Смертність через онкологічні захворювання - те, що просто називається рак - займає друге місце після серцево-судинних хворіб. Рак, таким чином, не мав би бути чимось дивним. Однак досі з ним пов’язано дуже багато всіляких психологічних феноменів, які у масовій свідомості перетворюють це захворювання на щось містичне, а лікарів-онкологів змушують виконувати функції психотерапевтів.
Про особливості співіснування із злоякісними пухлинами розповідає лікар-хірург Івано-Франківського обласного онкологічного диспансеру Юрій Ткачук.
Дуже показовою реакцією, пов’язаною із онкологічними захворюваннями, є так звана канцерофобія, тобто боязнь раку. Вона викликана передовсім тим, що у багатьох людей є якщо не безпосередній досвід перебування біля важких хворих, то принаймні інформація про те, як важко і безнадійно ці хворі відходять із життя. А думка про довге і мучівне вмирання лякає кожного, особливо людей із розвиненою уявою.
Іноді канцерофобія виражається у такий спосіб, що людина переконана, що вона хвора на рак. Переважно такими пацієнтами є досить освічені люди, які уважно спостерігають за собою, за своїм організмом. Зауваживши якісь найменші зміни, вони починають читати спеціальну літературу, спостерігати й аналізувати ще більше. І невдовзі у них не залишається жодних сумнівів - усі їхні симптоми можуть відповідати тільки онкологічному захворюванню. Такі люди з лабільною психікою часто попросту переслідують онкологів, вимагаючи щораз ретельнішого обстеження. Вони почуваються майже розчарованими, коли лікарі кажуть - ні, нема. Таким пацієнтам онкологи делікатно радять звернутися до психіатра (добре, якщо таким вистачає розуміння, що це дійсно може їм помогти, а не звинувачують лікарів у тому, що вони мають їх за дурних).
Іншим, зворотнім, виявом цієї психічної проблеми є страх діагнозу. Такі люди, навіть будучи справді хворими, всіляко уникають ситуації, яка б привела до жахливого для них діагнозу. Вони є набагато проблематичнішими для онкологів. Хоча би тому, що серед них є найбільше тих, які не звертаються до лікарів навіть тоді, коли почувають себе справді дуже погано. Саме серед таких хворих найчастіше можна виявити ракові хвороби на високих стадіях розвитку.
В Івано-Франківському онкодиспансері були випадки, коли такі пацієнти, почувши про свій діагноз, намагалися покінчити життя самогубством, декому це навіть вдавалося.
Юрій Ткачук вважає, що канцерофобії сприяє такий стереотип, що рак є хворобою смертельною і невиліковною. Натомість це не так. Серед його пацієнтів є багато таких, які після лікування, після операції живуть ще багато років.
Загалом, потрібно розуміти: онкологія є дуже непередбачуваною. Адже помирають не від пухлини, а від метастазів. Тому бувають випадки, коли навіть після операції видалення великої пухлини людина може повернутися до нормального життя.
Особливе ставлення хворих і їх близьких до ракових захворювань вимагають особливого ставлення лікарів до цих хворих і їх родин. У нашій культурі вважається, що приреченим хворим не варто говорити про їх приреченість. Більшість наших лікарів дотримуються цього принципу.
Натомість, на певних стадіях хвороби, вважає Юрій Ткачук, оптимізм і вольове зусилля пацієнта, настроєного на боротьбу і співіснування зі своєю хворобою, збільшує його шанси на одужання і тривале життя.
Ще одним негативним фактором є те, що у багатьох лікувальних закладах втрачена довіра пацієнтів. Хворі люди не бачать у медиках тих союзників, разом з якими можна почувати себе впевнено у боротьбі із хворобою. Навіть тоді, коли йдеться вже про так зване симптоматичне лікування - тобто звичайне полегшення страждань людини, котра має право померти гідно.
Незважаючи на те, що час від часу повідомляють про причини ракових захворювань або якісь винаходи, які можуть рак здолати, онкологія залишається надзвичайно таємничою галуззю медицини. Вона тісно пов’язана з генетикою, з умовами життя. Динаміка ракових захворювань різних систем і органів організму не тільки є різною у різних регіонах, а ще й міняється з часом. Тепер, скажімо, у нас спостерігається зменшення кількості раку легенів, який завжди займав високе місце. Зате збільшується частота онкологічних захворювань простати і молочної залози.
Попри всілякі психологічні фактори стратегія здорової людини стосовно свого здоров’я є простою. Для кожного після досягнення сорокарічного віку нормальним повинно бути свідоме і добровільне щорічне обстеження (сюди входить загальний аналіз крові, знімок легень, обстеження простати чи молочної залози та інші бадання), яке робить канцерофобію безпідставною, а діагноз - у найгіршому випадку - не фатальним.
Автор: Тарас ПРОХАСЬКО
Джерело: Галицький Кореспондент
http://gk-press.if.ua/
Анорексия – одно из популярнейших заболеваний современности. Неудивительно, ведь стройная фигура стала символом успеха, а топ-модели – образцами для подражания. Тем не менее, само понятие anorexia nervosa зародилось еще в 19м веке. Стало быть, уже тогда многострадальный женский пол отказывался от плитки шоколада во имя высшей цели. Но какой? Викторианкам-то чего не хватало? Если посмотреть на картины той эпохи, можно увидеть что хотя осиная талия была в цене, но пышные бедра и грудь тоже из моды не выходили. Одни турнюры чего стоят! Может, еда была такой, что в рот не возьмешь? Тоже нет, от рецептов 19го века невольно текут слюнки. И тем не менее, все чаще молодые девушки отказывались от пищи. Их поведение объяснялось рядом причин, в частности, желанием стать настоящей леди, которая не просит добавки, возможность упрочить свое положение в семье, ну и жажда славы, разумеется. 
