У герці тяжкому змагаються діти Вкраїни,

А сонце від згарищ сховалось у чорнім диму.

Один рідну землю грудьми береже від руїни,

А інший на неї приводить московську орду.

На згарищах дому, де рвалися міни й снаряди,

Згорьована мати ридає під пострілів свист:

« А щоб ви, синочки зрадливі, в колисці малими сконали,

Нас так не карав колись навіть чужинець-фашист.

Імперія дика бажає, щоб вижити, крові

І хижо очима чатує, де б скоїти смерть.

А їй холуї прислужити у люті готові,

Наповнити горем серця українців ущерть.

Горіти вам в пеклі всім зрадникам-грішникам вкупі.

Стежки, де ходили, лише заростуть будяком.

Вам мало могил у холоднім Сибіру забутих

Й могил безіменних героїв за кожним селом.

Та сонце все бачить своїм проникаючим оком,

І Бог допоможе, підтримає мужнє плече,

Вже йдуть батальйони твердим і упевненим кроком .

І вітер свободи надію у душі несе.

Встає Україна, бо криком кричать міліони,

Це голос загиблих, немов з потойбіччя імли,

Спішать козаки, а з Карпат ще й повстанські загони

І Сотні Небесної йдуть молоді юнаки.

Бо встояти треба, пройти через мури і муки,

Щоб зірка нам сяяла щастя людського не раз,

З’єднати серця і в мозолях долонями руки,

Бо без Батьківщини не треба у Всесвіті й нас.

І кличе Вкраїна, мов чайка в час бурі на кручах,

І котиться хвиля, наповнена жалю й туги.

Потерпим, здолаєм всю нечисть для волі онуків,

Щоб міцно з’єднались дніпровськії два береги.

Бо є Україна, не десь, мов жаринка в тумані,

А тут, як зоря, в боротьбі, у житті, наяву.

Нам з нею радіти і бути в хвилини останні

І разом стояти в годину тяжку, грозову.