Серия сообщений "Женская живопись":Выбрана рубрика Женская живопись.
Часть 1 - Живопись Натальи Сюзевой
Часть 2 - Живопись Анны Сливончик
Часть 3 - Живопись Олеси Сержантовой
Часть 4 - Живопись Евгении Гапчинской
Часть 5 - Цветы Джорджии О'Киф
Часть 6 - Галерея картин Джорджии О'Киф
Часть 7 - Английская художница Rolinda Sharples
Часть 8 - Марианна Норт
Часть 9 - Веселые старушки Инге Лоок
Часть 10 - Remedios Varo
Часть 11 - Художница Наталья Гончарова
Часть 12 - Художник из Санкт-Петербурга – Агафья Белая
Часть 13 - Документальный фильм о Фриде Кало
Часть 14 - Райські квіти Катрі Білокур написані в пеклі
Часть 15 - Кларис Беккет
Часть 16 - Венеция Джейн Петерсон
Часть 17 - ПАРИЖ НАЧАЛА ПРОШЛОГО ВЕКА НА КАРТИНАХ ДЖЕЙН ПЕТЕРСОН
Часть 18 - Творчество и судьба Зинаиды Серебряковой
Часть 19 - Наивная художница Катя Медведева
Живопись Натальи Сюзевой |
Дневник |
Сюзева Наталья родилась в 1965 г. в Пензе. Училась в Пензенском художественном училище им. К.А. Савицкого 1980-1984г. Член СХ.
Непролитый кофе
Потерялась
Энтомология
Прятки
Венок из одуванчиков
На горку
Прятки
Зимородок
Красный день календаря
Почешите мне за ушком....
Рябиновые бусики
Вечёрки
Ночное
Качели
Птицелов
Источник: http://artnow.ru/ru/gallery/3/15591.html
|
Живопись Анны Сливончик |
Дневник |
Родилась в 1980 г. в городе Гомеле.
Образование:
1992-1999 Республиканский лицей искусств, Минск
1999-2007 Белорусская Государственная Академия Искусств( отделение станковой живописи) Минск
В 2008 Вступила в Белорусский союз художников
2009 - Награждена медалью "Талант и призвание" международного альянса "Миротворец"
Работы находятся в Национальном музее Республики Беларусь, музее современного искусства (г.Минск. Беларусь), музее современного
русского искусства ( Джерси Сити. США)
Ноченька звездная
Сезон охоты открыт
Звездопад
Флора
Мимолетное
Время сажать картошку
Весна в городе
Игра с переодеванием
Третий лишний
Коктейль
Ева
Курортный роман
Давай поиграем в любовь
Зимние груши
Отражение
Страж твоих снов
Дом, где живет любовь
Золотая рыбка
Зима
Дождик
Вася, домой!
Источник: http://artnow.ru/ru/gallery/3/6639.html
|
Живопись Олеси Сержантовой |
Дневник |
О. Сержантова родилась в 1975 г. в Казани. В 1998 г. окончила Казанское художественное училище.
В 2004г. окончила Московскую академию им.Сурикова, отделение графики.
С 2004 года преподаватель рисунка и живописи в Казанском художественном училище.
В 1999 г. как художник по костюмам оформила спектакль "Дневник Анны Франк" Российского молодежного театра г. Москвы.
Принцесса
Я помню твой голос на слове «любовь»...
Наверное, мне далеко до принцессы,
И звёзд в рукавах я, увы, не ношу, -
Лишь россыпь стихов да отрывочки пьесы…
Ты хочешь чудес? Я о них напишу.
Представлю под утро тебя полусонным,
Немного охрипшим, лохмато-смешным,
И с чаем на кухне с кружочком лимонным
В халате и тапках, а может, босым.
Не так далеко (или в доме напротив?)
Я тоже проснулась – синхронно с тобой!
И мысли о том же… ты будешь не против?
Тогда исполняю, пока что строкой.
Представим теперь (только рядом!) две чашки:
Твоя и моя, - надо вместе мечтать.
Но я не пойму, отчего же мурашки
Мешают мне утро с тобой представлять?
А спой эту песню про чудо-комету,
Быть может, она пролетит где-то вновь?
Глупыш, я не верю в дурные приметы,
Я помню твой голос... на слове «любовь».
Анна Бондарева
Первый снег
Сумерки в саду
Ева
Прекрасное утро
Закат на море
Балерина и роза
Маленький концерт
Весна
Натюрморт с часами
Осень
Ню и груши
Вино и женщина
Ах,прощай диета!
Кофейное утро
А здесь снег.......
Кукла
Поэт и осень
Дама
Шарик
Источник: http://artnow.ru/ru/gallery/3/5186.html
|
Живопись Евгении Гапчинской |
Дневник |
Родилась 15 ноября 1974 в Харькове в семье военного. Пятый ребенок в семье. В пятилетнем возрасте пошла в школу, а в 13 лет стала студенткой Харьковского художественного училища. Окончила Харьковский художественный институт.
