Слово «славень» походить від слова «славити» і є синонімом до слова «гімн». Та вживають це слово рідше, хоча воно при відмінюванні значно милозвучніше, ніж офіційна назва урочистої пісні будь-якої держави.

Особисто мені ніколи не було зрозуміло, чому "гімн". В українській мові таким словом називають дещо інше. І ось саме тепер, коли ми намагаємося вже здихатися наслідків сересери, чи не пора вже поставити крапку й в цьому питанні - Славень чи Гімн. 

Чудову статтю написав Михайло Хай – Завідувач відділу етномузикології ІМФЕ ім. М. Рильського НАН України, доктор мистецтвознавства, професор, лавреат премій ім. В. Гнатюка та Ф. Колесси

"Так близько до найвищих Цінностей загальнолюдського Духу і навіть своєї власної державности Україна іще ніколи не стояла. Немає жодного сумніву, що згадана, самим Богом і Природою запрограмована здатність її на відновлення поруйнованих часом і ворогами цінностей, й надалі буде служити Омофором нашої національної Ідентичности і національного Буття. Але для полегшення й пришвидшення цього процесу, перетворення етнічних моральних вартостей у державні маємо розумно користати з нашого безцінного культурного потенціялу, ретельно й обережно відчищаючи його життєдайні перлини від густого й уже досить затверділого намулу постімперського минулого."

Хіба не так?

Як показала практика більш, ніж столітньої боротьби нашого народу за Незалежність, в горнилі безпрецедентних визвольних змагань українців за свою волю  в минулому столітті такими символами стали синьожовтий прапор, княжий тризуб Володимира Великого та славень/гимн  «Ще не вмерла Україна» П. Чубинського-М. Вербицького.  Вони вибороли собі це право в боях за УНР, у боротьбі УПА проти обох фашистських режимів Дугої світової й продовжують надихати наших героїв на фронті сучасної війни з підступним ворогом на Донбасі.  Треба сказати, що всі спроби ревізії та творчої конкуренції з боку навіть дуже професійних поетів і композиторів були приречені на фіяско – СЛАВЕНЬ «Ще не вмерла Україна» живе, функціонує і, як уже тепер стало остаточно зрозуміло, буде жити й функціонувати доти, поки існуватиме сама Україна.

Однак, метаморфози й «редагування» (головно, політично зумовлені), які довелося перетерпіти нашому славному Славневи в процесі становлення в умовах  20-тирічної  посткольоніяльної державности, викликають окремі моральні, специфічні, фахові й політичні перестороги  і потребують, на нашу думку, не так самого редагування, як, радше навпаки – захисту від примітивних макаронічних і  графоманських «редакцій». Це стосується, передусім, вербального тексту, оскільки редакція музичного тексту М. Вербицького виявилася дійсно фаховою і вади найпершої її версії виправила бездоганно. У цьому контексті багатолюдна багаторазова практика виконання головного музичного  символу країни на Майдані і на фронті, на численних, пов’язаних із ними акціях і ситуаціях в тилу справила таку функцію «масового редактора», на яку жаден професійний редактор не спроможний… та й, зрештою,  тепер навряд чи вже відважиться.

Тепер, як ніколи, стало зрозуміло, що ніякого іншого тексту і мелодії – гимн  держави уже не потребує. Поети і композитори, яким руки свербіли увійти до історії з «чорного ходу», здається вже заспокоїлись і Славень може вільно зітхнути – його вже більше не потурбують  «популярні» автори.  Не вмиратиме у першому рядку не «слава і воля», а сама Україна, як вважав САМ  П. Чубинський. «Брешеш враже – сказав із цього приводу Тарас Шевченко – слава не поляже!». «Ще не вмерла і не вмре!» – додав до цього Іван Франко. Виходить, якщо ми від цих слів відмовляємось – то залишаємо Україну умирати наодинці і без слави, і без волі.. Чи не це мали на увазі підступні редактори-соціялісти?

Доля тепер усміхатиметься не ЯКИМСЬ НЕЗРОЗУМІЛИМ «молодим» братам, а таки нам, українцям. Цікаво було б запитати у горе-редакторів, чому тільки «браття молодії» мають дочікуватись цієї вікопомної посмішки долі? А старшому поколінню, що просто зараз лягати у домовину, навіть не сподіваючись вже на її ласкавий усміх?

А в «бій кривавий» ми уже теж щойно пішли саме «Від Сяну до Дону», рясно окропивши священною  кров’ю своїх героїв ледь не половину Донбасу. І не спитали на це дозволу, запрограмованого нікчемними коректорами у варіянті гимну і перередагованому на догоду коляборантам одіозного минулого двадцятиріччя.

ЕВРОМайдан став для нас не лише  Революцією Гідности – він здійснив, окрім Революції політичної, іще кілька здвигів у нашій свідомості – моральний, психологічний, етнографічний, субетнічний, художньо-естетичний і, навіть, музично-фолкльористичний. Злагодженість і дисциплінованість, згуртованість і витривалість спостерігалася не лише у в організаційних та бійцівських рисах майданівців, а й у релігійних відправах, роботі сцени, масових художніх дійствах, в яких потреба і необхідність співу Славня України виникали спонтанно – то тут, то там – залежно від коньюнктури ситуації, що нерідко спалахувала миттєво й зовсім непроґнозовано.

