Я візьму той рушник, розстелю наче долю... |
Прокидаєшся, а вогонь в печі потріскує, миготить яскравим світлом, і здається що завітала чарівна казка, і ось-ось станеться якесь диво.
Все навколо дихає старовиною - піч помазана білою глиною, сіни з витканими доріжками, хлів з солом’яною стріхою, комора в якій є чимало речей які пам’ятають стільки всього цікавого.
Мабуть є.
Може серед пахучого любистку? Чи серед духмяної липи?А ось тихенько в кутку стоїть стара скриня, з чарівними узорами, які були зроблені чиїмись умілими руками.
Піднявши віко стою заворожено… присмак повітря, ніби переніс, мене в ті давні часи коли моя прабабуся була маленькою дівчинкою, а її мама, сидячи біля вікна ткала полотно чи пряла нитки. Мабуть все життя прабабусі в цій скрині: домоткані доріжки, вишиті наволочки і підзорки(простирадла), клубки ниток, вишиті сорочки, а то вже рушників…Починаю розгортати скручені рушники.
Які дивні і різні узори на них - зірки, мов стиглі вишні, біле листя - наче морозні візерунки на вікні, а які диво-дерева, а поряд яскраві троянди чи лілії. Але це не прості зірки чи листя, а чарівні знаки які не підпускали хвороби, або були оберегом.І я замислилась, а й справді що означають ці чарівні і водночас складні візерунки?
Вишитий рушник, яке місце займає він в нашому житті, адже людина, праця, пісня, мистецтво - це вічні поняття, які доповнюють один одного тому що наш народ щедрий працьовитий, та й не просто талановитий, а обдарований.
Якщо працювати - то до сьомого поту, якщо співати - то дзвінко, якщо творити – то неповторно і вражаюче.
Тож я не можу уявити бабусину домівку без вишитих рушників, які прикрашають образи, без вишитих подушок, без простирадла всипаного вишитими квітами.
Саме з такої хати починається пізнання світу, добра і любові.
Яким затишком і теплом, спокоєм і дитинством віє від цих вишитих полотен!
А чи в кожному домі так як у моєї прабабусі? Певно ні.
Вишитий рушник маминими руками був оберегом, частиною рідної домівки, маминою молитвою…
І водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку, ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала…
Я візьму той рушник, розстелю наче долю,
В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров,
І на тім рушничкові, оживе все знайоме до болю,
І дитинство й розлука й нiжна любов.
Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,
І зелені луги й соловїні гаї,
І твоя незрадлива, материнська, ласкава усмішка,
І засмучені очі, хороші твої.
Найбільше мене вразили слова з пісні про рушник Бориса Олійника:
Змахнула рукою -
Злетіли у вись рушники.
- Лишайтесь щасливі
-і стала замисленим полем
На цілу планету,
На всі покоління й віки...
В цих рядках говориться про рушник, як про життя, історію сім’ї, своєї «красивої і сивої, як доля» матусі.
І подумки переносишся до своєї рідної прабабусі в її теплу і рідну хату. В якій вся родина зібралася за пишним столом. Де прабабуся в вишитій сорочці, і ми її правнуки, онуки і діти.Ось воно диво – те диво, моєї чарівної казки, яке я шукала в старій скрині щасливе це закінчення моєї казки.
Хоч точніше мабуть не закінчення, а продовження, бо в нашій родині вишивка продовжує жити.Вона народжується, як річка з струмка, в роботах моєї бабусі, маминої сестрички. І сьогодні прабабусині скарби живуть у скрині в нас на Черкащині, а витвори бабусі і моєї тітки радують очі людей на Миколаєвщині.
за матеріалами:
Масляна Анастасія, 16 р.,
зош-інтернат з поглибленим вивченням предметів гуманітарно-естетичного профілю,
с. Шевченкове, Черкаська обл....
Серия сообщений "Рушники":
yuriy_iWowWe обратиться по имени
Среда, 02 Ноября 2016 г. 01:53 (ссылка)
| Комментировать | « Пред. запись — К дневнику — След. запись » | Страницы: [1] [Новые] |