Стажировалась в Нюрнбергской художественной академии. В 2000 году переехала в Киев. Художественно-выставочную деятельность начала в 2002 году. Художница сотрудничает с издательством «А-ба-ба-га-ла-ма-га», в частности проиллюстрировала книгу Ивана Малковича «Лиза и её сны».
В 2008 году «Укрпошта» выпустила серию из 12 почтовых марок «Знаки Зодиака» с работами Евгении Гапчинской.
Ежегодно проводит более десятка новых выставок в Украине, России, Франции, Бельгии, Англии, Нидерландах и других странах. Имеет несколько собственных галерей в Украине и в России. Её работы хранятся в европейских музеях и частных коллекциях ценителей и деятелей искусства.
(Википедия)
Её большеголовые ангелы с розовыми щеками вызывают детский восторг и легкую тоску. Тоску по детству, вере в волшебство и чудеса. Её ангелы, как дети, любят варенье, мороженое и сладкие конфеты. Они выращивают лук в банках («Луковый бог»), грустят над «старой картошкой», мечтают о взрослой жизни, они шалят, и их ставят в угол. Они так же, как дети, радуются найденной копеечке и живут своей собственной чистой прекрасной жизнью и знанием, что счастье есть. Надписи на картинах восхищают ничуть не меньше, чем сами картины, в них сокрыт великий смысл, простота их завораживает, и хочется шепотом повторять некоторые из них: «Все думают, что я бабочка, а я ангел...», «Ангелы любят мороженое», «Небо в ладошках», «Я королева клубничного варенья», «Зачем мне рай, если в нем нет шоколада».
Картины Гапчинской просто пропитаны положительной энергетикой, они заряжают оптимизмом. Она рисует любовь: «Мое сердечко, так стучит, когда он меня целует», «Совсем необязательно Вам знать, в кого я влюблена», «В любовь как в омут с головой» - любовь до гроба, сильную и вечную. Gapchinska бренд, собственный неповторимый стиль, «поставщик счастья №1», так её называют. Это не только картины, но и расписная мебель, трогательные игрушки, подушки, сумки, посуда.
Евгения Гапчинская не всегда была известной. Был в жизни момент, когда она не рисовала вообще, а занималась организацией чужих выставок. После окончания Харьковской Академии художеств жизнь её складывалась нелегко, она оставила живопись и пошла на курсы маникюра. Потом вместе с мужем Дмитрием и маленькой дочкой Настей переехала в Киев, где живет и сейчас.
А однажды, возвращаясь на поезде из Москвы в Киев, она увидела своего первого героя: большеголового ангела с розовыми щеками, маленькими крыльями и, оставив живописные каноны и классические пропорции, нарисовала его для себя. С этого дня ангелы поселились у неё дома. Первая выставка работ проходила в её квартире, путь художника был непрост.
Сейчас в Киеве, Днепропетровске, одессе и Москве у Гапчинской свои галереи, и её картины расходятся по частным коллекциям известных людей. Картины художницы есть у футболиста Андрея Шевченко, певицы Софии Ротару, кинорежиссера Никиты Михалкова, балерины Анастасии Волочковой. Итальянский тенор Лучано Паваротти, гастролируя в Киеве, купил у Евгении 2 полотна. На сайте www.gapart.com можно посмотреть работы Гапчинской.
Кто-то назовет творчество Гапчинской несерьезным, любительским, но мне кажется, что художник вовсе не обязан быть серьезным профессионалом, довольно того, что его картины нравятся многим людям и дарят светом и радостью.
Евгения Богатырева
Источник: http://cirkul.info/article/evgeniya-gapchinskaya-risuet-schaste
Еще одна конфетка...
Я иду искать ...
Легче забыть сто поцелуев, чем один-единственный ...
Некоторые девочки рождаются сразу принцессами ...
В январе 2008 года издательство «Марка Украины» и Укрпошта выпустили комплект из 12 марок «Знаки зодиака». В ультрафиолетовых лучах на марках светятся изображения зодиакальных созвездий.
Автор работ «Знаки зодиака» — Евгения Гапчинская. Дизайн марок — Наталья Андрейченко.
|
Цветы Джорджии О'Киф |
Дневник |
Ненавижу цветы.
Рисую их лишь потому,
что они дешевле моделей,
к тому ж не шевелятся.
Джорджия О’Киф
Удивлены?
Художница следовала своему кредо – изображать не то, что она видит, а то, что чувствует. Ее изображения цветов – странные, хищные, тревожащие. Писала она их не с натуры, а по фотографиям другого фотографа, Пола Стренда: «Я знаю, что я не способна написать уветок, Не смогу я написать и сияние солнца в яркой летний день. Но я надеюсь, что мне удается передать через цвет мое ощущение цветка или лучше сказать, мое ощущение, которое на какой-то момент становится важным благодаря цветку».
