........... він поцілував мене на прощання, а серце здавалось перестане битись, він розвернувся і пішов до аудитирії шепнувши тихе "прощай"...... що він думав в цей момент?
Чи сподівався побачити мене там по закінченні пари? Хоч мої уроки вже скінчились я не могла там сидіти і чекати на нього....
Піти було найважче, адже я не побачу його в найближчі два дні...
спускаючись сходами я відчувала, як горить і стягує мою шкіру на щоці той прощальний поцілунок... Дивно, в щічку ніби знову 5-й клас..
Але я сама не дозволила поцілувати мене в губи, я злилась.... Чому?Ясама не знала, просто вже закінчилась друга неділя без його обіймів, без його тихого голосу і щирої посмішки.... я сумую... Мені так його не вистачає...
Щораз засинаючи одна на тотому , до жаху холодному без нього, ліжку, я накривалась ковдрою, уявляючи його поруч, навіть відчувала його солодкий запах, ніби він дійсно лежав біля мене.....
я дійсно злилась, невже він не сумує, невже не хоче прийти до мене, невже я йому набридла.....
Від цих думок стало важко дихати, а очі налились слізьми.... Але я могла плакати, адже окрім мене в цій пустій кімнаті нікого не було..................