Поміж усіх незвіданих світів
Не вистачить палких і ніжних слів,
Тому я зорі в небі запалю,
Щоб показати, як тебе люблю!

Це світле та безмежне почуття
Наповнює теплом усе життя
І грає, наче скрипка скрипалю:
Ти - сенс буття, бо я тебе люблю!

І кожен дотик, кожна спільна мить
Веде за обрії, злітає і звучить,
Слугує, як вітрила кораблю…
А все тому, що я тебе люблю!

03.08.2011 р.

http://kozyr-lubov.ucoz.ru/blog/ja_tebe_ljublju/2011-08-03-163

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188497

І знову ця весна запахла літом,
Жбурнула сонячним промінням у обличчя,
Убралася бузку яскравим цвітом,
Розбурхуючи в душах протиріччя.

І знову ця весна запахла літом,
З примружено-зеленими очима,
Неначе це вона керує світом
І ніби в неї янгол за плечима.

І знову ця весна запахла літом,
Щебече до людей пташиним співом,
Притягуючи усмішки магнітом
І щедро обдаровуючи дивом.

:) 07.05.2010

"Я піду" Любов Козир

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=159699

Не дивися на мене так сумно і ніжно,
Знаю я, у душі твоїй морозно й сніжно.
І не треба легенько мене обіймати,
Холод в серці твоїм, і його не сховати.

Я тепер не боюсь, як раніше, розлуки.
Я піду... Відпусти, не цілуй мої руки.
Я так довго хотіла й шукала свободи,
І тепер йду, як човен, у новії води.

І не треба мені всіх твоїх обіцянок,
Мене кличе в дорогу туманами ранок,
Я піду, в своїм серці зігрівши надію,
Що кохання знайду - свою вічную мрію.

Можеш фото напам'ять лишити собі,
Це усе, що по праву належить тобі.
Ось і сонце встає, вітерець повіває...
Це кінець... Прощавай. Я піду... Я зникаю..


© Copyright: Любов Козир

"Місячна ніч" Любов Козир
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=168914

Місячна ніч, небо зорі засіяли...
Ти підведи вгору очі на мить:
Чи не проце ми з тобою і мріяли?
От би цей час назавжди зупинить.

В срібному мареві місто купається,
Сяйвом залиті сади і дахи,
Небо, як в казці, з землею зливається,
В Космос тікають порожні шляхи.

Втомлені вулиці сповнені тишею,
Пам'ятник в парку суворо мовчить,
Постать якась промайне, ніби мишею,
Місто завмерло і зніжено спить.

Навіть дерева стоять, не ворушаться,
Вітер свій подих затамував,
Вікна од світла ліхтарного мружаться,
Потяг в безсоння попрямував.

Зорі на себе в Десну задивляються,
Хвилями ніжно шепоче вода,
Після спекотного дня умивається
Берег, дрімає трава молода.

Місячна ніч, небо зорі засіяли...
Час невблаганно тікає кудись...
Чи не про це ми з тобою і мріяли?
Отже, милуйся, радій і дивись...

25.01.2002

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=190287

А сльози чужі не гоять душевні рани,
Не зможуть зібрати в купу розбиті мрії.
Від горя чужого легше ніяк не стане:
Воно не вдихне життя у твої надії.

А сльози чужі нічого уже не змінять:
Не треба просити в Бога комусь розплати.
Хай усмішки інших сонцем тобі засвітять,
Щоб знов захотілось дихати і кохати.


Написано 17 травня 2010 року.

Джерело натхнення - le Magnifique "Повість про кохання."

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=159229

Учителі, учителі, учителі,
О, скільки Ви для нас добра зробили:
Плекали нас, коли були малі,
І як своїх дітей усіх любили.

Учителі, учителі, учителі,
Як добре те, що зараз Ви ще з нами...
Ми скоро сядем в різні кораблі
І розійдемось різними шляхами...

Учителі, учителі, учителі,
Попереду у нас дорослі долі.
Та все ж, навіки наш лишиться слід
У рідній тридцять п'ятій школі.
(В краю дитинства - нашій рідній школі)

Учителі, учителі, учителі,
Для нас відкрили Ви шляхи науки,
Ви - найдобріші люди на землі!
За це ми вдячно Вам цілуєм руки.


Л.Козир (с), 2002 рік

_________________________________________________

Вірш написано 2002 року до свята останнього дзвоника
та випускного балу в Чернігівській ЗОСШ № 35.
Присвячено любим учителям, які в нас вірили,
які нас підтримували, які подарували нам крила.

P.S. Дозволяється використовувати вірш
з посиланням на ім'я автора та із зміненням
останнього рядка третього куплету (на варіант у дужках)

Такий страшний цей вирішальний крок...
Шалений пульс вистукує у скроні.
Я вже засвоїла тяжкий урок
І час, мов воду, чЕрпаю в долоні.

Усі сумні минулі сторінки
Я вирву геть - нехай не труять душу,
І підстрибну, зіпнуся навшпиньки,
Бо до зірок ще дотягнутись мушу...

© Copyright: Любов Козир, 2009
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=159954

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=168739

Я б'юся за тебе, а може, і справді, не варто?
А може, хай доля сама розкладе по місцях?
Набридла любов, що нагадує партію в карти,
Де кожен блефує, ховаючи в посмішках страх.

Я б'юся за тебе, а може, і справді, не треба?
Навіщо війна, що примножує сльози і біль?
Я ладна була цілий світ проміняти на тебе...
Та звідки дізнатись, чи вартий ти жертв і зусиль?...

29.01.2010

Вальсує багряним листям уздовж тротуарів осінь,
Цей смуток, мабуть, від того, що теплі скінчились дні…
Згорнулась душа в клубочок: не хоче трагедій, досить!
Та тільки думок не гріють столиці п’янкі вогні…

Я хочу прийти додому, облишивши ролі й маски,
Пірнути в тепло обіймів, відчути твій аромат,
Забути усі образи, немовби невдалу казку,
І просто собі кохати, не вірячи в листопад…

19-20.10.2010

Любов Козир "Карпатська замальовка"

публікація на авторській сторінці

Небесна вата зачепилась за вершину,
Туманом заливаючи простори,
Я зачаровано дивлюся на картину,
Де губляться між хмар осінні гори.

Під пінний шум стрімкого ЧеремОшу,
Що б'ється, ніби скутий берегами,
Я відчуваю, як спокійно можу
Долівки не торкатися ногами.

Тепло від ватри ллється у долоні
І слів нема, щоб все це описати...
Сьогодні я у вашому полоні,
Мої казково-вЕличні Карпати.

16.09.2010
На згадку про відпустку в Барвінковому

Картинку взято із інтернету, бо до власних фото ще руки не дійшли... :)
http://foto.mail.ru/mail/hanuma666/75/82.html