Аризема, 1930
Red Cannas, 1927
An Orchid
Yellow Cactus Flowers
Petunia and Coleus
Sunflower, New Mexico, I, 1935
White Flower, 1929
Маки, 1950
Роза, 1957
|
Галерея картин Джорджии О'Киф |
Дневник |
Натюрморт:
Apple Family 3, 1921
Grey and Brown Leaves, 1929
2 Yellow Leaves, 1928
The Shell, 1934
Череп коровы и коленкоровая роза, 1932
Horizontal Horse's or Mule's Skull with Feather, 1936
Summer Days, 1936
Пейзажи:
Свет звезд в ночи, 1917
Evening Star, No. III, 1917
Tree and Picket Fence, 1918
Lake George Autumn, 1927
The Lawrence Tree
Dark Tree Trunks, 1946
Birch and Pine Trees - Pink, 1925
Green Mountains, Canada, 1932
The Cliff Chimneys, 1938
Cottonwood III, 1944
Nature Forms Gaspe
Над облаками, 1962-1963
Архитектура:
The Shelton with Sunspots, 1926
The Radiator Building at Night- New York, 1927
Black Door with Snow II, 1955
Ranchos Church No.1, 1929
Ranchos Church, New Mexico, 1930–31
Кресты:
Black Cross with Red Sky
Абстракция:
Early Abstraction, 1915
Series I—No. I, 1918
Series I, No. 7, 1919
Series I—No. 2, 1918
Blue B, 1959
Pelvis I, 1944
Music - Pink and Blue II, 1919
From the Lake, No. 1
Blue and Green Music, 1919/21
Flower Abstraction, 1924
Red Canna, 1923
Голубая абстракция, 1927
It Was Yellow and Pink III, 1960
It was Blue and Green
Tan, Orange, Yellow, Lavender, 1959-1960
Четыре зеленых линии с красным, 1979
Источники (где посмотреть больше картин): http://rockkent.narod.ru/Keeffe/Keeffe.htm
http://cgfa.acropolisinc.com/okeeffe/index.html
http://www.artic.edu/aic/collections/artwork/artist/738
http://www.moma.org/collection/artist.php?artist_id=4360
http://www.nga.gov/cgi-bin/tsearch?oldartistid=103030&imageset=1
http://www.sfmoma.org/exhib_events/exhibitions/383
http://www.whitney.org/Exhibitions/GeorgiaOKeeffe
http://www.whitney.org/Collection/GeorgiaOKeeffe/8547
http://www.brooklynmuseum.org/opencollection/artists/1207/Georgia_OKeeffe
|
Английская художница Rolinda Sharples |
Дневник |
Rolinda Sharples родилась в семье художников в Бристоле. Ее отца звали Джеймс, а мать - Эллен. Три брата Ролинды тоже стали художниками. Это были: Джордж, от первого брака ее отца, Феликс, от второго брака, и Джеймс-младший, который был родным братом Ролинды и сыном Эллен, третьей жены Джеймса. Ролинда была еще ребенком, когда ее родители переехали в Америку в 1794 году. В 1803 году ее мать, которая рисовала миниатюрные портреты, начал поощрять свою дочь, проявлявшую интерес к профессии художника. Она учила Ролинду рисунку, выделяя ей небольшие суммы денег для поощрения. Когда Ролинде исполнилось 13 лет, она присоединилась к семейному бизнесу. Это было создание небольших пастельных портретов известных людей, их копирование и продажа. Вместе со своими двумя братьями и матерью она начала копировать миниатюрные портреты с картин своего отца.
George Washington by James Sharples (1796)
После смерти отца в Нью-Йорке в 1811 году Ролинда вернулась в Бристоль вместе с матерью и братом. Она отказалась от написания небольших картин, зарабатывая на жизнь рисованием портретов маслом, более того, не ее картинах мы видим и группы людей. Ее мать Эллен вела дневник и в 1812 г. она отмечает значительный прогресс, которого достигла ее дочь в живописи. В 1814 году Ролинда написала автопортрет, а в 1815 году она закончила двойной портрет под названием «Художница и ее мать».
Charles and Catherine Darwin by Ellen Sharples (1816)
Ролиндa была избрана почетным членом Общества британских художников в 1827 году. Она была одной из первых британских женщин –художниц, которая отважилась рисовать многофигурные композиции. Ее групповые картины так же подробны в деталях, как и маленькие портреты, которые она когда-то рисовала. Сегодня ее картины со сценами жизни Бристоля периода Регенства рассматриваються как источники, по которым можно изучать эту эпоху. Картины Ролинды были включены в состав выставок в Бристоле, Лидсе, Бирмингеме, и Карлайле, а также в Королевской академии и Обществе британских художников в Лондоне. Последние восемь лет жизни она жила с матерью в Хотвеллсе и умерла от рака груди в 1838 году. Многие из ее картин в настоящее время храняться в городском музее и картинной галерее Бристоля.
Художница и ее мать
Автопортрет
Madame Catalani
The Cloakroom (гардеробная), Clifton (район Бристоля) Assembly Rooms
Assembly room - зал для приёмов, собраний, балов.
Every country town had its assembly room. — В каждом провинциальном городе есть свой зал для приёмов.
