Е. Данило Паломник
1. На самій околиці красного письменства перебував один із найулюбленіших творів старої літератури (залишилося близько 100 примірників 15 — 19 ст.), у якому йдеться про мандрівку «Данила Паломника» у Святу землю. Це дуже детальний опис Палестини з її святощами. Цей опис, дуже цінний для топографії Святої землі, подано в дусі релігійно-почуттєвому. Це — спогади, а не географічний твір. Як побачимо, Данило подає багато матеріалу, цінного також і для історії літератури.
Подорож Данила була, мабуть, однією з численних подорожей того часу. В 11 — 12-му століттях мандрівки до святих земель були чимось звичайним. На Афон подорожував Антоній Печерський; юнак Феодосій, захоплений оповіданнями прочан про Святу землю, навіть тікає з дому. 1062 р. ходив до Святої землі Варлаам з Печерського монастиря; Данило сам зустрів під час великодньої служби коло Гробу Господнього земляків-киян та новгородців. Питання, чи треба подорожувати до Святої землі, зустрінемо в «Питаннях Кирика» (див. II І. 6) та у «стариках» леґендарних «калік». Данило — ігумен якогось монастиря — організував свою подорож продумано; він мандрує з цілою «дружиною», дістає провідників, замовляє служби Божі, навіть король хрестоносців Балдуїн узяв його з собою до однієї подорожі, а під час великодньої служби поставив його коло себе; пускали Данила всюди.
Родом Данило, мабуть, з Чернігівщини; він порівнює Йордан з річкою Сновю (щоправда, така назва є і на Вороніжчині), але, молячись за князів, згадує лише південних. Мета його подорожі — побожна, як і інших прочан. Він хоче побувати там, де «Христос, Бог наш, походив своїми ногами». Ще перед мандрівкою він поставив собі завдання — написати літературний твір про Святу землю. Він, як каже в передмові, не хотів уподібнюватися «рабу лінивому» і хоче описати свою подорож для вірних, щоб читачі затужили за святими місцями. Він просить вибачення за «грубість», але він — уважний літературний працівник. Під час подорожі, він, напевне, вів щоденник з точними описами місць, відстаней, імен тощо. Начитаність його у Біблії та апокрифічній літературі дуже придалася йому при обробці записок. Був він у Святій землі у 1106 — 08 роках.
2. Зміст «Подорожі» твору досить великого обсягу, неможливо переказати коротко. Це — опис усієї країни, бо Данило побував не лише в Єрусалимі, а мандрував по всій Палестині. Головний його інтерес — «святині» як старо- так і новозавітні, церкви, монастирі, їх описи автор іноді супроводить згадками про країни, рослини, тварини, іноді про господарство, найрідше — про окремих осіб, — свого провідника з монастиря св. Сави в Єрусалимі, про свою «дружину», про короля Балдуїна, «сарацинів» (арабів), «фрягів» (західно-європейців) тощо. Згадки, щоправда, мають протокольний характер. Ось, напр., краєвид: «Йордан-ріка тече хутко, береги має з того боку дуже круті, а з цього боку — рівні. Вода ж його каламутна і дуже солодка до пиття, і не обридає пити ту святу воду, і не хворіють від неї, і не шкодить вона. Цілком подібний Йордан до річки Снові, і завширшки, і завглибшки, але тече дуже нерівно та хутко. Луки має такі, як і річка Снов...» «Завширшки Йордан такий, як річка Снов на усті. І по цей бік купелі є малий лісок і багато дуже високих дерев по берегу Йордановому, і є лози, не як наша лоза... багато комишів. І багато тут живе звірини; є тут дикі свині, без числа їх багато, і леопардів багато. А леви є по той бік Йордану в кам’яних горах, і багато левів тут родиться...» Або країна коло Вифлеєму: «І є та земля (на горах коло Вифлеєму) дуже красна, а на узгір’ях стоїть багато дерев овочевих, гарні оливкові дерева, і смоковини, і різні, і багато виноградників, а по балках ниви — все коло Вифлеєму». Данило описує і пустелі, і дикі гірські краєвиди, напр., шлях від Єрихону до Йордану: «Весь час рівно, все пісок, шлях дуже тяжкий, багато людей не можуть дихати від спеки та вмирають від спраги. Бо недалеко від цього шляху є Содомське (Мертве) море; пекуче повітря та сморід виходять з того моря, як з палючої печі, і воно опалює землю цією смородливою спекою». Безбарвніші описи будов. Ось, наприклад, церква Воскресіння Христового в Єрусалимі: «Дивно і дуже вміло збудована, і краса її невимовна, є кругла виглядом, страшно дивитися (!), і назовні прикрашена мозаїкою дивно, невимовно, і стіни її обкладені мармуровими плитами з дорогого мармуру, дуже гарно...»; крім безбарвних слів «дивно, красно, невимовно, страшно» Данило де-не-де подає ще детальніші сухі розміри, кількість стовпів тощо. Краще йому вдається розповісти про господарське життя. Так він описує добування ладану (тим’яну) або сільське господарство Хеврону: «І нині справді земля ця благословенна від Бога на всі блага: на пшеницю, і на вино, і на олію, і на всяк сировину дуже багата, і худоби, і овець дуже багато, і добра скотина народжується два рази на рік, і бджіл тут багато на тому камінні, у тих красних горах; і багато гарних виноградників на узгір’ях, і овочевих дерев стоїть багато без числа: оливи, ріжки, смокви, яблуні та черешні. І виноград родиться, інша садовина, ліпша від усякої садовини на землі, і винограду такого ніде немає, і садовина подібна до небесної садовини».
