Сповідь ненародженого дитяти... |
Шукали ручки материнське серце…
А воно холодне, наче лід…
— Мамо, люба, тільки ти не сердься,
Що тобі від мне стільки бід…
Вибач, що я стало згустком болю.
Підпирало груди і боки…
А тепер, матусенько, з тобою
Надійшов розлуки час важкий…
Потерпи, не плач і не журися —
Скоро й сліду не залишиться в тобі.
Вже моє серденько тихше б’ється,
Бо почуло брязкання ножів.
Мов пружина, стали ноженята —
Їм би ще міцніти і рости!..
Щоб колись наздоганяти тата…
Знов ці мрії…
Матінко, прости…
Це я так…
Як кажуть, перед смертю.
Якось легше трішечки стає…
А як важко буде — я потерплю,
Щоб здоров’я не калічити твоє…
Хороше мені було з тобою…
Тепло-тепло, ніби на печі!..
І усе на двох — до краплі крові!..
До останньої молитві уночі…
Бог тобі пробачить, люба ненько,
Тільки ти покайся, не забудь!
Як назвеш мене гріхом маленьким —
Не хвилюйся, бо не в тому суть.
Головне, що Бог тебе прощає…
Але стільки є ще матерів!
Тих, що з дітками навіки розлучає
Ні! Не вчинок цей, а більше — гріх!!!
Він дітей рубає на шматочки
І кидає в ящик для сміття.
Бог звертається до вас, Адама дочки,
Хто ж це вам дав право на життя?..
Не убий!..
І слів не треба більше,
Щоб серця знов бились в унісон…
Мамо, люба, мила, найрідніша!
Ну, скажи, що це був тільки сон…
Лариса Козинюк
ПАМЯТНИК ЖЕРТВАМ АБОРТА В РИГЕ.
27 нерожденных младенцев из бетона лежат на мостовой в центре Риги. Ровно столько маленьких мальчиков и девочек, не увидевших солнце, ежедневно становятся медицинским материалом. Годным для изготовления дорогой косметики, но не годным для жизни. Рядом с каждым каменным младенцем тумба, где на трех языках, коротко и понятно объясняется, почему этому крошечному человеку не позволили жить. Почему его крошечное сердце перестало биться. Что стало причиной аборта.
ПАМЯТНИКИ НЕРОЖДЕННЫМ ДЕТЯМ ...
Рубрики: | интересно |
Комментировать | « Пред. запись — К дневнику — След. запись » | Страницы: [1] [Новые] |