Любопытно, что здание, в котором происходит оное собрание, сохранилось до наших дней.
Картина особенно цениться поклонниками Джейн Остин, поскольку не только прекрасно живоописаны нравы высшего общества эпохи Регенства, но и модные детали одежды переданы с огромной точностью.
Фрагменты картины:
Rownham Ferry, 1820-1822
Деталь картины
Clifton Race Course (detail)
Бристольская ярмарка, 1825
The Trial of Colonel Thomas Brereton, 1832
О семье: http://mydailyartdisplay.wordpress.com/2012/03/03/the-sharples-family/
|
Марианна Норт |
Дневник |
|
Веселые старушки Инге Лоок |
Дневник |
Inge Lооk, иллюстратор и садовод, родилась в Хельсинки в 1951 г. Окончила среднюю школу в 1972. Получила образование ландшафтного дизайнера в 1974 году, закончила Университет искусств и образовательный центр для графического дизайна в 1979. 6 лет в поисках себя проработала садовником, пока подруга не попросила её нарисовать несколько карикатур для газеты. Затем были журнальные иллюстрации, открытки, календари и, в конечном счете, Инге Лоок в 1979 году решила работать как независимый художник. Нарисовала более 300 открыток, из которых около половины на тему Рождества. Иллюстрирует книги и журналы, особенно на садоводческие темы. Наибольшую известность ей принесла серия про весёлых, не желающих стареть старушек. Первый рисунок бабушки появился в 2003 году, сейчас их около 20, открытки и календари с ними разлетаются как горячие пирожки по всему миру. Сама Инге пишет: “Я бы хотела, чтобы люди иногда останавливались, а не носились сломя голову от одного проекта к другому. Чтобы они умели быть довольны тем, что у них есть. Мне кажется, одна из святых правд жизни — это жизнь именно в настоящий момент. Я сама все время борюсь за то, чтобы запоминалась ценность именно текущей секунды”. Ее старушки — озорные и жизнерадостные, неунывающие бабушки-шалуньи.
Смотрим на работы Инге Лоок и радуемся жизни. Ведь девиз Инге: «Время — деньги, а тратить грех».
|
Remedios Varo |
Дневник |
Три ведьмы... Так называли трех женщин-художниц, работавших в сюрреалистической манере и живших в середине прошлого века в Мехико. Их имена - Leonora Carrington, Kati Horna и Remedios Varo. "Ведьмы" интересовались спиритуализмом, мистикой и искусством. Они поддерживали друг друга, но общество относилось к ним с опаской и они были вычеркнуты из числа "правильных" художников.
Kati Horna - Remedios Varo, носящая маску, сделанную Leonora Carrington, 1957
Реме́диос Ва́ро Ура́нга (исп. Remedios Varo Uranga; 16 декабря 1908, Англес — 8 октября 1963, Мехико) — испанская художница, представительница сюрреализма.
|
Художница Наталья Гончарова |
Дневник |
|
Художник из Санкт-Петербурга – Агафья Белая |
|
Документальный фильм о Фриде Кало |
Дневник |
|
Райські квіти Катрі Білокур написані в пеклі |
Дневник |
/uaua.top/wp-content/uploads/2019/05/6_13-300x176.jpg" target="_blank">https://uaua.top/wp-content/uploads/2019/05/6_13-300x176.jpg 300w, https://uaua.top/wp-content/uploads/2019/05/6_13-768x450.jpg 768w, https://uaua.top/wp-content/uploads/2019/05/6_13-294x172.jpg 294w" width="1024" />
За матеріалами сайту ukrainianpeople.us.
