широкий та загальний характер — відмова чи пошкодження системи, або вузький та специфічний, коли порушується функціонування компонента X. Ця кінцева подія буде розташовуватись на верхівці дерева помилок, а всі наступні події, які ведуть до головної, будуть розташовуватись як гілки на дереві.
2.1. Людина як біологічний та соціальний суб'єкт
2.1.1. Людина та її біологічні і соціальні ознаки
Значення терміна «людина» багатогранне, про що свідчить понятій¬ний апарат наук, які вивчають людину.
Філософію цікавить людина з точки зору її становища у світі пере¬дусім як суб'єкта пізнання і творчості.
Психологія аналізує людину як цілісність психологічних процесів, властивостей і відносин: темпераменту, характеру, здібностей, вольо¬вих властивостей тощо, тобто психологія шукає стабільні характери¬стики психіки, які забезпечують незмінність людської природи.
Якщо економічна наука припускає, що людина здатна на раціональ¬ний вибір, то психологія виходить з того, що мотиви людської пове¬дінки здебільшого ірраціональні і незбагненні. Історики, навпаки, проявляють інтерес до того, як під впливом куль-турно-історичних факторів змінюється людська істота.
Соціологія досліджує людину насамперед як особистість, як елемент соціального життя, розкриває механізми її становлення під впливом со¬ціальних факторів, а також Шляхи і канали зворотного впливу особис¬тості на соціальний стан.
Життя — це особлива форма руху матерії зі специфічним обміном речовин, самовідновленням, системним управлінням, саморозвитком, фізичною і функціональною дискретністю живих істота їх суспільних конгломерантів. З цього досить складного визначен¬ня виведемо головне: життя можна розглядати як послідовний, упорядкований обмін речовин і енергії.
Людина як частина природи є біологічним суб'єктом. За своєю тілес¬ною будовою й фізіологічними функціями людина належить до тварин¬ного світу. Характерно, що з погляду біології принципової різниці між людиною і тваринним світом немає.
Найхарактернішою ознакою людини є свідомість. Свідомість не тільки в плані осмислення життєвої ситуації й пізнання навколишньої дійсності — такий рівень свідомості властивий навіть тваринному світу, — а з погляду здатності розмірковувати над зовнішніми обставинами, над своїми зв'язка¬ми з ними й з іншими людьми, заглиблюватись в себе, щоб досягти злагоди з собою, зліетою усвідомлення сенсу власного буття у світі.
Отже, найголовніша відмінність між людиною і тваринним світом полягає у способі життя. Тваринне життя здійснюється природним чином, тобто як існування, людське — суспільним, соціальним, як життєдіяльність. Все що є в суспільстві, як і саме суспільство, — результат людської діяльності.
Зміст і характер людського життя визначається способом людської діяльності, головними чинниками якого є засоби виробництва та спілкування.
2.1.2. Діяльність людини
На основі того, що людська діяльність являє собою систему усві¬домлених цілеспрямованих дій, що передбачає зміну або перетво¬рення навколишнього світу, можна сформулювати таке визначення:
* Діяльність — це активна взаємодія людини з навколишнім се¬редовищем, завдяки чому вона досягає свідомо поставленої мети, яка виникла внаслідок прояву у неї певної потреби.
* Потреби — це нужда, необхідність для людини того, що забезпечує її існування і самозабезпечення
Потреби поділяються на групи:
• фізіологічні і сексуальні (у відтворенні людей, в їжі, дцханні, рухові, одязі, житлі, відпочинку);
• екзистенціальні (це потребц у безпеї^і свого існування, впевненості у завтрашньому дні, стабільності суспільства, гарантованості праці);
• соціальні (у належності до колективу, групи чи спільноти у спілку¬ванні, ~турботі про інших та увазі до себе, в участі у спільній трудовій діяльності);
• престижні (у повазі з боку інших, їх визнанні ти високій оцінці своїх якостей, у службовому зростанні і високому статусі у суспільстві);
• особистісні (у самовираженні, у самореалізаци (або самоактуалізації), тобто в діяльному прояві себе як самостійної, оригінальної, творчої особи¬стості;
• духовні (потреби в нових знаннях про навколишній світ, в само¬пізнанні, залученні до наук, мистецтв тощо)
Перші дві групи потреб є первинними і вродженими, чотири інші набутими.
Види діяльності забезпечують існування людини та її формування як особистості. До видів діяльності належать' праця, гра, навчання, спілкування. До типів діяльності належать такі, що будуються за озна¬ками суспільних відносин, потреб та предметів (рис 2.1):
• перетворювальна: предметна – люди, природа, матеріальні цінності
• соціальна: люди – управління, освіта, лікування
• духовно-пізнавальна: дослідження – теоретичні, прикладні, практичні
• ціннісно-орієнтаційна: пізнання світу з позицій добра і зла (мораль, ідеологія)
• комунікативна
• художньо-творча: пізнання світу в художніх образах
• Споживча
Ми підходимо до людини з трьома різними вимірами її суті: біологі¬чним, психічним і соціальним. Під психічним розуміємо внутрішній духов¬ний світ людини — її волю, переживання, пам'ять, характер, темпера¬мент тощо.