Про людей Данило лише згадує. Він не вважає за потрібне багато зупинятися навіть на королі Балдуїні; лише своєму провідникові він присвячує кілька слів, як «чоловікові святому, старому днями та дуже книжному...» Об’єктивний описовий стиль іноді переривають вияви почуття, або описи загального піднесення; Данило «з любов’ю» довго ходить берегами Йордану; він і його дружина цілують «з любов’ю та сльозами» «святе місце», де преобразився Христос, перший погляд на Єрусалим викликає у мандрівників радість — «ніхто не може не просльозитися, побачивши з тугою сподівану землю і святі місця, де Христос для нашого спасіння ходив». Кінець опису мандрівки — після окремого розділу про сходження святого вогню на гріб Господній — так само радісний: «З дуже великою радістю, збагатившися на Божу благодать, несучи в руці моїй подарунки та знак святого гробу, просвічуючи цим усі місця, йшли ми радіючи, ніби знайшли якийсь скарб багатий». Данило не забуває згадати і про настрої інших. Під час великодньої відправи «князь Балдуїн стоїть із страхом та смиренням великим, і сльози, ніби з джерела, течуть з його очей», весь народ над гробом Господнім радіє. «І хто не бачив цієї радості в цей день, той не віритиме оповідачеві...»
Серед почувань Данила варто згадати і його патріотизм, його молитву за князів, яких він записує до поминальника, та за Руську землю. На гробі Господньому він ставить на Великдень лампаду від «усієї Руської землі», розуміючи під нею Україну (див. вище 1).
3. Але описи краєвидів, осіб, вияви власного почуття — це лише літературні прикраси твору Данила. Головна мета та зміст його твору — опис святих пам’яток. Численні події Старого та Нового Завіту були прив’язані автором до певних місцевостей Палестини. Це — звичайне творення так званих «місцевих саґ», місцевих переказів. До історичних переказів приєдналися з часом перекази леґендарні; вони являють собою єдність побожної фантазії і «ділового» бажання усюди мати щось гідне уваги мандрівників. Данило бачив багато таких місць і згадує коротко про зв’язані з ними біблійні та апокрифічні історії. Данило згадує, описуючи Голгофу, що під місцем Св. Хреста лежить «голова... Адамова», земля над нею при смерті Христовій «розсілася... і через ту щілину стекла кров і вода з ребер Господніх на голову Адамову і змила гріхи людського роду». Ця згадка заснована на апокрифі «Про дерево хресне» (Екскурс І. В. б). Данило бачив печеру, де волхви поклонилися Христові; криницю, коло якої ангел уперше з’явився Марії при благовіщенні (обидва оповідання з так зв. «Євангелії Якова»); бачив він і місце спокуси Христа дияволом, вежу, де Давид писав псалми, гору, де заховалася Єлисавета з Іоаном Предтечею, їв рибу з Тиверіадського озера, яку, зокрема, любив Христос, і т. д. Весь цей матеріал надзвичайно цікавий для дослідження, особливо — апокрифічної літератури та місцевих переказів.
У староруській літературі твір Данила має своє почесне місце. Хоч він, як сказано вже, перебував і на околиці власне красного письменства, але він є твором літературним, а не суто (в сенсі 11 віку) «науковим» географічним. Мова Данила досить проста. Він додає до церковного словника численні народні слова. Зокрема, впадає в очі рясне вживання зародкового староукраїнського «артикля» (градъ малъ стоить... вь горах тЂхъ... посредьже града того церковь велика... ВлЂзучи-жь вь церковь ту..., есть печера..., слЂсти по ступенемъ в печеру ту...» і т. д.*).
* Пор. У Шевченка: «кривавії тії літа», «хрещеної тої мови». Науково цей «зародковий артикль» зветься «номінальною детермінацією». В старій літературі досить рясні подібні конструкції ще в житіях, написаних Нестором.
На жаль, побожні переписувачі пізніших століть (а до нас дійшли тільки пізні списки — з 15 ст.) не дуже дбали про збереження властивостей мови цього твору. З Київською традицією пов’язує мандрівку Данила його широкий стиль, певна чутливість, мальовничість описів. Досить порівняти з твором Данила пізніші північні, новгородські мандрівки (напр., Антонія-Добрині Новгородського до Царгороду близько 1200 р.), щоб побачити, як сухий, протокольний стиль цих радше «каталогів», ніж описів, відрізняється від живого стилю 11 віку, навіть у таких тематично сухих творах, як описи мандрівок.