Їй випало захопити своїм життям один із найтемніших і найбезпросвітніших відрізків в історії України – становлення радянської влади, продрозкладка, колективізація, колгосп, а потім – голодомор тридцять третього, війна, післявоєнний холод, бідність і розруха. Власне, на початку шістдесятих років минулого століття, коли українці тільки починали жити хоч більш-менш заможно, Катря Білокур якраз померла. Не застала вона ані пристойного, ані бодай хоч трохи терпимого життя. Не судилося їй. А на полотнах – здебільшого великі лапаті квіти, що аж сміються життєрадісною й життєствердною гамою кольорів. Парадокс? Хіба ж мистецтво не повинне відображати життя таким, як воно є? Хіба художник не переносить на свої картини те, що спостерігає навколо себе? Схоже, Катря Білокур малювала життя таким, яким тільки мріяла його бачити. Чи не тому всесвітньо відомий живописець Пабло Пікассо, якось побачивши її роботи на міжнародній виставці, у захопленні прорік: “Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ!” Та власне, у цьому й має полягати життєве кредо кожного справжнього митця – робити світ прекраснішим…
/uaua.top/wp-content/uploads/2019/05/664730_3_w_1200_lq-852x1024-250x300.jpg" target="_blank">https://uaua.top/wp-content/uploads/2019/05/664730_3_w_1200_lq-852x1024-250x300.jpg 250w, https://uaua.top/wp-content/uploads/2019/05/664730_3_w_1200_lq-852x1024-768x923.jpg 768w, https://uaua.top/wp-content/uploads/2019/05/664730_3_w_1200_lq-852x1024-196x235.jpg 196w" width="852" />
Катерина Білокур народилася 7 грудня 1900 року в селі Богданівка, що було тоді в складі Полтавщини, а нині – Київщини. У цьому самому селі вона й проживе весь свій вік, виїжджаючи кудись дуже рідко, недалеко й ненадовго. Катрині батьки були простими селянами, які все життя не піднімали очей вище поля, худоби й городу. А вона була художницею, здається, від самого народження:
“Це було дуже-дуже давно. Куди б не йшла моя мати, несучи мене малу на руках, я чого-то плакала… Я пам’ятаю й січас високі дерева, зелену траву і дівчину… Та дівчина нагнулась – і я побачила біля її ніг серед незеленої трави два зелені-зелені листочки, а серед них така чудова синя малесенька квіточка. Вона така мені, малій, показалась прекрасна! Я перестала плакать…”
Дитяче захоплення доньки – малювання – батько сприйняв не те що неприязно, а вороже й нетерпимо:
“…намалюю з одного боку полотнини що-небудь, надивлюсь-намилуюсь, переверну на другий бік – і там те саме. А тоді виперу той кусочок полотна – і знов малюю… А одного разу… намалювала не краєвид, а якихось видуманих птиць… Мені було радісно на душі від того, що я таке зуміла видумати! І дивилась на той малюнок, і сміялась, як божевільна… От мене на цьому вчинку і поймали батько та мати. Малюнок мій зірвали і кинули в піч… “Що ти, скажена, робиш? Та, не дай Бог, чужі люди тебе побачать на такому вчинку? То тебе ж тоді ніякий біс і сватати не буде!..” Але куди я не йду, що я не роблю, а те, що я надумала малювати, – слідом за мною…”
Дуже показовий штришок до питання ролі митця в сільській пасторальній “ідилії” перших років ХХ століття. Катря не знала й не могла знати, що в той час, як вона ховалася зі своїм малюванням подалі від людських очей (так ховався й Тарас Шевченко сто років тому), Європою вже переможно крокували всі можливі й неможливі революційні рухи, набирала обертів різного штибу боротьба за рівні права, жінки відстоювали свої прогресивні позиції на маршах суфражисток тощо. А для Катрі був величезною проблемою звичайний папір…
/uaua.top/wp-content/uploads/2019/05/285418-242x300.jpg" target="_blank">https://uaua.top/wp-content/uploads/2019/05/285418-242x300.jpg 242w, https://uaua.top/wp-content/uploads/2019/05/285418-768x953.jpg 768w, https://uaua.top/wp-content/uploads/2019/05/285418-189x235.jpg 189w" width="806" />
1922 року Катря вирішує їхати до Миргорода – вступати в керамічний технікум. У свої 22 роки вона навіть не знає, що обов’язковою умовою для вступу туди є шкільна освіта. Вона ж не закінчила навіть семирічки, бо батькам чи то насправді сутужно було стягтися їй на чоботи, одяг і такий-сякий учнівський реманент, чи то вони просто не переймалися таким дріб’язком, уважаючи куди важливішим навчити доньку вправно порати хатню й городню роботу, а там, дивись, і заміж вискочить, хіба їй тоді та наука здасться:
“І якщо (я) сиділа довго, нахилившись над букварем, то мати сердито і гукали: “Чуєш, Катре, ти менше у книгу зазирай, а більше дивись на гребінь та на мичку, та щоб пряжа у неї була тонка та рівна!..”
Відмова прийняти документи стала справжнім шоком для Катрі – для Катрі як митця, а не як дівчинки, що дуже хотіла в місто. Уже тоді, певно, Білокур усвідомлювала себе справжнім художником, мала відчуття творчої правоти й повноти, які рвалися на волю. Урешті-решт, повертаючись додому, розчарована й пригнічена Катря робить ще одну спробу – вона просто перекидає свої малюнки через паркан на подвір’я технікуму. Все марно. То був просто “глас волаючого в пустелі”.