Соціальне і біологічне Існують у нерозривній єдності. Біологічне, при¬родне, можна спрощено назвати системою, «що живе», а соціальне — «як живе». Але і «що живе» і «як живе» злилися в єдине ціле, в соціаль¬ну істоту на ім'я Людина. Природне функціонування її організму со-ціально зумовлене, залежить від тих об'єктивних історичних умов, в яких вона живе і які нею ж створені шляхом перетворення навколиш¬нього середовища.
*Людина являє собою цілісну єдність біологічного, психічного і соціального рівня. При цьому людський індивід — це не проста арифметична сума біологічного, психічного і соціального, а Їх інтег¬ральна єдність, яка є основою до виникнення нового якісного ступеня — особистості.
Особистість — це міра цілісності людини, що включає в себе усю множину взаємопов'язаних характеристик і елементів.
Головною підсумковою властивістю особистості виступає світогляд. Особливим компонентом особистості є її моральність.
Мета життя людини розвивається в різноманітних видах діяльності — в праці, вихованні, сімейному житті, захопленні наукою, літературою і мистецтвом, в активній суспільній діяльності тощо. При
Серия сообщений "цитаты":
Часть 1 - цитаты
Часть 2 - Беспреданница. Монолог Карандышева
...
Часть 13 - Мы стремимся к жизни без трудностей...
Часть 14 - Текст песни Gremull - Одиночество (hip-hop/DnB)
Часть 15 - Безпека життєдіяльності
|
30 Seconds To Mars «This Is War» |
Серия сообщений "музыка":
Часть 1 - хвост феи опенинг 99
Часть 2 - Текст песни Gremull - Одиночество (hip-hop/DnB)
Часть 3 - 30 Seconds To Mars «This Is War»
Часть 4 - zaz
|
сарагуро |
Серия сообщений "бисероплетение":
Часть 1 - Мои творения из бисера (выборочно)
Часть 2 - Французские цветы
...
Часть 12 - Плетеная бусина с уголками (мастер-класс)
Часть 13 - Как сплести косынку из бисера.
Часть 14 - сарагуро
Метки: сарагуро бисер бисероплетение |
Как сплести косынку из бисера. |
Как сплести косынку из бисера?
http://beadedworld.com/kak-splesti-kosynku-iz-bisera/
Это необычное украшение надевается на шею. По сути, это колье авторства Галины Пчелкиной. Сплести косынку из бисера сродни подвигу, но результат впечатляет!
Множество мастериц повторили и модифицировали схему, проявив свое видение.
Схема косынки из бисера
Основа косынки – сетка из мелкого круглого бисера. Нужно 100 г (два больших пакетика) чешского бисера. Он должен быть ровным и круглым, чтобы полотно не топорщилось местами, а тоже было ровным. Нитки для бисероплетения, иголка и бисер – этого может быть достаточно для плетения основы. Схема довольно простая: первые три ряда вы будете привыкать, а затем это монотонное повторение одних и тех же движений. И так дня три)) Главное – хорошо прятать узелки и закреплять нити надежно. Для этого нужно сделать несколько узелков в разных местах, а потом оставить кончик нити. Вторую нить привязываем к предыдущей в произвольном месте, проходим в разных направлениях несколько раз и делаем еще пару узелков, затем связываем торчащий кончик предыдущей нити с новой у основания и кончик этот отрезаем. Надеюсь, выразилась понятно, но, наверное, потребуется обсудить тему аккуратности в отдельной статье. Здесь же хочу подчеркнуть, что ошибки в количестве бисерин в ячейках, при неправильном следовании схеме допустимы, только если будут незаметны.
Какие же модификации возможны?
Узор самой сетки. Нарисовав заранее схему или просто распечатав и раскрасив по-своему, можно получить необычный эффект.
2. Размер бисера и ячеек сетки. Здесь взят бисер 15 размера, а ячейки шире, получилось очень «воздушно». А если ячейки, как на вышеприведенной схеме, а бисер 15 размера, его потребуется менее 50 г, а косынка будет очень нежной.
Автор: Venise
3. Подвески. Они могут быть из каменной крошки, бусин разных видов, форм и размеров.
4. Цветы из бисера.
Заказывают это украшение для офисов – в белой, черной, черно-белой гамме, для праздников – с большим количеством подвесок или цветком, для повседневного ношения – минималистичные.