Підрахунків частотности співу Славня ніхто не провадив, але чисто асоціятивно можна цілком певно стверджувати, що кількість виконань  великими масивами людей і меншими ситуативними групами, здійснена упродовж періоду 2013 – 2015 рр устократ перевершує усі випадки масового співу найголовнішої пісні нашої країни в період підпілля і навіть понаддвадцятирічної  бутафорної Незалежности.

Але найважливішою прероґативою Евромайдану стала не так кількісна, як якісна, художньо-музична, масово-виконавська, власне, етнофонічна (народньо-виконавська)  компонента, що створювала щоразу абсолютно неповторну атмосферу днів і ночей, проведених тоді у серці Києва найкращими синами й доньками України.

Майдан 2013 – 2014 рр відкинув у Лету ганебну практику співу Славня Нації професійним солістом та одним-двома футболістами збірної (решта, виховані за принципом – «сіла єсть – ума нє нада»,  при цьому перелякано лупають очима або й ідіотично посміхаються, а стадіон – дружньо… мовчить).

Вперше в історії України національний славень не лише назвали його дійсно українським автентичним славним означенням, а й заспівали, як належить, УСІМ МАЙДАНОМ. Вперше тут спробували заспівати принаймні другу стрічку не у бездарно політично відредаґованій соціялістом  О. Морозом редакції, а з первозданним автентичним текстом П. Чубинського.

Вперше зроблено спробу пошуку тональности у природну теситуру т. зв. «примарного тону» великої маси людей (щонайменше – на терцію або й кварту нижче від академічно-хорової версії), що дає можливість звучанню зі сцени злитися у монолітну могуть усіх співаючих, а не розрізнено гундосити казна-що.

Також вперше народжена тут масовим співом двоголосна версія, що органічно випливає із автентичного тексту музики М. Вербицького, хоч і не є  обов’язковою, але дуже бажаною, аби унеможливити усі «пікардійські» та ритмічно-«обдєлочниє» мудрування бажаючих продемонструвати свою «професійну» або й відверто графоманську «майстерність». Нагадаємо, що згідно із Законом про Гимн України це не лише забороняється, але й карається…

Майдан довів, що тільки у такому варіянті славень має шансу зазвучати як Літурґія у карпатських дерев’яних храмах, де антифони співає не один дяк або півча, а ЦІЛА ЦЕРКВА, стіни якої тремтять від резонування акустичної «форманти» храму.  

Тільки такий спів спроможний дорівняти майданно-революційній естетиці, застосованій іще Г. Берліозом в інструментальній практиці вулиць і площ Парижа в часи французьких революцій. У цьому сенсі інструментальний супровід барикади Грушевського, не попсований жодними академічними профанаціями, звучить органічно не лише у ритмічній формулі із двох чвертей й гопакового її закінчення з двох вісімок та чверті (Геть, геть, зека геть!), а й у етноорганофонічній – тембр і гучність вдало підібраних підручних засобів перевершували ефект потроєного складу оркестру Берліоза.  Гучність його прорізала акустичний простір  усього перехрестя на Грушевського,  долинаючи раз-пораз аж до самої сцени Майдану.

Методичні рекомендації

Із викладених методологічних настанов логічно випливають такі методично-практичні висліди й рекомендації:

І. Вербальний  текст Славня України

1.1. Редакція літературного тексту П. Чубинського потребує очищення від графоманських втручань колябораціоністськи настроєної редакційної групи під керівництвом тодішнього голови ВР, соціяліста О. Мороза. Фактично йдеться про повернення до історично й політично виправданого автентичного тексту П. Чубинського, .який жодних змістових чи стилістичних корект не потребує.

1.2. Кількість затверджених строф/куплетів має бути не меншою ніж дві. Актуальність і патос другої строфи настільки виразно вималювалися на Майдані, що, якщо нова влада , не погодиться включити її до основної редакції Славня України, то  її чекає рішення самих майданників. Адже ж відомо, що якщо із наріжними проблемами Нації не рахується влада – народ переймає її фунції на себе. І «бій кривавий від Сяну до Дону» тоді може знову перенестися на печерські пагорби у Київі.

ІІ. Музичний текст Славня України

Суттєвих редакцій нотний текст М. Вербицького не вимагає. Але у межах цих рекомендацій маємо  внести відчутні коректи не до нотного тексту, а до самої манери виконання Славня України в умовах великих масових скупчень людей. 

Вся стаття ТУТ

А ще Славень звучить на фронті

Поступово деякі ЗМІ вже переходять на нормальну поважну назву головної пісні країни. І виконавці теж.

А чи знаєте ви, що є узаконений Славень АТО? Ви його чули?

29 грудня 2015 року в Адміністрації Президента України лідеру групи «Шабля Life» Володимиру Гейзеру був вручений документ про офіційне визнання пісні «Браття Українці» Славнем АТО