/uaua.top/wp-content/uploads/2019/05/bilokur_1-768x1024-225x300.jpg" target="_blank">https://uaua.top/wp-content/uploads/2019/05/bilokur_1-768x1024-225x300.jpg 225w, https://uaua.top/wp-content/uploads/2019/05/bilokur_1-768x1024-176x235.jpg 176w" width="768" />
Повернувшись додому, вона, звісно, не заспокоїлася. Геній, якщо він справжній, ніколи не знає спокою. Він потроху стихає тільки тоді, коли реалізується. Усі спроби втихомирити, притлумити його в якийсь інший спосіб приречені на неминучу поразку. Прагнучи зробити хоч щось для того, аби нарешті бути почутою, Катря робить іще одну відчайдушну спробу. Почувши по радіо пісні у виконанні славетної Оксани Петрусенко, Катря наважується написати співачці листа. У конверт вкладає ще й свій малюнок – калина на огризкові полотна. На конверті пише: “Київ. Академічний театр. Оксані Петрусенко”. Точнішої адреси вона не знає. Дивно, але Оксана Петрусенко отримала листа. З її допомогою до Катрі таки прийшло визнання…
Якщо хтось думає, що після цього в Катриному житті багато чого змінилося, то він жорстоко помиляється. У 1957 році декілька робіт Білокур експонувалися на міжнародній виставці українського мистецтва в Парижі, у знаменитому Луврі. Саме там їх і побачив великий Пабло Пікассо, саме там неабияк захопився “Берізками” та “Царем Колосом”. Саме там вигукнув ту фразу, почути яку відносно себе мав би за честь кожен другий художник у світі. Але Катря його слів не чула – у Париж її ніхто не кликав. “Роботи колгоспниці з села Богданівки”, – саме так у радянських виданнях узвичаєно підписували її полотна. Під таким брендом вони експонувалися в СРСР, у такому ж вигляді й у Париж потрапили. Нічого іншого самобутній художниці система запропонувати не могла.
/uaua.top/wp-content/uploads/2019/05/bilokur_2-901x1024-264x300.jpg" target="_blank">https://uaua.top/wp-content/uploads/2019/05/bilokur_2-901x1024-264x300.jpg 264w, https://uaua.top/wp-content/uploads/2019/05/bilokur_2-901x1024-768x873.jpg 768w, https://uaua.top/wp-content/uploads/2019/05/bilokur_2-901x1024-207x235.jpg 207w" width="901" />
Зайвим буде й говорити, що своїй улюбленій справі Катерина Білокур у жодному закладі не вчилася. Ґрунтувати полотно, щоб картина з часом не тьмяніла, змішувати фарби, добирати потрібну товщину пензлика (з котячої шерсті) народна художниця поволі навчилася сама – методом спроб і помилок. За великим рахунком, вона ніколи й не працювала так, як велять правила – приміром, роботи свої писала без жодних ескізів та етюдів, обходилася навіть без попереднього нанесення на полотно контурів майбутньої картини. Просто писала деталь за деталлю, від однієї переходила до іншої, у відповідності до свого задуму. “Ой, Боже ж мій, як глянеш кругом, то та гарна, а та ще краща, а та ще чудовіша! Та начебто аж схиляються до мене, та як не промовляють: “Хто ж вас тоді буде малювати, як ти нас покинеш?” То я все на світі забуду – та й знов малюю квіти…”
Однак “усе забути й малювати квіти” для Катерини Білокур було не такою вже й простою справою. По-перше, ніхто для неї не відміняв роботи – родина до війни ще сяк-так пручалася, а після вже мусила вступити в колгосп, інакше просто дихати не давали. По-друге, батьки – вони так і не змогли зрозуміти й прийняти того, що донька склала на олтар мистецтва своє жіноче щастя й сімейний затишок. Власне, вони й не могли цього зрозуміти. Надто вже інші проблеми їм доводилося вирішувати все життя, настільки інші, що доньчина любов до малярства видавалася їм мало не знаком від диявола. А тому умови для творчості в Катерини були… не дай Боже нікому.
“Іще в мене є сила творити красу, а я мушу по цілого півдня стояти біля печі і роздмухувати сирий торф”. У листі до свого друга мистецтвознавця Стефана Таранушенка художниця, між іншим, зазначає, як то нелегко працювати взимку – комірка не опалюється (тут на хату б палива настачити…), вода у відрі постійно замерзає, доводиться часто дмухати на пальці, а то не гнуться, ноги в чоботях замерзають і з часом починають злазити нігті… Хіба можна це назвати умовами для творчості? Та хіба це взагалі можна назвати людськими умовами? Мистецький істеблішмент столиці, пещений і хвалений владою, ситий і лискучий, навряд чи й у найстрашнішому сні міг побачити, що в такому пеклі мисткиня може малювати райські квіти.