Продаются колье-косынки хорошо, если взят бисер
http://www.ruk-tvorchestvo.ru/publ/biser/kulon_iz_bisera_quot_cvetok_quot/25-1-0-265
красивого цвета, а не грязно-голубого, например. Красиво сделанная косынка выглядит так, что «совсем не похоже на бисер», как любят говорить дамы с хорошим вкусом, но насмотревшиеся «детских» поделок из дешевого бисера, с которыми, увы, пока что ассоциируется бисероплетение. И действительно качественная косынка-колье складывается, как плотная ткань, смотрится строго или празднично.
Надеюсь, у вас хватит упорства и терпения на это произведение бисерного искусства!))
Серия сообщений "бисероплетение":
Часть 1 - Мои творения из бисера (выборочно)
Часть 2 - Французские цветы
...
Часть 11 - Мишка из бисера
Часть 12 - Плетеная бусина с уголками (мастер-класс)
Часть 13 - Как сплести косынку из бисера.
Часть 14 - сарагуро
Метки: Косынка из бисера цветок из бисера украшение вязание бисером схемы мк |
Достучаться до небес» (англ. Knockin' On Heaven's Door) |
«Достучаться до небес» (англ. Knockin' On Heaven's Door) — культовый в России[1] кинофильм cценариста и режиссёра Томаса Яна. Название происходит от знаменитой одноимённой песни Боба Дилана, кавер-версия которой звучит в фильме.
Русский дубляж выполнен в 1997 году творческой группой киностудии «Мосфильм».
Теглайн: «Ein schnelles Auto, 1 Million Mark im Kofferraum und nur noch eine Woche zu leben.» (Быстрый автомобиль, миллион марок в багажнике и жить только неделю.)
Серия сообщений "фильмы":
Часть 1 - Теория Большого взрыва
Часть 2 - Шантарам
Часть 3 - Достучаться до небес» (англ. Knockin' On Heaven's Door)
Метки: Knockin' On Heaven's Door Достучаться до небес мотивирующие фильмы |
Шантарам |
Шантарам — роман австралийского писателя Грегори Дэвида Робертса. Впервые издан в Австралии, в 2003 году. В 2010 году вышел в России. Основой для книги послужили события собственной жизни автора. Википедия
Публикация: 2003 г.
Автор: Грегори Дэвид Робертс
Язык оригинала: Английский язык
Постановка: Шантарам
Серия сообщений "фильмы":
Часть 1 - Теория Большого взрыва
Часть 2 - Шантарам
Часть 3 - Достучаться до небес» (англ. Knockin' On Heaven's Door)
Метки: Шантарам что посмотреть фильмы философия жизнь отшельничество этика эстетика |
пройшли новини... |
«Кишеньковий світ»:
виставка картин Марисі Рудської
(01.04-01.05.2011 р., кав’ярня-галерея «Штука»)
З першого квітня по перше травня у кав’ярні-галереї «Штука» триватиме виставка картин Марисі Рудської «Кишеньковий світ». Відкриття відбудеться у п’ятницю 1 квітня о 18:00 у супроводі виступу гурту «Один в Каное».
Герої кишенькового світу Марисі – трохи дитячі, зворушливі та добрі. Кожна картина викликає у глядача найтепліші емоції, подібні до щирої розмови із близьким другом. Ледь помітний сум самотності, затишок обіймів та сміливі мрії – ось лише кілька тем, які є у роботах художниці.
Марися Рудська – молодий художник, живе і навчається в Києві. Автор уже трьох персональних виставок: «Червона магія» у книгарні «Є» (листопад 2009р., Харків), «Сни та фосфени» у кав’ярні “Coffta” (лютий-березень 2010р., Київ), «Край неперелітних див» у руському клубі “Культ Ра” (лютий 2011р., Київ). Працює Марися у різноманітних техніках, хоча експонуватимуться роботи, здебільшого намальовані акварелями.
Отож, аби замешкати у доброму світі героїв Марисі Рудської, запрошуємо у кав’ярню щодня з 9 до 22:00.
Серия сообщений "всеостальное ...":
Часть 1 - помидоры в собственном соку
Часть 2 - змейка
...
Часть 29 - Эмпатия
Часть 30 - самая молодая бабушка
Часть 31 - пройшли новини...
Метки: Марися Рудська картини Кав’ярня-галерея «ШТУКА» |
Как же мне нравятся эти часы)) |
Серия сообщений "модное":
Часть 1 - Сумерки
Часть 2 - Искусство украшения ногтей
Часть 3 - приятно посмотреть
Часть 4 - Как же мне нравятся эти часы))
|
Без заголовка |
Серия сообщений "картинки (продолжение категории фото)":
Часть 1 - Фоны для дневников
Часть 2 - аниме
...
Часть 14 - КАРТИНКИ КАРТИНКИ КАРТИНИЩЕЕ
Часть 15 - одуван))
Часть 16 - Без заголовка
Метки: я - рсстояние и я заберу у тебя всех одиночество |