Починаючи розповідь про Розумівку,хочеться спочатку розповісти про цікавий геологічний об'єкт,в межах якого Розумівка знаходиться.Це геологічне утворення зветься Бовтиською западиною.Западина ця розташована поблизу села Бовтишка Олександрівського району Кіровоградської області. Її діаметр сягає 31 км, а вік – 65 млн р. Зараз площа кратера сягає 6500 км кв, вона являє собою лійкоподібну депресію завглибшки до 600 м, ускладнену центральним підняттям. Западина закладена у кристалічних породах щита. Є дві основні версії походження Бовтиської западини. Перша версія науковців говорить про те, що Бовтиська западина є вулканічною структурою, яка виникла в результаті активізації тектонічних рухів по глибинних розломах у центрі Середньодніпровської кільцевої тектономагматичної структури.Інша(і не менша)частина дослідників вважає її астроблемою.Але яка б версія не виявилась правильною,без сумніву, Бовтиський кратер є найбільшим серед подібних в Україні та входить до переліку найбільших у світі.

Бовтиська западина і кільцеві підняття добре виявлені в сучасному рельєфі. Над центральною частиною западини міститься заболочена долина р. Тясмин,яка має вигляд каньону.На поверхні астроблеми залягають червоноколірні піски тріасового-ранньоюрського віку.Основну частину розрізу становить 300-метрова товща вулканогенних і осадово-вулканогенних відкладів верхньоюрського, крейдового та ранньопалеогенового віку. Завершують розріз осадові утворення кайнозою – глини, буре вугілля, торф.Саме тут геологами було відкрите Бовтиське родовище горючих сланців,яке є третім за розміром сланцевим родовищем в Європі.Додам,що зараз Бовтиська структура є частиною сільськогосподарських земель.Значно більше про Бовтиський кратер можна прочитати тут,а наш шлях пролягає в сусідню Розумівку.

Практично поруч з Бовтишкою розкинулось село Розумівка-головний об'єкт сьогоднішньої розповіді.Варто зазначити,що історична назва Розумівки — Еразмівка. Раніше це село належало князю Григорію Потьомкіну, який викупив його у польського князя Любомирського за 6 мільйонів рублів. В 1794 році після смерті Г.Потьомкіна власницею помістя стала його старша племінниця Катерина Самойлова, яка в першому шлюбі була одружена з полковником Азовського піхотного полку Миколою Раєвським і мала від цього шлюбу двох синів: Олександра, 1769 року народження, який загинув в 1790 році під час героїчного штурму „Ізмаїла”, і Миколу, 1771 року народження, майбутнього героя російсько-французької війни 1812 року.Саме М.М.Раєвський в 1805 році отримав в спадщину Еразмівку разом з селами Івангородом, Бовтишкою, Бірками та хуторами Нерубай і Лісогорське,і з тих часів за помістям Раєвських твердо закріпилася назва „Бовтишка”.

Спочатку церква становила собою усипальницю —пантеон у вигляді прямокутного однонефного храму з розмірами основного об'єму в плані11х18 метрів, з невеликим і неосвітленим куполом в центрі, з порталом із 12 колон, поставлених у два ряди зі сторони головного входу. Колони — доричного ордеру довершених пропорцій і бездоганного малюнка. Кожна складена із семи збірних блоків, відлитих із чавуну.Будівництво усипальниці-пантеона продовжувалось дуже довго і повністю було завершено в 1855 році. Довге будівництво пояснюється значною вартістю споруди , яке велось за ініціативою старшої доньки М.М. Раєвського Катерини Миколаївни на кошти її чоловіка-декабриста М.Ф. Орлова, і частково бойових друзів.В 1883 році внук і третій власник Бовтиського помістя генерал-майор Михайло Миколайович Раєвський звертається в Київську Консисторію з проханням про реконструкцію Хрестовоздвиженської церкви „ у зв'язку з малим вміщенням прихожан і бажанням збільшити фамільний склеп”. За планом передбачалось розширити церкву з північної, південної і західної сторін, з спорудженням розширеного світлового куполу, прибудовою різниці і пономарні, вбудовою нових вікон і надбудовою дзвіниці. Що і було зроблено в 1886 році .В напівпідвальномуприміщенні церкви влаштовано склеп з чотирма захороненнями. Центральним є захоронення генерала М.М. Раєвського — старшого (1771 —1829.)Поруч знаходиться захоронення внука генерала— полковника М.М. Раєвського (1839-1876), який загинув у Сербії в 1876 році від смертельного поранення. Далі в склепі покоїться молодша дочка генерала, фрейліна Софія Миколаївна Раєвська (1806-1881). Одне захоронення невідоме, і це на сьогодні найбільша таємниця усипальниці Раєвських.

Хресто-Воздвиженська церква.Вигляд 1950 року.

В такому вигляді церква проіснувала до 1965 року. Далі трапилось те, що мало трапитися в країні "чудес".Під час чергової "реставрації" було ліквідувано центральний світловий купол, дзвіницю, всі зелені насадження навколо церкви і огорожу з гранітними опорними стовпами. Далі,вже по традиції,тут було то зерносховище, то склад отрутохімікатів. Попередньо забіливши розпис на стінах навіть намагалися пристосувати церкву під музей "Вітчизняної війни 1812 року". Незвичайний пам'ятник архітектури російського класицизму ХІХ століття в Україні був „обезголовлений” і спотворений до невпізнанності.І лише за сприяння створеного 2002 року благодійного фонду ім. М.М. Раєвського цю архітектурну пам'ятку було сяк-так доведено до ладу,хоч і без відновлення архітектурних особливостей.На базі церкви також був створений музей М.М.Раєвського

Єдиним архітектурним ансамблем, який об'єднує захоронення сім'ї Раєвських, є мармурові пам'ятники витонченої роботи італійських майстрів у сквері біля усипальнмці. Їх чотири: генерал-майору Михайлові Миколайовичу Раєвському (1841-1893) і трьом його дітям — старшому сину, Миколі Михайловичу Раєвському (1873-1900), і малолітнім: синові Григорію (1878-1883) і дочці Олені (1888-1889).

Прикрі особливості сьогодення.

Є в Розумівці ще одне місце,заради лише якого варто відвідати це село.На околиці села знаходиться поховання повстанського отамана Чорного Ворона(Миколи Скляра)і його бойових побратимів,які в жовтні 1920-го року невеликим загоном кількістю 300 бійців декілька годин протистояли відбірному 2 тисячному війську будьнівців,які до того ж мали потужну артилерію.Цим самим показавши патріотизм і незламність повстанського духу.

Ця героїчна подія детально описана Ю.Горлісом-Горським в його романі "Холодний Яр":
"Оточені у маленькому лісочку серед степу за кілька верст звідсіля, козаки Ворона по-геройськи боронилися. Усі атаки були відбиті з величезними втратами для будьонівців.Тоді дивізійна артилерія відкрила по круглячку молодого лісу ураганний вогонь, змішавши його із землею. Партизани вискакували гуртами, кидалися назустріч будьонівським лавам і гинули в рукопашному бою, дорого віддаючи своє життя. Кількагодинний бій Чорного Ворона коштував червоним третини складу дивізії. Триста воронівців усі до одного полягли."