А може, якраз у цьому й криється головна таїна магічної сили її робіт – у контраверзному русі: коли тілу вже так нестерпно, що далі просто нікуди, дух якраз невпинно вивершує себе, злітаючи вище й вище, нехтуючи всім буденним, зневажаючи час…
/uaua.top/wp-content/uploads/2019/05/still-life-flowers-with-nuts-1948-by-Kateryna-Bilokur-1024x864-300x253.jpg" target="_blank">https://uaua.top/wp-content/uploads/2019/05/still-...a-Bilokur-1024x864-300x253.jpg 300w, https://uaua.top/wp-content/uploads/2019/05/still-...a-Bilokur-1024x864-768x648.jpg 768w, https://uaua.top/wp-content/uploads/2019/05/still-...a-Bilokur-1024x864-279x235.jpg 279w" width="1024" />
Час на її полотнах – власне ж! – відсутній. Жодних ознак доби, жодних історичних віх, жодних найменших просторових координат, хоч радянські критики й намагалися вписати її творчість у контекст соцреалізму – та кого вони не втискували в те прокрустове ложе? Але вони помилялися, адже на полотнах Білокур часто сусідують рослини, що не цвітуть в один час, квіти разом із плодами, городня, лісова та польова зелень в одній композиції – будь то вінок, букет, а часто й невизначений потаємний простір її багатої уяви. Невтримна вітальна сила буяння тих квітів, які теж зневажили час, знаменує собою спробу гармонізувати мрію і реальність, філософську концепцію, дуже далеку від реалістичної. Дослідниця Оксана Забужко називає творчу манеру Катерини Білокур “унікальним зразком світського іконопису”: “…Це, властиво, естетика релігійного екстазу: святкування божественного, що просвічує крізь земне, ‒ і тільки в цьому контексті її творчість і може бути поправно відчитана…”
/uaua.top/wp-content/uploads/2019/05/Bilokur-247x300.jpg" target="_blank">https://uaua.top/wp-content/uploads/2019/05/Bilokur-247x300.jpg 247w, https://uaua.top/wp-content/uploads/2019/05/Bilokur-194x235.jpg 194w" width="500" />
Отож, навряд чи можна сказати, що художниця не усвідомлювала свого покликання. Та й власне, геній завжди знає, що він геній, про це обов’язково дбає природа, роблячи свій вибір, наділяючи якесь своє чадо геном таланту. Усе життя Катерина Білокур скаржилася на те, що надто мало в неї часу для творчості, що тільки крихітну дещицю зі своїх численних задумів змогла перенести на папір. “…її запасу активности – чи, краще сказати, пасіонарности – стало б на чималий населений пункт. І, крім того, – це дуже добре видно з її листів і пізніших про неї спогадів, – вона була трагічно гордою натурою: з тих, які не гнуться – і ламаються тільки вже разом із головою. Якби вона “втрапила в систему”, в роки терору у неї не було б жодних шансів. Так що, у виправленій історичною дистанцією ретроспективі, можна сказати, що доля якраз була до неї милостивою, коли отак, що називається, “одвела”: їй здавалося, що вона “кидалась в усі кінці, як тигра в клітці”, – а насправді летіла, як метелик на вогонь”, – пише Оксана Забужко у своїй праці “Катерина, або філософія мовчазного бунту: конспект до ненаписаної біографії”.
/uaua.top/wp-content/uploads/2019/05/Kateryna_Bilokur-300x225.jpg" target="_blank">https://uaua.top/wp-content/uploads/2019/05/Kateryna_Bilokur-300x225.jpg 300w, https://uaua.top/wp-content/uploads/2019/05/Kateryna_Bilokur-768x576.jpg 768w, https://uaua.top/wp-content/uploads/2019/05/Kateryna_Bilokur-294x221.jpg 294w" width="1024" />
Оксана Забужко слушно порівнює постать Катерини Білокур із постаттю поетки Маріни Цвєтаєвої – такий же крик “волаючого в пустелі”, оскал “загнаної звірини”, ба навіть суїцидні настрої: “Ото якби зібратись з силою та повіситись – та і все!..” До речі, спроба самогубства в біографії Катерини Білокур таки ж була. У листопаді 1934 року, доведена до відчаю тотальною безпросвітністю, художниця хотіла втопитися в річечці, що протікала в кінці городу. Власне, що ж то було, як не ячання деміурга, якому не дали реалізуватися? Катерина часто писала про це в листах своїм друзям: “Обідно мені на природу, що так жорстоко зі мною обійшлася, наділивши мене такою великою любов’ю до того святого малювання, а тоді відібрала всі можливості, щоб я творила тую чудовую працю во всю шир мого таланту! І скільки в голові моїй снується чудових невиданих буйних картин! І так вони в мріях і залишаються, бо в дійсності приходиться дрижать над кожною унцією олії, фарби і над кожним міліметром полотна! Таки ті художники, котрі живуть у місті, то їм легше дістати все, що потрібно для малювання. А в селі де візьмете? Та ще як хворість спутала, що й поїхати нікуди сил нема!”
