Український сентименталізм
1. Окремі твори, що ми їх розглянули в попередньому відділі — передусім повісті Квітки, але також «Наталку Полтавку», іноді дослідники характеризували як «сентиментальні», розуміючи це слово не в сенсі психологічному, а історично-літературному, як певну літературну течію (Зеров). Це визначало зближення з російським «сентименталізмом» школи Карамзіна.
Школа Карамзіна була специфічно російським явищем: до її прикмет належала певна мовна реформа — знищення чи послаблення мовних відмін поміж різними літературними ґатунками; літературні ґатунки залишилися ті самі, що й у класицизмі, лише сентименталісти плекали інші з цих ґатунків, аніж класики (поетичний лист — «послання», ідилію, подорож), занепали оди, але була навіть сентиментальна трагедійна традиція — напр. Озеров; інша була й ідеологія, в якій відбилися впливи різних форм західного «передромантизму» та «міщанського роману». Поєднання цих елементів у певну цілість було особистим витвором Карамзіна та декого з його літературних прибічників. Але ідеологічно російський «сентименталізм» майже нічого не прийняв з ідей європейської передромантики, в кожному разі — нічого з її основних ідей.
2. Чи можливо прикладати характеристику російської «сентиментальної школи» до Квітки та почасти до Котляревського? Мені здається, неможливо. Частина оповідань Квітки — травестійно-анекдотичні. «Салдацький патрет», «Купований розум», «Пархімове снідання», «Підбрехач» написані в традиції зовсім не сентиментальній. В інших є чуттєвий елемент, чутливі сцени, але немає сентиментального стилю, «чутливого» змалювання подій з суб’єктивними виявами почуття самого автора (напр., виклики «ах!», «уви!» і т. д.). Немає елементів «передромантичної» похмурості («оссіанізму»), немає «перифрастичного» стилю карамзінської школи (замість «сонце» — «денне світило», замість «кінь» — «ца шляхетна тварина, яка...» і т. д.), немає детальних та іронічних описів (вплив Стерна в школі Карамзіна). Може, єдине, що наближує Квітку до російського сентименталізму, це любов до моральних сентенцій, але ця риса не чужа і класицизмові. Християнський світогляд того самого типу зустрінемо і в Квітки, і в декого з російських сентименталістів, але це не може бути основою для літературного зближення. Моралізм Квітки характерний радше для передкарамзінської доби.
Оповідання Квітки тече плинно, образи заокруглені, вираз точний, хоч і трохи примітивний. Це все ще цілком у традиції класичної прози. Самостійне відкриття Квіткою селянської тематики зовсім не наближує його до російського сентименталізму, де нічого подібного не було. Чутливість Квітки найшвидше випливає з української народної вдачі та пісенної традиції. Ще ближче зв’язані «сентиментальні» елементи у Котляревського з цією традицією, хоч не треба цілком відкидати можливих впливів російського сентименталізму.
3. Російський сентименталізм приніс мовну і стилістичну реформу російської літератури. Тому цілком природне виділення цього — хоч і не широкого — напряму в окремий відділ в історії російської літератури. В історії української літератури немає потреби утворювати з кількох творів Квітки та одного твору Котляревського окремого літературного напряму. І Квітка, і Котляревський, якщо вони, справді невеликою мірою, підлягали впливам російського сентименталізму або відповідних західних течій, мабуть, навіть не помітили усієї відмінності цих течій від їх власної, в основі класичної літературної традиції, так само як не звертали уваги Гулак-Артемовськнй або БілецькийНосенко, переспівуючи балади Бюрґера чи Ґете, що цей ґатунок зовсім чужий їх власній класичній поетиці... Українська література того часу була літературно мало диференційована, історик літератури не повинен штучно побільшувати цю диференціацію, утворюючи для десятка поетів кілька різноманітних рубрик.