/uaua.top/wp-content/uploads/2019/05/maxresdefault-1024x768-300x225.jpg" target="_blank">https://uaua.top/wp-content/uploads/2019/05/maxresdefault-1024x768-300x225.jpg 300w, https://uaua.top/wp-content/uploads/2019/05/maxresdefault-1024x768-768x576.jpg 768w, https://uaua.top/wp-content/uploads/2019/05/maxresdefault-1024x768-294x221.jpg 294w" width="1024" />
Залишити рідну Богданівку Катерині так і не вдалося. Часом друзі й покровителі натякали мисткині на те, що в столиці їй було б набагато легше займатися творчістю, навіть намагалися допомогти, скласти протекцію. Але виходить, що “де народився, там і згодився”, якою б гіркою іронією не відлунювали ці слова в нашому контексті. Голову Президії Верховної Ради УРСР товариша Гречуху вблагати не зміг ніхто – жодні аргументи про талант і славу художниці на радянського номенклатурного царя не діяли: “Хай сидить, де сидить. Ото поки живе в Богданівці, то вона і Білокур, а як заберемо її до Києва, то вже Білокур і не буде”. Власне, так і сталося. Хтось – Білокур, а в когось слава – Геростратова…
1950 року Катерину Василівну Білокур нагородили Почесною грамотою Президії Верховної Ради – це вже було справжнє визнання. Однак дбати про торф і вугілля для печі мисткиня й далі мала самотужки – життя так і не змінилося для неї докорінним чином. У 1957 році в Державному музеї українського образотворчого мистецтва (нині – Національний художній музей України) відкрилася персональна виставка робіт Катерини Білокур. Письменник Микола Кагарлицький згадує: “Вона стояла за метр од глухої стіни, усім тілом налігши на ціпок, за який трималась обома руками. Була туго запнута хустиною з торочками, що рядочками спадали з-під підборіддя. Розглядаючи картини, я опинився навпроти цієї жінки. Вона нараз підняла схилену голову. Випросталась… І на мене й повз мене (як на останньому автопортреті Білокур, виконаному олівцем) глянули великі зволожені темні очі й немов сліпучу іскру викресали з зіниць. То був ніби миттєвий спалах блискавки в чорноті ночі. Я відійшов, знітившись її поглядом. Можливо, селянці не було до мене ніякого діла і не на мене вона глянула, а, щось згадавши, підвела голову до вікна навпроти, а я випадково опинився в блискавичному полискові її карих очей?”
1961 року Катерина Білокур майже слідом за матір’ю помандрувала в ті засвіти, звідки ще ніхто не повертався. Хтозна, як їй там тепер. Про це ніхто не розкаже. Але, озираючись на її творчу біографію (одну з найжахітніших творчих біографій ХХ століття – прогресивного й переможного!), хочеться вірити, що вона там знаходить утіху своєму таланту, живе в дивовижному саду серед квітів, жар-птиць і дивовижних дерев, які цвітуть і плодоносять заразом – у той час, коли вона прагне їх малювати.
Використані цитати:
Микола Кагарлицький. Катерина. Листи і квіти (http://old.dyvensvit.org/articles/1216.html).
Катерина Білокур: Філософія мовчазного бунту: Наукові статті, есеї, культурологічні праці до 100-річчя і 110-річчя Катерини Білокур. Упор. О.Найден. К., Стилос, 2011.
Автор: Сергій Осока
|
Кларис Беккет |
Дневник |
Кларис Беккет (21 марта 1887 - 7 июля 1935) была австралийской художницей и ведущей участницей движения, которое получило название «австралийский тонализм». Ее картины представлены в коллекциях крупнейших общественных галерей Австралии, включая Национальную галерею Австралии, Национальную галерею Виктории и Художественную галерею Южной Австралии.
|
Венеция Джейн Петерсон |
Дневник |
Джейн Петерсон (1876–1965) - американская художница, выпускница Института Пратта. Ее работы созданы в стилях импрессионизма и экспрессионизма, с использованием широких полос ярких красок. В них прослеживается интерес к освещению и изображению спонтанных моментов. Тематика картин - это натюрморты, пейзажи, портреты. Т. к. художница училась в Европе и много путешествовала, то география ее полотен разнообразна: от представления городских сцен Европы до изображения жизни в экзотических странах, например Северной Африки. Работы Джейн Петерсон хранятся в таких музеях, как Музей искусств Метрополитен, Музей города Нью-Йорка, Национальный музей женщин в искусстве и Музей Хиршхорна в Вашингтоне, округ Колумбия, а также Академия изящных искусств Пенсильвании и Музей искусств Филадельфии.
Мост вздохов
|
ПАРИЖ НАЧАЛА ПРОШЛОГО ВЕКА НА КАРТИНАХ ДЖЕЙН ПЕТЕРСОН |
Дневник |
Джейн Петерсон (1876–1965) - американская художница, выпускница Института Пратта. Ее работы созданы в стилях импрессионизма и экспрессионизма, с использованием широких полос ярких красок. В них прослеживается интерес к освещению и изображению спонтанных моментов. Тематика картин - это натюрморты, пейзажи, портреты. Т. к. художница училась в Европе и много путешествовала, то география ее полотен разнообразна: от представления городских сцен Европы до изображения жизни в экзотических странах, например Северной Африки. Работы Джейн Петерсон хранятся в таких музеях, как Музей искусств Метрополитен, Музей города Нью-Йорка, Национальный музей женщин в искусстве и Музей Хиршхорна в Вашингтоне, округ Колумбия, а также Академия изящных искусств Пенсильвании и Музей искусств Филадельфии.
Цветочный базар в Париже
Уличная сцена. Париж
Люксембургский сад
Парижская карусель
Книжный рынок Rive Gauche, Париж
|
Творчество и судьба Зинаиды Серебряковой |
Дневник |
|
Наивная художница Катя Медведева |
Дневник |
|
Страницы: | [1] |